Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №369/10545/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №369/10545/23 Головуючий у І інстанції Янченко А.В.

Провадження №22-ц/824/9590/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мошенської Ірини Анатоліївни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої малолітньою особою,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 17 червня 2023 року у с. Новосілки малолітня дитина (онук відповідачки), перебуваючи під її наглядом у квартирі, що знаходиться у житловому комплексі «Софія Нова», с. Новосілки, Фастівський р-н., Київська обл., викинула з балкона ключі та золотий ланцюжок.

Вказані предмети впали на лобове скло припаркованого автомобіля «Lexus NX 300», д.н.з. НОМЕР_1 , належного позивачу, що призвело до його пошкодження.

Відповідачка визнала факт події та добровільно сплатила 12 050,00 грн, однак відмовилася відшкодувати повну вартість ремонту, яка згідно з рахунком ТОВ «САМІТ МОТОРЗ УКРАЇНА» становить 41 596,06 грн.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдану майнову шкоду у розмірі 29 546,06 грн, компенсацію моральної шкоди 2 000 грн та судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Мошенська І.А. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав відповідачку належним суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою, оскільки відповідно до вимог до ст. 1178 ЦК України така відповідальність покладається на батьків (усиновлювачів), опікуна або особу, яка на правових підставах здійснює виховання дитини.

Вказує на те, що допитаний свідок ОСОБА_3 не був очевидцем моменту падіння предметів та не бачив, звідки саме вилетіли предмети, які на думку позивача, пошкодили її автомобіль. Долучений до матеріалів справи відеозапис, також не підтверджує джерело падіння предметів та їх зв`язок із квартирою відповідачки.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мошенська І.А. вказує на те, що суд першої інстанції визначив розмір шкоди на підставі рахунку ТОВ «САМІТ МОТОРЗ УКРАЇНА», однак вказаний рахунок є лише розрахунком вартості можливого ремонту та не підтверджує фактично понесених витрат. Позивачем, в свою чергу, не надано доказів оплати ремонту, звіту оцінки майна чи інших документів, які підтверджують реальний розмір збитків.

Скаржник пояснює, що перерахування відповідачем грошових коштів в розмірі 12050,00 грн, не може свідчити про визнання вини відповідачем, оскільки зазначені кошти були передані в ході конфліктної ситуації з метою припинення спору та уникнення подальшого тиску, а не як визнання юридичного обов`язку щодо відшкодування шкоди.

Крім того, в апеляційній скарзі звернуто увагу на необґрунтованість висновків суду щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.

02 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Зокрема, у відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо неналежного суб`єкта відповідальності є абсолютно неспроможними, оскільки відповідач, здійснювавши догляд малолітнього онука, набула статусу особи, яка на правових підставах здійснює виховання та нагляд за ним, а отже, несе повну деліктну відповідальність за завдану майнову шкоду через недоведення відсутності своєї вини у недогляді за дитиною.

Крім того, у відзиві вказано, що наданий позивачем рахунок офіційного СТО є належним і достатнім підтвердженням витрат, які остання мусить понести для відновлення свого майна.

Сторона позивача вважає, що стягнута судом першої інстанції моральна шкода та витрати на правничу допомогу є повністю доведеними належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 червня 2023 року внаслідок дій малолітнього онука відповідачки було пошкоджено майно позивача. Цей факт підтверджується відеозаписами з камер охорони ЖК «Софія Нова» та мобільного телефону.

Також судом було встановлено, що ОСОБА_1 після події визнала, що саме дитина під її наглядом викинула речі, обіцяла компенсувати збитки, та в подальшому перерахувала 12 050,00 грн позивачці.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилалась на те, що саме ОСОБА_1 повинна нести відповідальність за пошкодження майна ОСОБА_2 .

Заперечуючи проти позовних вимог, стороною відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 зазначала про те, що вона не є матір`ю малолітньої дитини, тому не є належним відповідачем, однак суд першої інстанції відхилив вказані аргумент відповідачки, посилаючись на вимоги ст. 257 Сімейного кодексу України.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції, врахувавши вимоги ст. 23 ЦК України, вважав, що 2000,00 грн на відшкодування моральної шкоди буде обґрунтованою та співмірною.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, оскільки судом першої інстанції під час розгляду справи не було встановлено належності відповідача.

Так, згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (ч. 2 ст. 31 ЦК України).

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (частина перша ст. 1178 ЦК України).

Обов`язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов`язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров`ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли (ч. 5 ст. 1178 ЦК України).

Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні (див. постанову Верховного Суду в складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року в справі № 753/19313/16-ц (провадження № 61-45583св18)).

Батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; б) має місце вина батьків. При цьому вина батьків презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків. Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щоб запобігти завданню шкоди. У зазначеному контексті батьки є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них. Тобто значення має не те, чи є безпосередній деліквент неповнолітнім на момент пред`явлення позову, а те, чи був він неповнолітнім на момент завдання шкоди. Підсумовуючи наведене, слід зробити висновок про те, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою (незалежно від віку дитини станом на момент пред`явлення позову); б) станом на момент пред`явлення позову і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року в справі № 442/1290/23 (провадження № 61-17961св23)).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/1834/25 (провадження № 61-4615св26) від 10 червня 2026 року.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, послався на вимоги ст. 257 СК України, в якій зазначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Однак, ст. 257 СК України лише надає бабі та дідові право брати участь у вихованні внуків. Це право не означає, що вони автоматично є особами, які на правових підставах здійснюють виховання у розумінні ст. 1178 ЦК України,і не покладає на них обов`язок відшкодовувати шкоду.

Тому для покладення відповідальності на бабу чи діда суд повинен встановити, що вони саме на правових підставах здійснювали виховання дитини (були опікунами, прийомними батьками або їм було передано дитину на виховання відповідно до закону). Сам факт перебування дитини в гостях у баби чи під її тимчасовим наглядом не є достатньою підставою для визнання її належним відповідачем.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ст. 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).

Заявлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки суд у порядку, визначеному ЦПКУкраїни, замінює неналежного відповідача чи відмовляє у позові до останнього й ухвалює рішення щодо суті вимог до належного відповідача. Обов`язок встановити належність відповідачів й обґрунтованість позову суд виконує під час розгляду справи, а не на стадії відкриття у ній провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 756/2298/18).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 7 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).

Якщо позивач не заявив клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких є обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач, суд відмовляє у задоволенні позову (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 947/6589/21).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано суду належних та допустимих доказів щодо протиправних дій саме ОСОБА_1 , внаслідок яких була спричинена шкода та наявності причинного зв`язку між неправомірними діями та шкодою.

За таких обставин суд дійшов помилкового висновку про належність відповідачки як суб`єкта відповідальності, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст. ст. 141-142 ЦПК України.

У ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 1288,32 грн.

За результатами апеляційного перегляду даної справи в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Таким чином, з позивача стягуються судові витрати, понесені відповідачем у межах цієї справи, а саме сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1288,32 грн.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мошенської Ірини Анатоліївни задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої малолітньою особою залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі у розмірі 1288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) гривень 32 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб