Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №761/11010/25 — Київський апеляційний суд

справа № 761/11010/25 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.

провадження № 22-ц/824/7797/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н.Г, у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ТОВ «ФК «Пінг - Понг» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»)звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором № 1656673 від 27 січня 2020 року в розмірі 15 736,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 січня 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 подала Заявку на отримання кредиту № 1656673. Дана заявка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. ТОВ ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит № 1656673 від 27 січня 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору відповідач отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, розміщеними на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору.

На підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 5 600,00 грн. 24 січня 2022 року згідно умов Договору факторингу № 02/08, ТОВ ТОВ «Мілоан»відступило право вимоги за Кредитним договором № 1656673 від 27 січня 2020 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Пінг Понг» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1656673 від 27 січня 2020 року. Згідно додатку № 1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «Пінг Понг» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 15 736,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 040,00 грн.; заборгованість за відсотками - 9 756,00 грн.; заборгованість за комісією - 1 120,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Солвентіс» відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Солвентіс» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «ФК «Солвентіс» посилається на аналогічні обставини викладені в позовній заяві та вказує, що відповідно до змісту п. 6.2 кредитного договору, п.п. 5.5, 5.6 ч. 5 Правил надання фінансових кредитів, правових висновків Верховного Суду в постанові від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Також зазначає, що в силу передбаченого ст. 627 ЦК України принципу свободи договору ОСОБА_1 проявила волевиявлення в укладенні кредитного договору саме з ТОВ «Мілоан», і у сенсі положень ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України слід виходити з того, що сторонами договору, якими був первісний кредитор та відповідач, станом на 27 січня 2020 року було досягнуто в належній формі згоди щодо усіх істотних умов договору, в тому числі й щодо предмету договору, валюти договору, строку кредитування, повернення кредиту, сплати процентів за користування коштами, надання кредиту для особистих потреб позичальника, черговості погашення заборгованості, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строк повернення коштів тощо, прав та обов`язків ТОВ «Мілоан» та позичальника тощо. Таким чином, проаналізований позивачем вище алгоритм дій щодо порядку укладення правочину, зокрема в електронній формі, дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що Кредитний договір № 1656673 від 27 січня 2020 року разом з додатком були дійсно підписані з ТОВ ТОВ «Мілоан»саме відповідачем, а отже матеріали справи містять належні докази укладення даного правочину між ТОВ ТОВ «Мілоан»та відповідачем. Щодо факту перерахування кредитних коштів відповідачу, зазначив, що ТОВ «Мілоан» є зареєстрованою у належному порядку фінансовою установою, що надає фінансові послуги, зокрема з кредитування, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи та свідоцтвом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Відповідно до змісту п. 2.1 договору, п. 4.2, 4.3 Правил, Товариство не отримує повні реквізити банківської картки, які необхідні для здійснення операції по карті через Інтернет, а для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», передбачено, що ініціювання переказу здійснюється такими видами розрахункових документів, як платіжне доручення; п. 4 ст. 22 Закону, яким передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику у користування кредитні кошти, а позичальник в свою чергу порушив умови кредитного договору, допустив прострочення платежів щодо повернення кредиту та процентів за користування грошовими коштами, у зв`язку з чим позивач був вимушений звернутися за захистом своїх порушених прав до суду. Вказував, що виходячи з правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 про те, що факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитного договору або визнання їх недійсним тривалий час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами, є нічим іншим як визнання кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитним договором. Деталізований розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за Кредитним договором № 1656673 від 27 січня 2020 року, сформований ТОВ ТОВ «Мілоан», що був долучений до позовної заяви являються безпосереднім доказом, що підтверджує доводи викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач зазначав, що 27 січня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1656673, згідно з умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. Договору, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Сума кредиту становить 5 600,00 грн. та надається строком на 30 днів з 27 січня 2020 року.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (п. 2.1 Кредитного договору).

Пунктом 6.1. кредитного договору визначено, що договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua.

Відповідно до п. 6.2. кредитного договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про надання пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку, вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником Товариству.

Згідно п. 6.4. кредитного договору укладення кредитодавцем цього договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі.

Згідно п. 7.1. кредитного договору договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені - з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника.

Невід`ємною частиною Договору про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673 є Графік розрахунків (Додаток № 1) (а.с. 13).

На підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673 позивачем надано платіжне доручення від 27 січня 2020 року № 14407825, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 5 600,00 грн. на карту НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 1656673. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис (а.с. 15).

20 серпня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 02/08, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступив права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (а.с. 18-21).

Згідно з витягу з додатку до договору факторингу № 02/08 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_2 згідно з договору № 1656673 від 27 січня 2020 року (а.с. 25).

24 січня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступив права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (а.с. 29-31).

Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло права вимоги до ОСОБА_1 відповідно до Договору № 1656673 від 27 січня 2020 року (а.с. 33).

Рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» з 01 липня 2025 року перейменовано на ТОВ «ФК «Солвентіс» (а.с. 89).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс»не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що відповідач підписала вказаний договір з ТОВ «Мілоан» та тієї обставини, що ОСОБА_1 було надано кредит.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи заяву на кредит, копію договору про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673, графік платежів, як додаток до договору.

