Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №758/9176/25 — Київський апеляційний суд

справа № 758/9176/25 головуючий у суді І інстанції Петров Д.В.

провадження № 22-ц/824/12715/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петрова Д.В., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житло-комунальні послуги, яка станом на 30 квітня 2025 року складає 89 821,56 грн., з яких:

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 123,03 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 930,70 грн., три відсотки річних у розмірі 228,98 грн.,

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3 349,44 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 509,00 грн., три відсотки річних у розмірі 125,26 грн.

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 751,80 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 874,27 грн., три відсотки річних у розмірі 213,68 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 17 057,95 грн. інфляційну складову боргу у розмірі 2 592,81 грн., три відсотки річних у розмірі 637,92 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13 146,27 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1 346,18 грн., три відсотки річних у розмірі 345,88 грн., пеня у розмірі 420,82 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 28 359,83 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3 750,58 грн., три відсотки річних у розмірі 889,44 грн., пеня у розмірі 1 082,15 грн.,

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 246,54 грн.,

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 659,02 грн.,

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 179,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 травня 2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися. Проте, відповідачі, у порушення вимог законодавства у сфері комунальних послуг, своєчасно не сплачували за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2025 року складає 66 401,31 грн. Крім того, позивач, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 6 123,03 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 349,44 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року позов КП «Київтеплоенерго» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин що мають значення для прави, які суд визнав встановленими та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_1 не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , її власником є ОСОБА_4 , до якого позовні вимоги не пред`явлені. Суд першої інстанції безпідставно поклав солідарний обов`язок зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги на ОСОБА_1 , який не є власником спірного житла, не укладав договорів про надання житлово комунальних послуг та фактично не користувався такими послугами. При цьому належний відповідач - власник квартири ОСОБА_4 - до участі у справі не залучався, що призвело до розгляду справи за участю неналежних відповідачів та порушення прав особи, на яку законом покладено обов`язок утримання майна і сплати житлово-комунальних платежів. Судом не надано належної оцінки доводам відповідача, не встановлено фактичного обсягу користування послугами, не досліджено питання виникнення солідарної відповідальності зареєстрованої особи, а також не враховано, що чинним законодавством не визначено механізму та порядку реалізації положень частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо відповідальності осіб, які лише зареєстровані у житлі споживача. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження кожної складової заявленої до стягнення заборгованості, а суд першої інстанції не перевірив відповідність поданого розрахунку первинним документам, не дослідив порядок формування заборгованості та не надав належної оцінки доказам у їх сукупності. Крім того, власник квартири ОСОБА_4 , на якого законом покладено обов`язок утримання належного йому майна та який є безпосереднім учасником спірних правовідносин, до участі у справі залучений не був, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати суду пояснення, заперечення щодо розрахунку заборгованості, докази здійснення оплат, правильності або неправильності нарахувань, відомості щодо фактичного користування житлом та комунальними послугами, а також реалізувати інші процесуальні права сторони у справі. Незалучення до участі у справі особи, права та обов`язки якої безпосередньо зачіпаються оскаржуваним рішенням, призвело до порушення принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, передбачених статтями 12, 13 ЦПК України, оскільки розгляд справи фактично відбувся без участі особи, яка могла надати істотні для правильного вирішення спору пояснення та докази. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає та ніколи не проживав, відповідно, послугами централізованого опалення, постачання теплової енергії та постачання гарячої води за даною адресою не користувався. Зазначене підтверджується Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 30 грудня 2025 року, Актом про проживання особи без реєстрації від 23 грудня 2025 року та Довідкою про фактичне місце проживання особи без реєстрації. Із наданих позивачем розрахунків не вбачається, що вартість спірних послуг визначалася залежно від кількості осіб, які зареєстровані у квартирі, а тому сам по собі факт реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не є належним та достатнім доказом фактичного користування ним послугами централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води. Натомість матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично проживає за іншою адресою, де безпосередньо користувався житлово-комунальними послугами та здійснював їх оплату, що спростовує висновок суду першої інстанції про отримання ним спірних послуг за адресою реєстрації. Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати всієї заявленої позивачем заборгованості, не встановивши фактичного користування ним послугами, обсягу такого користування та правових підстав виникнення солідарної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 01 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок АДРЕСА_2 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 21 березня 2008 року по теперішній час, а ОСОБА_3 з 30 грудня 1997 року по теперішній час.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 квітня 2024 року у відповідачів наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка становить 89 821,56 грн., з яких:

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 123,03 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 930,70 грн., три відсотки річних у розмірі 228,98 грн.,

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3 349,44 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 509,00 грн., три відсотки річних у розмірі 125,26 грн.

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 751,80 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 874,27 грн., три відсотки річних у розмірі 213,68 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 17 057,95 грн. інфляційну складову боргу у розмірі 2 592,81 грн., три відсотки річних у розмірі 637,92 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13 146,27 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1 346,18 грн., три відсотки річних у розмірі 345,88 грн., пеня у розмірі 420,82 грн.,

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 28 359,83 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3 750,58 грн., три відсотки річних у розмірі 889,44 грн., пеня у розмірі 1 082,15 грн.,

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 246,54 грн.,

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 659,02 грн.,

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 179,90 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача належним чином обґрунтовано позовні вимоги та доведено наявний у відповідачів розмір заборгованості.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 01 липня 2024 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 6 123,03 грн., за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3 349,44 грн., за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 751,80 грн., за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 17 057,95 грн., за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13 146,27 грн., за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 28 359,83 грн., з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 246,54 грн., з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 659,02 грн., з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 179,90 грн., що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.

Відповідачами не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Посилаючись на невірний розрахунок заборгованості, що зроблений позивачем, відповідач на його спростування свого розрахунку не надав та не вказав на конкретні обставини, що свідчать про його не відповідність реальному споживанню.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_3 , а отже не користується житлово-комунальними послугами, колегія суддів відхиляє, оскільки факт не проживання відповідача у квартирі, в якій він зареєстрований, не звільняє його від обов`язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем комунальних послуг являється фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Доводи відповідача, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що відповідач не є власником даної квартири, а лише є одним із зареєстрованих осіб, не проживає в ній, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач, як особа, яка вважає, що її права порушено, є ініціатором судового процесу, самостійно визначає особу, яка, на його думку, повинна відповідати за порушення його прав, та має право подати до суду клопотання про залучення співвідповідача, реалізувала своє процесуальне право, заявивши в передбачений законом строк клопотання про залучення співвідповідача.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

Співвласник (користувач), який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Оскільки відповідач зареєстрований у вищезазначеній квартирі, він має нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Відповідності до пп. 11 п. 37 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690, споживач має право на не оплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, для припинення нарахування позивачем вартості послуги з постачання гарячої води, відповідач повинен був звернутися з даним питання до позивача у відповідності до вимог зазначених правил.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до позивача з заявами та відповідними доказами та просив у зв`язку з його не проживанням в квартирі припинити нарахування плати за послуги з постачання гарячої води.

Доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.