Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №757/12894/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/12864/25-ц Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В.

Провадження №22-ц/824/8606/2026 Головуючий у ІІ інстанції ТаргонійД.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чуби Володимира Дмитровича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплонерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір про відступлення права вимоги №601-18, відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01 травня 2018 року теплової енергії.

Відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 , проте своєчасно не сплачують за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість.

Позивач вказував, що відповідачі від отримання послуг не відмовлялися, із відповідними заяви до надавача послуг не зверталися, а відсутність письмового договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води саме по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг.

Ураховуючи викладені обставини позивач просив суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14035,09 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1712,28 грн, три проценти річних у розмірі 422,21 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 рокупослуги з централізованого опалення у розмірі 8590,27 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 920,84 грн, три проценти річних у розмірі 226,58 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 146093,29 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5722,03 грн, три проценти річних у розмірі 1345,90 грн, пеню в розмірі 1005,38 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 20830,99 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2253,35 грн, три проценти річних у розмірі 534,68 грн, пеню в розмірі 355,13 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1227,79 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 643,42 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 431,69 грн, а також 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору, 43,00 грн витрат, які пов`язані з отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 рокупозов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14035,09 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1712,28 грн., три проценти річних у розмірі 422,21 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 920,84 грн, три проценти річних у розмірі 226,58 грн за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 88 679,97 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5722,03 грн, три проценти річних у розмірі 1345,90 грн, пеню в розмірі 1005,38 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2253,35 грн, три проценти річних у розмірі 534,68 грн, пеню в розмірі 355,13 грн за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн та 43,00 грн витрат пов`язаних з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Чуба В.Д. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року в частині стягнення заборгованості у розмірі 14035,09 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1712,28 грн, трьох процентів річних у розмірі 422,21 грн, заборгованості у розмірі 88 679,97 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 5 722,03 грн, трьох процентів річних у розмірі 1 345,90 грн, пені у розмірі 1 005,38 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні відповідних позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував доводи ОСОБА_1 щодо відсутності належних доказів та помилкових розрахунків позивача і стягнув з відповідачів спірну заборгованість, яка не підтверджується жодними доказами і не визнається відповідачами.

Ухвалюючи рішення, суд не мотивував, на підставі чого дійшов висновків про наявність у позивача права вимоги щодо заборгованості, яка утворилась до 01 травня 2018 року, адже сам позивач вказує, що послуги ним надаються лише з 01 листопада 2018 року. При цьому суд не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження переходу права вимоги до боржників від ПАТ «Київенерго».

Також апелянт вказує на те, що при вирішенні спору судом не було враховано, що заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги у розмірі 146 093,29 грн та нараховані на цю суму інфляційну складову у розмірі 5 722,03 грн, 3% річних у розмірі 1 345,90 грн та пеню 1 005,38 грн виникла у період з листопада 2021 року до січня 2025 року, при цьому її розмір був збільшений лише за один місяць - грудень 2024 року - на суму 88 679,97 грн (коригування з ПДВ), без надання жодних підтверджуючих документів, у той час як відповідне нарахування значно перевищує середньомісячне споживання відповідачів за розрахунками самого позивача.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не відповідає і не може відповідати фактичним даним споживання. ОСОБА_1 визнав заборгованість лише у сумі 57 413,32 грн (146 093,29 - 88 679,97), оскільки додаткове нарахування є безпідставним.

Крім того, документи, які підтверджують надання послуг позивачем, обмежуються лише фактом надання послуг у будинку, де розташована квартира відповідачів; укладений договір між позивачем та відповідачами у справі відсутній.

Враховуючи вищевикладене, сторона відповідача вважає, що інфляційна складова, 3% річних та пеня мали нараховуватися саме на документально підтверджену суму - 57 413,32 грн, а не заявлену позивачем 146 093,29 грн.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Чуба В.Д. вказує на те, що суми, стягнуті судом першої інстанції відповідно до оскаржуваного рішення, є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами. Суд помилково визнав недоведені обставини встановленими, що призвело до стягнення з відповідачів сум, які фактично не підлягали стягненню.

В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ураховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ст. ст. 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572св22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449св22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються вказаним Законом, а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630. Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021, регулюються постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання гарячої води» та Постановою № 803 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» від 21.08.2019.

Судом встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв`язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085).

Отже, з 01 травня 2018 року КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем житлово-комунальних послуг, а саме: у період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі змінами законодавства, - послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднаний до мереж теплопостачання та водопостачання. Відповідно, кв. АДРЕСА_2 у вказаному будинку під`єднана до внутрішньо-будинкових інженерних мереж.

Відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись (не відключались). Квартира зареєстрована на праві власності.

Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, а саме: за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14035,09 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1712,28 грн, три проценти річних у розмірі 422,21 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8590,27 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 920,84 грн, три проценти річних у розмірі 226,58 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 146093,29 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5722,03 грн, три проценти річних у розмірі 1345,90 грн, пеню в розмірі 1005,38 грн, заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 20830,99 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2253,35 грн, три проценти річних у розмірі 534,68 грн, пеню в розмірі 355,13 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1227,79 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 643,42 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 431,69 грн.

Частково задовольняючи позов, суд зазначив, що квартира відповідачів під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, і вони є споживачами цих послуг, при цьому не відмовлялись від них у встановленому порядку. Оскільки відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, суд дійшов висновку про наявність заборгованості, яка підлягає стягненню у солідарному порядку із усіх відповідачів.

Ухвалюючи рішення у справі суд врахував часткові оплати відповідачів, а саме сплату заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 431,69 грн, за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в розмірі 643,42 грн, за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1227,79 грн, за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 20 830, 99 грн, за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період 01 листопада 2021 року у розмірі 57 413,32 грн, за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року у розмірі 8590,27 грн.

ОСОБА_1 не погоджується із нарахованою позивачем заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги та нарахованими штрафними санкціями за період до 01 травня 2018 року, а саме: за послуги з централізованого опалення у розмірі 14035,09 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1712,28 грн, три проценти річних у розмірі 422,21 грн, а також заборгованістю за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги у розмірі 88 679,97 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 5 722,03 грн, три проценти річних у розмірі 1 345,90 грн та пеню 1 005,38 грн.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині його оскарження відповідачем, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 р. № 630 (далі - Правила).

Відповідно до п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із наданих позивачем розрахунків заборгованості убачається, що нарахування здійснювалися за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, абонентського обслуговування та внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку, зокрема і за період до 01 травня 2018 року.

Матеріалами справи підтверджено, що до 01 травня 2018 року надання таких послуг здійснювало ПАТ «Київенерго». 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» був укладений договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії). За умовами договору ПАТ «Київенерго`відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» до дати укладення цього договору.

Будучи споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі отримували послуги, проте неналежним чином виконували свої зобов`язання по оплаті послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості на користь КП «Київтеплоенерго».

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що КП «Київтеплоенерго» не підтвердило наявності у нього правових підстав надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, не надало належних доказів для встановлення фактичного надання ним послуг та обставини отримання ним тепла і його кількості, та акту державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері теплопостачання та ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, оскільки ОСОБА_1 та його представником Чубою В. Д. не було доведено ненадання КП «Київтеплоенерго» йому послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, або ж того, що такі послуги надаються іншими особами.

Відповідачем не спростовано належними та допустимим доказами правильності нарахування КП «Київтеплоенерго» заборгованості за вказані послуги за оспорюваний ним період, а також не надано власного розрахунку заборгованості.

Хибними є твердження сторонни відповідача про нарахування позивачем заборгованості за спожиті послуги за грудень 2024 року на суму 88 679,97 грн (коригування з ПДВ), оскільки зазначене повіністю спростовується наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з листопада 2021 року по січень 2025 року, в якому відображена детальна інформація щодо здійснених щомісячних нарахувань по особовому рахунку відповідача.

Надання послуг позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг та цей розрахунок було перевірено судом.

Таким чином, відповідач фактично житлово-комунальні послуги отримував, жодних скарг чи претензій щодо ненадання послуг або надання таких послуг неналежної якості він не подавав, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за надані послуги за оспорюваний ним період є обґрунтованими.

Та обставина, що відповідачами було частково сплачено заборгованість за спожиті житлово - комунальні послуги під час розгляду справи судом, не звільняє боржника від обов`язку сплатити нараховані надавачем послуг штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта та відсутність у нього будь-яких укладених договорів з КП «Київтеплоенерго», оскільки сама по собі відсутність підписаного договору про надання житлово-комунальних послуг не свідчить про відсутність відносин між надавачем та споживачем відповідних послуг та не позбавляє надавача можливості стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідач доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості суду не надав та дійшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті послуги за оспорюваний відповідачем період їх надання/споживання, та, відповідно, про наявність правових підстав для їх задоволення.Будь-яких доказів на спростування цього розрахунку заборгованості, як і власних контррозрахунків відповідач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, не надав.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.

За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 рокуухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.

Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чуби Володимира Дмитровича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О. В. Борисова

С.А. Голуб