Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №761/53811/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 761/53811/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11801/2026

Головуючий у суді першої інстанції І. П. Романишена

Головуючий у суді першої інстанції А. В. Шевчук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

31 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство

«ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ»

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року та на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року,

у с т а н о в и в :

У грудні 2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва звернувся з позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» про захист прав споживачів.

Відповідно до вимог позивач просить суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні йому відповіді на скаргу від 01.10.2025 у порядку та строк передбачені Законом України «Про звернення громадян», зобов`язати відповідача надати відповідь на його скаргу від 01.10.2025 у порядку та строк передбачені Законом України «Про звернення громадян».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року справу передано за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Як недолік позовної заяви позивачу вказано на необхідність сплатити судовий збір у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» та надано строк для усунення вказаних судом недоліків до 03 квітня 2026 року, але не більше п`яти днів з часу отримання ухвали.

Ухвалою Оболонського районного суду від 16 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» про захист прав споживача визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 про направлення справи за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва та з ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на вказані ухвали судів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що звертаючись до Шевченківського районного суду міста Києва за захистом порушених прав він розраховував на те, що позовна заява буде розглянута судом в порядку альтернативної підсудності, оскільки, на думку апелянта, позов стосується захисту його прав споживача.

Зауважує, що у своїй позовній заяві зазначив, що відповідачем здійснено нарахування боргу в сумі 2066,34 грн. за спожиту ним до 2018 року електроенергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 по житловому приміщенню, адреса якого знаходиться в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва. При цьому підставою позову є ненадання відповідачем розрахунку заборгованості за нібито спожиту ним електроенергію у сумі 2066,34 грн., що обумовило його звернення до відповідача зі скаргою про захист прав споживача, яка не була розглянута відповідачем.

Отже його звернення до відповідача зі скаргою було обумовлене обставинами порушення його прав, як споживача комунальних послуг. Відтак його праву направити скаргу про захист своїх прав споживача кореспондує обов`язок відповідача її розглянути і надати відповідь згідно до Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про захист прав споживачів», «Про звернення громадян».

В обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що отримавши 28.03.2026 ухвалу про залишення позовної заяви без руху, він у межах встановленого судом на усунення недоліків процесуального строку, до 3 квітня 2026 року, але не більше п`яти днів з часу отримання ухвали, а саме 02.04.2026 звернувся до суду із заявою в якій, серед іншого, просив роз`яснити незрозумілу йому ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 23.03.2026, що перешкоджало виконанню вимог такої ухвали. Також просив продовжити строк на усунення недоліків позовної заяви, встановлений цією ухвалою.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що його заяву із процесуальних питань суд першої інстанції отримав 06.04.2026. Отже, на думку апелянта, у суду першої інстанції не було законних підстав визнавати неподаною та повертати позовну заяву, оскільки станом на 16.04.2026 існувала заява позивача із процесуальних питань, яка судом першої інстанції розглянута не була.

Наведене свідчить про порушення права апелянта на справедливий суд та на доступ до суду, гарантованого ст. 6 Конвенції про права людини і основоположних свобод.

ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Апеляційне оскарження ухвала суду про повернення заяви позивачеві передбачено п.6 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал судів першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позову ОСОБА_1 до ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» про захист прав споживача, ґрунтуються на вимогах Закону України «Про звернення громадян», а отже підстави для застосування виключної та альтернативної підсудності відсутні.

Судом зауважено, що за загальним правилом, визначеним ч.2 ст.27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Оскільки ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 20, що територіально відноситься до Оболонського району міста Києва і позивач зареєстрований в Оболонському районі м. Києва, отже суд дійшов висновку, що дана справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва та має бути надіслана за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.

Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Відповідно до ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Так, звертаючись до Шевченківського районного суду міста Києва за захистом порушених прав Якіменко В.П. вважав, що його позовна заява має розглядатися саме цим судом в порядку альтернативної підсудності.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначив, що відповідачем здійснено нарахування боргу в сумі 2066,34 грн. за спожиту ним до 2018 року електроенергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 по житловому приміщенню, адреса якого знаходиться в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва. При цьому підставою позову зазначив ненадання відповідачем розрахунку заборгованості за нібито спожиту ОСОБА_1 електроенергію у сумі 2066,34 грн., що обумовило його звернення до відповідача зі скаргою про захист прав споживача, яка не була розглянута відповідачем.

У пунктах 41, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року роз`яснено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об`єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.

На думку колегії суддів враховуючи заявлені у цій справі ОСОБА_1 позовні вимоги, позивач висловлює свою незгоду з діям відповідача щодо ненадання відповіді на його скаргу від 01.10.2025, а отже спір не виник з приводу нерухомого майна, а стосується діяльності ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», а відтак позов має бути пред`явлено до суду за правилами загальної підсудності.

Отже, враховуючи що місцезнаходження ПАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» визначено: м.Київ, вул. Новокостянтинівська, 20, що територіально відноситься до Оболонського району міста Києва, а тому Шевченківський районний суд м. Києва прийшов до вірного висновку про передачу справи за підсудністю до Оболонського району міста Києва. Крім того, позивач також зареєстрований в Оболонському районі м. Києва, а тому його посилання на Закон України «Про захист прав споживачів» також надавало йому право на звернення до суду за місцем своєї реєстрації, тобто також до Оболонського районного суду м. Києва.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року про направлення справи за підсудністю постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року суд залишає без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16.04.2026, апеляційний суд зазначає наступне.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23.03.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 03 квітня 2026 року, але не більше п`яти днів з часу отримання даної ухвали.

Суд взяв до уваги рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого, судом направлялась ОСОБА_1 ухвала про залишення позовної заяви без руху особисто вручено одержувачу 28.03.2026 року.

Отже, враховуючи, що станом на 16.04.2026 року будь-яких заяв до суду від сторони позивача щодо усунення недоліків не надходило, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Таким чином, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на його скаргу від 01.10.2025 у порядку та строки передбачені Законом України «Про звернення громадян» та вважав, що його права порушені саме як споживача, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

На думку колегії суддів, судом зроблений помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, за подання ОСОБА_1 позову до суду судовий збір не підлягає сплаті, тому зобов`язання суду сплатити ОСОБА_1 судовий збір за подання позову не ґрунтуються на вимогах законі, а отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною і повернення ОСОБА_1 позовної заяви.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви безпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону.

Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для повернення позовної заяви, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого процесуального законодавства, тому, відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року задовольнити.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 16 квітня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна