Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №367/8795/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ

Справа № 367/8795/25

Провадження: № 22-ц/824/13063/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Скіцька Станіслава Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Одарюка М. П.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із указаним позовом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

01.05.2026 року від представника відповідачки надійшла заява про стягнення судових витрат, в якій він просив суд стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 25 000 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2026 року у задоволенні заяви представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Скіцька С. М. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Скіць С. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, не врахувавши, що відповідачка завчасно заявила їх орієнтовний розмір, у встановлений законом строк подала заяву про ухвалення додаткового рішення та надала договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг, квитанцію про оплату й детальний опис виконаних робіт. Вказував, що договором передбачено фіксований розмір гонорару, тому відсутність погодинного розрахунку та вартості кожної окремої послуги не свідчить про недоведеність витрат. Позивач не заявляв клопотання про їх зменшення та не доводив неспівмірності заявленої суми, а тому суд не мав підстав повністю відмовляти у їх компенсації. Крім того, суд неправильно застосував практику Верховного Суду та в мотивувальній частині ухвали помилково послався на витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, хоча заява стосувалася витрат, понесених у суді першої інстанції.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України та ч. 3 ст. 270 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, у відзиві на позовну заяву адвокат Скіць С. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 зазначив, що орієнтовний розмір судових витрат, які відповідачка понесла або очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, становить 50 000 грн (а.с. 78-81).

У заяві про стягнення судових витрат адвокат Скіць С. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 25 000 грн (а.с. 129-130).

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу представник ФОП ОСОБА_1 надав: ордер на надання правничої допомоги серії СА № 1111530 від 24.10.2025 року; акт наданих послуг № 1 від 30.04.2026 року до договору про надання правничої допомоги від 24.10.2025 року, в якому сторони зазначили, що вартість послуг адвоката (гонорар) за цим актом складає 25 000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.04.2026 року; договір про надання правничої допомоги від 24.10.2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 30.04.2026 року (а.с. 131-136).

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що подані представником відповідачки акт наданих послуг і детальний опис робіт містять лише перелік наданих адвокатом послуг, однак не містять відомостей про вартість кожної з них та час, витрачений на їх виконання. Суд зазначив, що відповідачка не надала розрахунку витрат та інших документів, які б підтверджували обсяг і вартість наданої правничої допомоги, а відсутність такої деталізації позбавляє іншу сторону можливості заперечувати проти розміру витрат і доводити їх неспівмірність, у зв`язку із чим дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Перевіривши висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1-4, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Подібні висновки також викладені й Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.

Як зазначено вище, на підтвердження заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником ФОП ОСОБА_1 - адвокатом Скіцьком С. М. подано до суду договір про надання правничої допомоги від 24.10.2025 року; акт наданих послуг № 1 від 30.04.2026 року, відповідно до якого вартість правничої допомоги становить 25 000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.04.2026 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 30.04.2026 року.

З аналізу зазначених доказів у їх сукупності убачається, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу адвоката є реальними, необхідними та співмірними, відповідають складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт і значенню справи для відповідачки, а також безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи.

Посилання суду першої інстанції на відсутність розрахунку витрат та інших документів, які б підтверджували обсяг і вартість наданої правничої допомоги, як підставу для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу не відповідає вимогам процесуального закону та усталеній судовій практиці.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, увипадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

За таких обставин відсутність у детальному описі робіт відомостей про час, витрачений на виконання кожної окремої дії, та окрему вартість кожної послуги не може бути самостійною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки договором установлено фіксований розмір гонорару, а подані відповідачкою докази дають можливість установити зміст та обсяг наданої правничої допомоги і її загальну вартість.

Водночас, суд першої інстанції наведеного вище не врахував та, зосередившись на формальних зауваженнях до підтвердження обсягу і вартості наданої правничої допомоги, безпідставно відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, колегія суддів відмічає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Верховного суду від 26.07.2022 року у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19.

Тобто, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З вищенаведеного убачається, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_2 , не скористався наданим процесуальним правом та не подав до суду відповідних заперечень щодо заявленого відповідачкою розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, незважаючи на те, що примірники відповідної заяви були належним чином направлені всім учасникам справи.

За наведених вище обставин колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений адвокатом Скіцьким С. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 у суді першої інстанції,є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, характером спірних правовідносин, обсягом і змістом виконаних адвокатом робіт, значенням справи для відповідачки та результатом її розгляду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн є такою, що підлягає стягненню з позивача, а відтак ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2026 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

Керуючись ст.ст. 270, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Скіцька Станіслава Миколайовича в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура