Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №758/4465/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ

Справа № 758/4465/26

Провадження: № 22-ц/824/12808/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Захарчук С. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОТС Ю.ЕЙ.» про стягнення суми,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «СЛОТС Ю.ЕЙ.» на його користь кошти у розмірі 821 247 грн.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків, а саме: подання обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми в розмірі 821 247 грн; зазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи; викладення обставин, якими обґрунтовано вимогу про стягнення коштів, та зазначення доказів, що підтверджують ці обставини; надання доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви або копії позовної заяви для її направлення відповідачу.

06.04.2026 року до Подільського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «СЛОТС Ю.ЕЙ.» про стягнення суми повернуто позивачу.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити матеріали справи до Подільського районного суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав часткового усунення її недоліків, не конкретизував, які саме вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху залишилися невиконаними, та не надав оцінки поданим ним поясненням і документам. Вказував, що у встановлений судом строк надав розрахунок суми позовних вимог, відомості щодо наявності електронних кабінетів сторін, докази направлення документів відповідачу, а також додаткові пояснення щодо обставин справи та доказів, якими вони підтверджуються. Вважав, що суд фактично повторив перелік раніше встановлених недоліків, не обґрунтувавши недостатності поданих матеріалів, унаслідок чого застосував надмірно формальний підхід та необґрунтовано обмежив його право на доступ до суду.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач лише частково усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 24 березня 2026 року, оскільки всупереч вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України не виклав обставин, якими обґрунтовує вимоги про стягнення коштів, та не зазначив доказів, що підтверджують ці обставини.

Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п.п. 2, 3, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст.ст. 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддя перевіряє, чи має заявник право на звернення до суду, чи відповідають форма і зміст позовної заяви вимогам процесуального закону, чи дотримано правил цивільної юрисдикції та підсудності, а також чи відсутні інші передбачені законом підстави для залишення заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження.

Як убачається з матеріалів справи, у первісній позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що в період із 29 квітня до 29 жовтня 2024 року брав участь в азартних іграх на онлайн-платформі Betking, поповнював ігровий рахунок та здійснив понад 284 фінансові операції. Позивач посилався на те, що розмір внесених ним коштів за вирахуванням одержаних виплат становить 821 247 грн, а на підтвердження цих обставин зазначив зведену таблицю транзакцій і банківські виписки. Крім того, позивач виклав обставини щодо стану свого здоров`я, отримання стимулюючих маркетингових пропозицій та невжиття відповідачем, на його думку, заходів відповідальної гри.

На виконання вимог ухвали від 24 березня 2026 року позивач подав заяву про усунення недоліків, у якій навів уточнений розрахунок заявленої суми, зазначив загальну суму внесених та отриманих коштів, назвав банківські виписки і зведену таблицю транзакцій, якими обґрунтовує цей розрахунок, а також додатково пояснив зв`язок платіжних операцій із діяльністю відповідача.

У цій самій заяві позивач повідомив відомості про електронні кабінети сторін, докладніше виклав обставини, пов`язані зі станом його здоров`я та стверджуваним невиконанням відповідачем правил відповідальної гри, зазначив докази на підтвердження цих обставин і повідомив про направлення відповідачу копій поданих документів.

Отже, зі змісту первісної позовної заяви та заяви про усунення недоліків убачається, що позивач виклав фактичні обставини, якими обґрунтовує вимогу про стягнення коштів, та зазначив докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються.

Таким чином, формальну вимогу п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України щодо викладення обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці обставини, позивач виконав.

Апеляційний суд зазначає, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20).

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі не може давати оцінку зазначеним заявником доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, що відповідно не може слугувати підставою для повернення позовної заяви.

Повертаючи позовну заяву у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не усунуто всі недоліки позовної заяви.

Колегія суддів зауважує, що головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.

Однак суд першої інстанції вказаного не врахував та фактично вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»передбачено, що подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати позовну заяву без руху та повертати заявнику.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції формально послався на п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, проте не зазначив, яких саме фактичних обставин або вказівок на докази бракує у позовній заяві після подання заяви про усунення недоліків, та не зіставив зміст поданих позивачем пояснень із вимогами зазначеної норми.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач не виклав обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, та не зазначив доказів, що підтверджують ці обставини, не відповідає матеріалам справи. Питання належності, допустимості й достатності цих доказів підлягає вирішенню під час розгляду справи по суті.

Посилання апелянта на відкриття проваджень в інших справах за подібними вимогами саме по собі не має визначального значення, оскільки дотримання вимог ст.ст. 175 і 177 ЦПК України перевіряється з урахуванням матеріалів конкретної справи. Водночас це не впливає на висновок про відсутність передбаченої ч. 3 ст. 185 ЦПК України підстави для повернення поданої ОСОБА_1 позовної заяви.

Крім того, навіть якщо виходити з позиції суду першої інстанції про те, що вимоги ухвали від 24 березня 2026 року були виконані позивачем лише частково, саме по собі часткове усунення недоліків за обставин, коли особа в установлений строк подала відповідну заяву, надала пояснення та документи на виконання ухвали суду, не звільняло суд першої інстанції від обов`язку належно оцінити зміст поданих матеріалів та вирішити питання про наявність підстав для продовження строку на усунення конкретно визначеного недоліку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 147/127/17, в якій зроблено висновок, що «законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі усунення недоліків апеляційної скарги частково. При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд права в разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Подавши заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, ОСОБА_2 не виконала всі вимоги ухвали апеляційного суду та не надала суду належним чином оформленої апеляційної скарги та її копій відповідно до кількості учасників справи, про відновлення якої вона подала заяву, а тому апеляційний суд із урахуванням часткового усунення недоліків мав продовжити ОСОБА_2 відповідний строк, а повернення апеляційної скарги здійснене судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права».

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 757/27298/20-ц, «суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не вирішив питання продовження строку для усунення недоліків позовної заяви, ураховуючи часткове виконання позивачем ухвали суду про залишення позовної заяви без руху; не врахував, що встановлення обґрунтованості та доведеності позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Отже, основною підставою для скасування оскаржуваної ухвали є встановлена апеляційним судом обставина виконання позивачем вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Водночас навіть за припущення, що подані ОСОБА_1 пояснення потребували додаткового уточнення, повернення позовної заяви без конкретизації недоліку та без вирішення питання про можливість надання додаткового строку для його усунення не відповідало б завданню цивільного судочинства і становило б надмірно формальне застосування процесуальних норм.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно визнав неусунутим недолік, передбачений п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, та передчасно повернув позовну заяву.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не конкретизував, які саме вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху залишилися невиконаними, не надав належної оцінки змісту поданої заяви про усунення недоліків та фактично застосував надмірно формальний підхід, знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, ухвала Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура