Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №160/35344/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/35344/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №160/35344/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11.12.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 01.07.1992 по 27.07.1995;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1992 по 27.07.1995;

- здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.07.1992 по 27.07.1995, починаючи з дати призначення пенсії – 09.01.2023;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, на коефіцієнти у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115, починаючи з 05.07.2025 для забезпечення індексації пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести починаючи з 05.07.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон № 1058-IV), починаючи з 09.01.2023. Вважає, що відповідач протиправно відмовився проводити перерахунок пенсії позивача відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV, шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в України, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення, а отже, протиправні дії пенсійного органу порушують право позивача на належний розмір пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №160/35344/25 адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, на коефіцієнти у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115, починаючи з 05.07.2025 для забезпечення індексації пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести починаючи з 05.07.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про їх задоволення у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періоду його роботи з 01 січня 1992 року по 27 липня 1995 року. На думку позивача, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт виконання ним трудових обов`язків, а виявлені недоліки у їх оформленні не можуть бути підставою для обмеження його конституційного права на пенсійне забезпечення. Також позивач зазначає, що відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо всебічного та повного дослідження поданих документів, а суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості покладення негативних наслідків неналежного ведення роботодавцем кадрової документації на працівника.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки документи, подані позивачем, не відповідають вимогам законодавства та не підтверджують належним чином спірний період роботи. На думку відповідача, відсутність належних підтверджуючих документів виключає можливість зарахування зазначеного періоду до страхового стажу та проведення відповідного перерахунку пенсії

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування ним норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначену з 09.01.2023.

Для обчислення розміру пенсії при її призначенні був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки у розмірі 12236,71 грн.

Суд зазначає, що спірною у справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнти у розмірі 1,0796 та у розмірі 1,115, починаючи з 05.07.2025 для забезпечення індексації пенсії.

Позивач, вважаючи, що під час перерахунку йому пенсії, відповідачем не проведено індексацію шляхом збільшення середньої заробітної плати по Україні, який враховується при обчисленні його пенсії у розмірі на коефіцієнти збільшення 1,0796 та 1,115 звернувся до відповідача з відповідною заявою.

Листом від 30.09.2025 №47931-36318/Ш-01/8-0400/25 відповідач відмовився провести перерахунок пенсії та виплату недоплаченої пенсії.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Саме правомірність такого рішення органу Пенсійного фонду є предметом судового розгляду у цій справ.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку страховий стаж визначається відповідно до законодавства, що діяло раніше.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Разом із тим відсутність окремих записів, недоліки їх оформлення або неналежне ведення роботодавцем кадрової документації самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення особи права на врахування відповідного періоду роботи при призначенні чи перерахунку пенсії.

Правова природа пенсійного забезпечення полягає у гарантуванні державою реалізації конституційного права особи на соціальний захист, а тому формальні недоліки в оформленні документів не можуть покладатися на працівника, який не мав можливості впливати на порядок ведення роботодавцем кадрової документації.

Саме орган Пенсійного фонду повинен надати належну оцінку всім документам у їх сукупності, а не обмежуватися виключно формальним аналізом окремих реквізитів документів.

Як убачається з матеріалів справи, позивач надав документи, які підтверджують виконання ним трудових обов`язків протягом спірного періоду.

Будь-яких доказів того, що зазначені документи є недостовірними, сфальсифікованими або містять неправдиві відомості, відповідачем суду не надано.

Натомість підставою для відмови стало виключно посилання на окремі недоліки оформлення відповідних документів.

Колегія суддів зазначає, що подібний підхід не відповідає принципу верховенства права та суперечить положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких адміністративний суд перевіряє, чи діяли суб`єкти владних повноважень добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність самого факту роботи позивача у спірний період.

Фактично рішення суб`єкта владних повноважень ґрунтується виключно на формальних недоліках документального оформлення, що не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи.

Відповідно до якої негативні наслідки неналежного ведення роботодавцем кадрової документації не можуть покладатися на працівника, оскільки останній не є відповідальним за правильність оформлення первинної документації.

Водночас відповідач не скористався наданими йому законом повноваженнями щодо витребування додаткових документів, уточнення відомостей або проведення перевірки достовірності поданих документів, хоча саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок повного та всебічного з`ясування обставин під час вирішення питання про реалізацію права особи на пенсійне забезпечення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 01 січня 1992 року по 27 липня 1995 року є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи.

Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивача у зазначений період, а тому відповідач був зобов`язаний зарахувати цей період до страхового стажу та здійснити відповідний перерахунок пенсії.

Крім того, оскільки зарахування зазначеного періоду безпосередньо впливає на розмір пенсії позивача, вимога про проведення її перерахунку є похідною від вимоги про зарахування страхового стажу та також підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності стосовно непроведення перерахунку пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 та від 25.02.2025 №209, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що підстави для проведення такого перерахунку були відсутні, оскільки після призначення пенсії позивачу було проведено її перерахунок, а тому відповідно до положень зазначених постанов індексація не підлягає застосуванню.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для забезпечення індексації пенсій щороку проводиться збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 установлено коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,0796, а пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 — коефіцієнт збільшення 1,115.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, під час проведення відповідачем перерахунку пенсії позивача зазначені коефіцієнти до показника середньої заробітної плати, який застосовувався при обчисленні пенсії за 2020– 2022 роки, застосовані не були.

Посилання відповідача на те, що проведення позивачу перерахунку пенсії виключає можливість застосування механізму індексації, є помилковим.

Перерахунок пенсії, проведений у зв`язку із виникненням у особи права на її інший розмір або на виконання судового рішення, не змінює правової природи показника середньої заробітної плати, який відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV підлягає щорічному збільшенню для забезпечення індексації пенсії.

Індексація пенсії є самостійним механізмом державної гарантії збереження купівельної спроможності пенсійних виплат, а тому не може бути скасована або замінена проведенням іншого виду перерахунку пенсії, якщо інше прямо не передбачено законом.

Доказів того, що при визначенні розміру пенсії позивача після її перерахунку вже було враховано коефіцієнти збільшення, встановлені постановами Кабінету Міністрів України №185 та №209, відповідач суду не надав.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення відповідного перерахунку пенсії та зобов`язання провести такий перерахунок із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,0796 та 1,115 із виплатою належних позивачу сум пенсії.

Наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 42 Закону України №1058-IV та постанов Кабінету Міністрів України №185 і №209, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у зазначеній частині та не дають підстав для її скасування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи та свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Водночас доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно непроведення індексації пенсії та зобов`язання провести відповідний перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 та від 25 лютого 2025 року №209, а тому не дають підстав для скасування рішення суду в цій частині.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 та статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасування в частині у задоволенні позовних вимог із ухваленням у цій частині нового судового рішення, а в іншій частині — залишенню без змін.

За змістом статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 242, 246, 308, 311, пунктом 2 частини першої статті 315, статтею 317, статтями 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №160/35344/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

У цій частині ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фондуУкраїни в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 27.07.1995;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 27.07.1995, та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 27.07.1995, починаючи з дати призначення пенсії – 09.01.2023.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №160/35344/25 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) гривень 92 копійки та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок, а всього — 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених пунктом 2 частини 5 статтею 328 КАС України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя А.О. Коршун