Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №362/2545/26 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ

Справа № 362/2545/26

Провадження: № 22-ц/824/12941/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Письмака Олександра Євгеновича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Медведєва К. В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Глевахівська селищна рада, Міністерство оборони України, про встановлення факту родинних відносин,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, яка обґрунтована тим, що його рідний брат ОСОБА_2 15.06.2025 року зник безвісти під час виконання бойового завдання. У документах заявника та його брата по батькові зазначено по-різному - « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_3 », що зумовлено міжмовним перетворенням записів з російської мови та унеможливлює підтвердження родинних відносин у позасудовому порядку. Встановлення цього факту, за твердженням заявника, необхідне йому для реалізації права на звільнення з військової служби, оформлення відстрочки та вирішення питання про набуття відповідного статусу члена сім`ї Захисника України.

За викладених обставин просив встановити факт родинних відносин, а саме те, що він, ОСОБА_1 , є рідним братом ОСОБА_2 , який 15.06.2025 року зник безвісти під час виконання бойового завдання.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2026 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення зазначених недоліків.

20.04.2026 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області представник заявника через систему «Електронний суд» направив заяву про усунення недоліків, до якої долучив заяву про встановлення факту родинних відносин у новій редакції.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин повернуто заявнику.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Письмак О. Є. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити матеріали справи до Васильківського міськрайонного суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що після отримання 17.04.2026 року ухвали про залишення заяви без руху його представник 20.04.2026 року через ЄСІТС подав заяву про усунення недоліків у визначений судом спосіб та у встановлений строк. Посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно повернув заяву більш ніж через місяць після усунення недоліків, фактично оцінивши достатність доказів до відкриття провадження. Зазначав, що ст. 318 ЦПК України не вимагає попереднього звернення до органів державної влади чи отримання письмових відмов для подання заяви про встановлення факту родинних відносин. Крім того, апелянт вважав помилковим посилання суду на п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки підстав, передбачених цією нормою, у справі не встановлено. На його думку, повернення заяви з підстав ненадання доказів, які не є обов`язковими на стадії відкриття провадження, є проявом надмірного формалізму та порушує право заявника на доступ до правосуддя.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 17 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Повертаючи заяву про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції виходив із того, що заявник не надав доказів звернення до відповідних органів чи відповідних осіб для реалізації права на звільнення з військової служби, оформлення відстрочки чи отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України, а також доказів відмови у реалізації цих прав через відсутність підтвердження родинних відносин. У зв`язку із цим суд дійшов висновку про неможливість вирішення питання щодо відкриття провадження та повернув заяву як неподану.

Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року (заява № 23805/94), ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, щокожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Вимоги щодо форми та змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначені ст. 318 ЦПК України.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Відповідно до змісту ч.ч. 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення заяви без руху зазначаються недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями цього Кодексу, сплатить суму судового збору, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Зі змісту ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2026 року вбачається, що підставою залишення заяви без руху були недоліки, пов`язані зі складом заінтересованих осіб, зазначенням відомостей про електронні кабінети учасників справи, місцезнаходженням оригіналів письмових доказів та конкретизацією назв і реквізитів доданих документів.

З матеріалів, поданих 20 квітня 2026 року, вбачається, що представник заявника у встановлений судом строк подав заяву про усунення недоліків, у якій повідомив про включення ОСОБА_2 до складу заінтересованих осіб, зазначення відомостей про наявність або відсутність електронних кабінетів учасників справи, місцезнаходження оригіналів письмових доказів та конкретизацію переліку доданих документів. До заяви також було додано заяву про встановлення факту родинних відносин у новій редакції та докази її направлення учасникам справи.