Досліджуючи подані позивачем докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що із долучених до справи доказів не вбачається, що цей договір підписано позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Ні анкета-заява, ні договір про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673, ні додаток до договору графік платежів не містять інформації про підписання їх ОСОБА_1 . Зазначення у тексті Анкети-заяви та Договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім`я, по батькові відповідачки, адреса її проживання, серія, номер паспорта та ідентифікаційний код, номер мобільного телефону) не підтверджує підписання нею кредитного договору в електронній формі. Ні позовна заява, ні вказані вище документи не містять інформації про одноразовий ідентифікатор, який був надісланий позичальниці при укладенні кредитного договору та який нею був використаний. Таким чином з долучених до матеріалів справи доказів не вбачається, що договір про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673 підписаний відповідачем ОСОБА_1 , відповідно, позивачем не доведено факт укладення зазначеного вище договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

З наявного в матеріалах справи кредитного договору від 27 січня 2020 року № 1656673 вбачається, що у п. 10 «Реквізити сторін» зазначено прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_1 РНОКПП, реквізити паспорту, адреса місця реєстрації, номер телефону та електронної пошти, підписи сторін відсутні (а.с. 12 на звороті).

Також на а.с. 13 знаходиться копія додатку № 1 до кредитного договору від 27 січня 2020 року № 1656673, а саме графік розрахунків, у якому наявна графа для підпису споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором), у якій не проставлено одноразового ідентифікатора.

Саме по собі зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі. Оскільки докази підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору від 27 січня 2020 року № 1656673 у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні, факт укладення договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 є недоведеним.

Викладення позивачем в апеляційній скарзі алгоритму дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі враховуються апеляційним судом, однак даних обставин не спростовують.

Докази накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором є не технічним реквізитом, відсутність якого не впливає на сутність домовленості сторін, а підтвердженням підписання договору, тобто існування такої домовленості взагалі.

Доводи апеляційної скарги, що кредитний договір від 27 січня 2020 року № 1656673 було підписано позичальником з використанням електронного підпису, що підтверджується даними про його введення у електронній системі особи-кредитора, не підтверджені належними та допустимими доказами та по суті є не доведеними твердженнями та відхиляються апеляційним судом.

Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який вона мала вказати під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірника кредитного договору та додатків до нього, які є невід`ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.

Такими належними та допустимими доказами міг бути моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів, дані оператора зв`язку про належність телефонного номера відповідачу та доставку на нього одноразового ідентифікатора тощо.

Разом із тим, такі докази не подавалися до суду першої інстанції.

Хронологія процесу оформлення та розгляду заяви № 1656673, не містить відомостей про особу, яка склала цей документ, підписів цієї особи, не завірена первісним кредитором ТОВ «Мілоан» (а.с. 14), а тому не може вважатися допустимим доказом.

Крім того, відомості про те, який саме одноразовий ідентифікатор надсилався відповідачу, відсутні як у вищезазначеній хронології процесу оформлення та розгляду заяви № 1656673, так і у інших матеріалах справи.

Доводи позивача, що відсутність відображення безпосередньо в тексті договору символів надісланого позичальнику цифрового підтвердження саме по собі у контексті конкретних обставин цієї справи не може свідчити про не укладення відповідного правочину, є необґрунтованими та не звільняють позивача від процесуального обов`язку доведення обставин укладення кредитного договору, на які він посилається в позовній заяві, чого ним належним чином виконано не було.

Відтак, доводи апеляційної скарги, що відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і у сенсі положень ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України та що сторонами договору, якими був первісний кредитор та відповідач, станом на 27 січня 2020 року було досягнуто в належній формі згоди щодо усіх істотних умов договору, а також решта доводів апеляційної скарги, які стосуються обставин укладення кредитного договору 27 січня 2020 року № 1656673, із посиланням на відповідні норми матеріального права та на правові висновки Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання ОСОБА_1 кредиту за договором від 27 січня 2020 року № 1656673, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Станом на 27 січня 2020 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Згідно додатку 3 до Інструкції № 22, платіжне доручення містить обов`язкові реквізити про дату одержання платіжного доручення банком та дату проведення, з підписом банку.

З Додатку 9 до Інструкції № 22 слідує, що датою надходження є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Датою виконання є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Так, на підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 27 січня 2020 року № 1656673 ТОВ «Мілоан» надало платіжне доручення від 27 січня 2020 року № 14407825, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 5 600,00 грн. на карту НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 1656673. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис (а.с. 15).

Разом з тим, надане платіжне доручення не містить усіх обов`язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа, а саме: відсутні відомості про найменування банківської установи, від імені якої складено документ, посаду та підпис особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення, а також відбиток штампа (печатки) банківської установи або інші підтвердження проведення відповідної банківської операції. Крім того, документ не містить особистого підпису чи інших даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні операції, у тому числі електронного цифрового підпису. Копія платіжного доручення також містить лише позначення платіжної системи «VISA» та частково зазначений номер картки, тоді як відсутність повних реквізитів рахунку унеможливлює перевірку факту здійснення грошового переказу та ідентифікацію отримувача коштів. При цьому, платіжне доручення є розрахунковим документом, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

За даних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що таке платіжне доручення не є підтвердженням факту виконання банківської операції, в тому числі і переказу коштів.

В матеріалах справи відсутні докази, що рахунок, на який згідно з вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1 .

Отже, позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору № 1656673, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.

Доводи апеляційної скарги, що копія платіжного доручення № 14407825 від 27 січня 2020 року є належним та допустимим доказом, що підтверджує видачу кредитних коштів, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки за умови відсутності на платіжному дорученні відмітки банку про дату його отримання та виконання банком, воно по суті не містить інформації про перерахування коштів відповідачу, а тому відхиляються апеляційним судом.

Доводи позивача, що відповідач виконувала умови кредитного договору та покладені на неї договірні зобов`язання, чим визнала кредитний договір таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердила отримання всіх благ, передбачених кредитним договором, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом.

Не звільняють позивача від обов`язку довести факт надання позичальникові грошових коштів і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, із посиланням положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, є банківською таємницею, оскільки позивач ТОВ «Пінг-Понг» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.