Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №367/3156/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 367/3156/26 Головуючий у суді першої інстанції - Третяк Я.М.

Номер провадження № 22-ц/824/13274/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А.(суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником Оберкович Ганною Василівною , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Третяк Я.М., у місті Ірпінь, у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року до Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій позивачами було заявлено вимоги щодо усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні та володінні автомобілем марки NISSAM QASHQAI, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску шляхом витребування його (автомобіля) та ключів він нього у ОСОБА_4 , а також шляхом стягнення з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 200000 грн., якими вона незаконного заволоділа після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , що перебували на рахунках в АТ «Приватбанк» та АТ «Ощадбанк».

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху, позивачам надано строк для усунення недоліків, який становить п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Залишаючи без руху подану позовну заяву, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що аналіз позову та доданих до нього матеріалів не дозволяє встановити ціни позову, яка в силу приписів п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України визначається дійсною вартістю спірного автомобіля автомобіля марки «Nissan», моделі «Qashqai», сірого кольору, д/н НОМЕР_1 , рік випуску - 2009, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , який позивач ОСОБА_2 просить витребувати у ОСОБА_4 на свою користь.

Суд також зазначив, що документом, який визначає ринкову вартість майна, відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав, є звіт про оцінку майна виданий уповноваженим на те суб`єктом. Внаслідок цього суд позбавлений можливості встановити дійсну вартість спірного майна, оскільки позивачем не надано актуальних відомостей щодо ринкової вартості нерухомого майна та не зазначено підстав неможливості проведення експертної оцінки такого майна, за результатами якої позивач може визначити правильну ціну позову, оскільки оцінка має бути дійсною, тобто чинною протягом шести місяців, у межах яких позивачу слід звернутися з відповідним позовом до суду.

Крім того суд вказав, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлена у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1331,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640,00 грн.).

Як видно з позовної заяви, позивачем ОСОБА_2 заявлено вимогу майнового характеру про витребування з чужого незаконного володіння автомобіля, зазначено ціну позову у розмірі 600 000,00 грн., проте не додано доказів щодо вартості транспортного засобу.

Отже, суд зазначив, що позивачу ОСОБА_2 слід зазначити ціну позову з урахуванням вартості транспортного засобу, яка визначена відповідним звітом про оцінку майна, оскільки відповідно до вимог ЦПК України, це є обов`язковою умовою для визначення розміру судового збору за позовні вимоги майнового характеру, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та, у разі необхідності, доплатити судовий збір у розмірі, що становить різницю між вже сплаченим судовим збором (6 108,00 грн.) та 1 відсотком від розміру ціни позову, якщо ціна позову перевищуватиме 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того суд звернув увагу, що позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на свою користь грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, якими вона незаконно заволоділа після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , що перебували на його рахунках у АТ «Приватбанк» та АТ «Ощадбанк», проте до позовної заяви додано тільки одну квитанцію про сплату судового збору позивачем 1 - ОСОБА_2 у розмірі 6000,00 грн. Тому вважав, що позивачу- ОСОБА_1 необхідно надати до матеріалів справи докази сплати судового збору у розмірі 2000,00 грн.

На виконання вищезазначеної ухвали суду від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Оберкович Г.В. надійшло клопотання на усунення недоліків, до якого долучено скріншоти із сайтів продажу автомобілів та копію квитанції № ID: 9216-3376-3090-4065 про сплату ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2000,00 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції мотивував свій висновок, тим, що представником позивача не виконано вимоги ухвали суду від 20 квітня 2026 року, а саме: не надано звіт про оцінку майна; не зазначено щодо наявності оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не наведено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивачі понесли і які очікують понести у зв`язку із розглядом справи.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду представник позивачів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адвокат Оберкович Г.В. подала апеляційну скаргу в якій просила апеляційний суд скасувати постановлену у справі ухвалу суду про повернення позову та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що позивач у справі ОСОБА_2 не має доступу до автомобіля марки «Nissan», моделі «Qashqai», сірого кольору, д/н НОМЕР_1 , рік випуску - 2009, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_2 , який перебуває у незаконному володінні відповідачки у справі, а тому виконати ухвалу суду щодо проведення оцінки вказаного автомобіля шляхом складення звіту про оцінку майна уповноваженим на те суб`єктом оціночної діяльності не змозі. З метою виконання вказаної ухвали суду представник позивачів дляз`ясування вартості аналогічного автомобіля, змушена звернутися до мережі Інтернет, за інформацією з сайту, вартість аналогічного автомобіля не перевищує 400000 грн, яку позивач взяла за основу для обрахунку розміру судового збору. Дійсну ринкову вартість автомобіля можливо установити тільки у випадку надання відповідачем доступу до автомобіля експерту, після чого позивач гарантовано здійснить доплату судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір".

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про не прийняття наданих позивачем інформації (скріншотів) з мережі Інтернет, оголошення про продаж автомобілів з зазначених сайтів, як доказ орієнтовної ринкової вартості об`єкту майна яке підлягає поділу, оскільки позивач зазначала, що відповідач не надає доступу та утримує у себе спірний автомобіль, уникає в будь-який спосіб спілкування з нею, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 не має можливості забезпечити доступ експерта ( спеціаліста із оціночної діяльності) до спірного майна для встановлення ринкової вартості автомобіля. Дійсну ринкову вартість автомобіля можливо установити тільки у випадку надання відповідачем доступу до автомобіля експерту/спеціалісту, після чого позивач гарантувала здійснення доплати судового збору відповідно до вимог ЗУ "Про судовий збір".