Оскаржувана ухвала не містить висновку про те, що будь-який із недоліків, зазначених в ухвалі від 15 квітня 2026 року, залишився неусунутим. Натомість заяву повернуто через ненадання доказів попереднього звернення до відповідних органів чи посадових осіб для реалізації прав, з метою здійснення яких заявник просить встановити факт родинних відносин, а також доказів відмови в реалізації таких прав. Ця вимога в ухвалі про залишення заяви без руху не зазначалася, а тому її невиконання не могло бути підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Посилання суду першої інстанції на п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України є помилковим, оскільки оскаржувана ухвала не містить висновків про відсутність у заявника процесуальної дієздатності, непідписання заяви, підписання її особою, яка не має права її підписувати, чи незазначення посадового становища підписанта. Наведена норма не відповідає фактичним мотивам повернення заяви та не могла бути правовою підставою для постановлення оскаржуваної ухвали.

Передбачений п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України обов`язок зазначити причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують юридичний факт, не є тотожним обов`язку заявника до звернення до суду подати заяви про звільнення з військової служби, оформлення відстрочки або отримання відповідного соціального статусу та надати докази відмови органів, уповноважених вирішувати такі питання. Тому відсутність доказів таких звернень сама по собі не свідчить про невідповідність заяви вимогам ст. 318 ЦПК України.

У поданій заяві заявник зазначив факт, який просить встановити, мету його встановлення, навів пояснення щодо неможливості підтвердження родинних відносин у позасудовому порядку та послався на докази, які, на його думку, підтверджують заявлений факт. Оскаржувана ухвала не містить висновку про відсутність у заяві будь-якого з відомостей чи документів, прямо передбачених ст. 318 ЦПК України.

На стадії вирішення питання про відкриття провадження суд перевіряє відповідність заяви встановленим законом формальним вимогам, зокрема наявність у ній відомостей, передбачених ст. 318 ЦПК України.

За змістом ст.ст. 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Питання щодо якості такого викладу (підставність, чіткість, обґрунтованість, доведеність), оцінка таким обставинам, а також наявність чи відсутності порушення прав заявника судом не може вирішуватись на стадії відкриття провадження у справі чи вирішення питання про прийняття заяви.

У випадку встановлення судом невідповідності зазначених у позовній заяві (заяві, скарзі) обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточності формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеності підстав позову за кожною вимогою, то це не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову (заяви) по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23, згідно яких суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях судового процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо прийняття заяви та відкриття провадження у справі на підставі наданої заяви та долучених до неї доказів.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції пов`язав можливість її прийняття до розгляду з попереднім зверненням заявника до органів, уповноважених вирішувати питання про звільнення з військової служби, надання відстрочки чи відповідного соціального статусу, та отриманням відмови цих органів. Проте така передумова не передбачена ст. 318 ЦПК України та не була зазначена в ухвалі від 15 квітня 2026 року як недолік заяви.

Окрім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 294 ЦПК щодо необхідності сприяння у здійсненні та охороні прав заявника, суд першої інстанції не був позбавлений можливості, в разі необхідності, під час розгляду заяви витребувати необхідні докази відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом першої інстанції строку вирішення питання про подальший рух заяви також є обґрунтованими.

Заяву про усунення недоліків подано 20.04.2026 року, тоді як оскаржувану ухвалу постановлено 25 травня 2026 року. Якщо суд вважав, що зазначені в ухвалі від 15 квітня 2026 року недоліки не усунуто, питання про повернення заяви мало бути вирішено у строк, передбачений ч. 5 ст. 185 ЦПК України. За відсутності підстав для повернення заяви питання про відкриття провадження мало бути вирішено у строк, установлений ч. 1 ст. 187 ЦПК України. Отже, постановлення ухвали 25 травня 2026 року не відповідало жодному з передбачених законом процесуальних строків.

Разом із тим саме по собі недотримання цих строків не є визначальною підставою для скасування ухвали. Вирішальне значення має те, що заяву повернуто з підстави, яка не була зазначена в ухвалі про залишення її без руху, із застосуванням неналежної норми процесуального права та внаслідок передчасної оцінки достатності доказів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням вищевикладеного, ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга адвоката Письмака О. Є. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Письмака Олександра Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура