Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №754/4624/26 — Київський апеляційний суд

справа № 754/4624/26 головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В.

провадження № 22-ц/824/13188/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Грегуль О.В., у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 19 березня 2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року шлюб між сторонами зареєстрований 06 серпня 2016 року у Подільському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 513 було розірвано. Під час шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а відповідач з грудня 2025 року не бере участі у вихованні та утриманні спільного сина. Позивач зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Отже, враховуючи, що спільна дитина проживає з матір`ю і перебуває на її повному утриманні, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 частці від її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені нею у позовній заяві та вказує, що формальна відсутність одного документу на момент розгляду справи в суді першої інстанції не може позбавити дитину її законного права на отримання аліментів від батька, а тому на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України, просить долучити до матеріалів справи Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року у справі № 758/10998/20 шлюб між ОСОБА_4 , дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , зареєстрований 06.08.2016 року Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 513, було розірвано.

У шлюбі у подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1395 від 16 травня 2017 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів що позивач, як особа з персональними даними ОСОБА_1 є матір`ю дитини ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), а тому у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог про наявність права вимоги.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 та яка набула чинності для України 27.09.1991, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Стверджуючи ці положення, ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлюють обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Тлумачення положень ст. 180 СК України свідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Приписами ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В ч. 1 ст. 183 СК України вказано, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

За правилами ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідачем не надано доказів перебування на його утриманні й інших непрацездатних осіб, рівно як і доказів розміру його доходів.

Враховуючи те, що предметом даного судового спору є стягнення аліментів на утримання однієї малолітньої дитини, вимоги ст. 182 СК України, стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача відповідатиме вимогам закону щодо визначення розміру аліментів як необхідного та достатнього для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

З урахуванням обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача аліментів в розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно.

Відмовляючи у задоволенні позову та вказуючи, що позивачем не надано доказів, що особа з персональними даними ОСОБА_1 є матір`ю дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції не звернув уваги, що відповідно до рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року у справі № 758/10998/20, яким шлюб між ОСОБА_4 , дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , розірвано, встановлено, що ОСОБА_6 , має ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , який і вказаний позивачем у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На спростування висновку суду щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційній скарзі додатково просила суд долучити до матеріалів справи Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Зазначені обставини суд першої інстанції не був позбавлений можливості перевірити, оскільки має доступ до державного демографічного реєстру.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7.04.2021 року в справі №279/11692/15-ц зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Обмеження у можливості надання доказів до суду апеляційної інстанції переслідує не мету створення перешкод у поповненні доказової бази у справі, а, навпаки, має на меті забезпечення максимально повного подання доказів шляхом підвищення активності осіб, які беруть участь у справі, при її розгляді у суді першої інстанції та відповідальність за свої дії в процесі захисту права.

Проте зазначене слід відрізняти від випадків, коли в особи, яка надає нові докази до апеляційного суду, відсутня недобросовісність дій.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 надала повний перелік документів, які, на її думку, підтверджували викладені в позовній заяві обставини.

У ч. 2 ст. 13 ЦПК України зазначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

З огляду на наведені вище обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про долучення доказів у справі слід задовольнити, а надані ОСОБА_1 нові докази слід долучити до матеріалів справи, оскільки такі були отримані після ухвалення оскаржуваного рішення у справі та на спростування викладених в ньому висновків.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у загальному розмірі 3 328,00 грн. ((1331,20)+(1331,20*150%)). Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а позивач звільнена від сплати судового збору, судовий збір, що підлягав сплаті, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19 березня 2024 року та до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 3 328,00(три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.