Ухвалою Київського апеляційного суду 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивачів у справі не усунула визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків, що позбавляє суд можливості прийняти позов до провадження.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Вимоги щодо змісту і форми позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Пунктами 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, а у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (частина друга статті 176 ЦПК України).

Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Із системного тлумачення наведених норм ЦПК вбачається, що ціна позову зазначається у позовній заяві лише з метою визначення розміру судового збору.

При цьому відповідно частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 16 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом вимог ЦПК такий обов`язок покладається на позивача. Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Системний аналіз вказаних норм прав свідчить про те, що визначення ціни позову входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21 та від 15 березня 2023 року у справі № 759/10375/19.

Таким чином, хоча встановлення ціни позову для визначення розміру судового збору в порядку частини другої статті 176 ЦПК України і належить до компетенції суду, проте здійснюється воно на підставі доказів, поданих сторонами.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Оберкович Г.В. просила усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні та володінні автомобілем марки NISSAMQASHQAI, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску шляхом витребування його (автомобіля) та ключів він нього у ОСОБА_4 .

Позивач наголошувала на тому, що після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , ОСОБА_1 як сестра померлого та спадкоємець, який прийняв спадщину, отримала 25 вересня 2025 року у державного нотаріуса Балаклійської державної нотаріальної контори Харківської області, свідоцтво про право на спадщину за законом в тому числі і на вказаний автомобіль, та в подальшому - 27 вересня 2025 року уклала договір дарування вище вказаного автомобіля позивачу справі ОСОБА_2 .

Разом із тим сам автомобіль залишається у фактичному володіння та користуванні відповідачки у справі ОСОБА_4 , із якою незначний час проживав до 2022 року спадкодавець ОСОБА_5 та яка не надає їй доступу та утримує у себе спірний автомобіль, уникає в будь-який спосіб спілкування з позивачем. У зв`язку з чим, вона не має можливості забезпечити доступ експерта до спірного майна для встановлення ринкової вартості автомобіля для подальшого його поділу. З метою з`ясування вартості аналогічного автомобіля представник позивача, змушена звернутися до мережі Інтернет, за інформацією з сайту, вартість аналогічного автомобіля не перевищує 400000 грн, яку позивач взяла за основу для обрахунку розміру судового збору та сплатила судовий збір .

Законодавець передбачив, що суд може і не погодитись із ціною позову, коли визначена позивачем вартість майна вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, у зв`язку із чим надав суду можливість самостійно визначити розмір судового збору з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц).

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, визначивши обов`язковим подання до суду саме звіту про оцінку майна для визначення ціни позову, тим самим обмеживши право позивача на доступ до правосуддя.

Як роз`яснено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" № 2 від 12 червня 2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Отже, неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог та/або заперечень не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення заявнику.

Висновки суду першої інстанції в цій частині не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішенні по суті спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (статті 12, 13 ЦПК України).

З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Питання про належність і допустимість доказів, їх оцінку, суд має вирішувати під час ухвалення судового рішення, а не на стадії прийняття позовної заяви до розгляду, оскільки подання доказів стороною у справі на обґрунтування своїх вимог є правом, а не обов`язком особи.

Розглядаючи справу по суті суд оцінює надані докази, на підставі яких приймає судове рішення. Неподання доказів, так само як і не посилання на них у позові не може бути підставою відмови особі у доступі до правосуддя.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (Белле проти Франції, § 36; Нун`єш Діаш проти Португалії).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії).

Отже, відмова у прийнятті до розгляду позовної заяви з формальних підстав матиме наслідком порушення права особи на справедливий судовий розгляд, гарантоване параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

За змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, обов`язок щодо доказування покладений на сторони у справі, у тому числі на позивача щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, тому суд повинен роз`яснити сторонам їхні процесуальні права щодо подання доказів та в подальшому вирішити спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів і встановлених обставин. При цьому не зазначення позивачем доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, не є підставою для залишення позову без руху з подальшим поверненням його заявнику, оскільки питання щодо доказів, які можуть бути подані стороною в майбутньому, суд вирішує відповідно до положень статті 83 ЦПК України.

Крім цього, суд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2020 року у справі № 922/1359/19, за якою на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що позивач зазначав про неможливість отримання висновку експерта про встановлення ринкової вартості автомобіля, добросовісного здійснення позивачем процесуальних обов`язків щодо визначення ціни позову та сплати судового збору звернулася до мережі Інтернет, зазначивши ціну позову за аналогічний автомобіль, сплатила судовий збір.

Отже, висновки суду, зазначені в оскаржуваній ухвалі про невиконання ОСОБА_2 вимог ухвали про залишення без руху її позовної заяви не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, в суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав визнавати неподаною та повертати позовну заяву ОСОБА_2 , вказане стало перешкодою у реалізації права позивача на доступ до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала суду не може вважатися законною та обґрунтованою.

Необґрунтованими є і посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не зазначено про наявність в нього оригіналів документів, та не проведення попереднього розрахунку суми судових витрат, які позивачі понесли або очікують понести у зв`язку із розглядом даної справи, оскільки позивач, як учасник справи самостійно розпоряджається своїми правами ( ч.3 ст.13 ЦПК України) і відповідно саме вона і несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ч.4 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про повернення заяви є помилковим, таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступу особи на справедливий суд, тому згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, ухвалу слід скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ст. 369, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником Оберкович Ганною Василівною, задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2026 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 03 серпня 2026 року.

Судді :

_______________ ________________ ______________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв