Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №754/4668/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/12127/2026

справа №754/4668/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 , підписаною адвокатом Храпійчуком Віктором Олександровичем, на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 20 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Батовріної І.Г., дата складення повної ухвали не зазначена,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив:

1. Короткий виклад обставин справи.

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника ОСОБА_2 , що підтверджується даними довідки про смерть, отриманої через месенджер від родичів матері, які проживають в Російській Федерації.

Зазначена фотокопія не є оригіналом документа та не є його офіційною копією. Отримати оригінал довідки про смерть чи свідоцтва про смерть або їх офіційну копію заявник не має можливості з огляду на об`єктивні та непереборні обставини, а саме: відсутність доступу до відповідних органів на території російської федерації, неможливість особистого виїзду, відсутність поштового та консульського зв`язку, а також відсутність будь-якого законного механізму отримання таких документів на території України.

Таким чином, державна реєстрація смерті в органах ДРАЦС є неможливою. У зв`язку з відсутністю документа встановленої форми про реєстрацію смерті заявник позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію смерті у позасудовому порядку, що є необхідним з метою подальшої реалізації його спадкових прав.

Мотивуючи наведеним, просить встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , згідно довідки про смерть №С-02199 від 10 вересня 2025 року, що видана Відділом запису актів цивільного стану Абінського району Управління запису актів цивільного стану Краснодарського краю Російської Федерації.

Ухвалою Деснянського районного суду Київської області від 30 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті направлено за підсудністю до Сквирського районного суду Київської області.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 20 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відмовивши у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що подана заява про встановлення факту смерті не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що факт смерті вже підтверджений офіційним документом компетентного органу Російської Федерації, а чинне законодавство передбачає позасудовий порядок використання таких документів на території України. Відтак відсутні підстави для повторного встановлення судом юридичного факту, який уже посвідчений компетентним органом іноземної держави.

Суд зазначив, що заявник не довів неможливості отримання оригіналу документа про смерть або звернення до компетентних органів із цього питання.

Суд звернув увагу, що смерть настала на території іноземної держави, яка не є тимчасово окупованою територією України чи територією, де введено воєнний або надзвичайний стан, тому встановлення факту у порядку статті 317 ЦПК України у цьому випадку є неможливим.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із постановленою ухвалою, адвокатом Храпійчуком В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що Законом України від 01 грудня 2022 року №2783-ІХ, який набрав чинності 23 грудня 2022 року, зупинено дію у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколу до неї, а Україна вийшла із зазначених міжнародних договорів. Міністерство закордонних справ України повідомило, що дія Мінської конвенції у відносинах з РФ та Республікою Білорусь припинена з 27 грудня 2022 року. Отже, положення статті 13 Конвенції більше не застосовуються до документів, виданих компетентними органами цих держав.

Отже, висновок суду про можливість використання заявником свідоцтва про смерть, виданого органами Російської Федерації, не відповідає фактичним обставинам справи. Заявник не має такого свідоцтва, а лише копію довідки про смерть ОСОБА_3 , на підставі якої могло бути видане відповідне свідоцтво. Отримати його в Російській Федерації в умовах збройної агресії та припинення міжнародної правової допомоги об`єктивно неможливо. Саме тому заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті матері, що необхідно для реалізації спадкових прав.

Вказує, що ЦПК України не містить спеціальної процедури встановлення факту смерті особи на території іноземної держави. Водночас Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №367/2656/20 зазначив, що така прогалина процесуального законодавства не може тлумачитися проти особи та обмежувати її право на судовий захист, гарантоване статтями 8, 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 2, 4, 19 ЦПК України.

Вказує, що статтею 317 ЦПК України передбачено особливий порядок встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території або території, де введено воєнний чи надзвичайний стан, із можливістю звернення до будь-якого місцевого суду України незалежно від місця проживання заявника. Хоча зазначена норма прямо не регулює випадки смерті громадян України на території Російської Федерації, відповідно до частин 9, 10 статті 10 ЦПК України у разі прогалини закону суд повинен застосовувати аналогію закону або аналогію права.

Вказує, що встановлення факту смерті необхідне заявнику для оформлення спадкових прав.

Також вказує на необґрунтованість висновків Сквирського районного суду про те, що ОСОБА_3 була громадянкою Російської Федерації. Довідка про смерть №С-02199 від 10 вересня 2025 року містить лише відомості про місце її народження РСФСР, м. Прокоп`євськ Кемеровської області, але не містить відомостей про громадянство. Народження на території РСФСР не свідчить про наявність громадянства Російської Федерації.

Натомість матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_3 була громадянкою України. Це підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 січня 2018 року, у якому зазначені її паспорт громадянина України, РНОКПП, громадянство України та адреса проживання в м. Сіверськ Донецької області, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 січня 2018 року, посвідченим державним нотаріусом, заповітом від 16 січня 2018 року, а також свідоцтвом про народження заявника, у якому ОСОБА_3 зазначена його матір`ю.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність підтвердження громадянства України померлої, про можливість отримання належних документів у Російській Федерації та про відсутність підстав для відкриття провадження не відповідають матеріалам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суперечать усталеній практиці Верховного Суду.

Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 20 травня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні адвокат Храпійчук В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

Представник Деснянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києва Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомляв. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності представника заінтересованої особи, який не з`явився, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З даних свідоцтва про народження НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками заявника є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (а.с. 24).

Відповідно до даних відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2529867 від 30 березня 2026 року задекларованим місцем перебування ОСОБА_1 з 13 вересня 2022 року значиться: АДРЕСА_2 (а.с. 33).

Матеріали справи містять копію довідки про смерть №С-02199 від 10 вересня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Абинськ, Абинського району, Краснодарського краю, РФ (а.с. 10).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що предметом розгляду в порядку окремого провадження є, зокрема, справи про встановлення факту смерті особи у разі неможливості державної реєстрації такого факту органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами того, що така подія дійсно мала місце, а також за наявності доказів неможливості реєстрації цього факту органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що факт смерті підтверджений офіційним документом компетентного органу Російської Федерації, а тому відсутні підстави для його встановлення судом.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Як убачається із матеріалів справи, заявник не має у своєму розпорядженні оригіналу документа про смерть матері або його належним чином засвідченої копії. До заяви додано лише фотокопію довідки про смерть, отриману за допомогою електронного засобу зв`язку від родичів, які проживають на території Російської Федерації.

У заяві наведені обставини, які, на думку заявника, свідчать про об`єктивну неможливість отримання оригіналу документа про смерть чи його офіційної копії, зокрема припинення договірних відносин України з Російською Федерацією у сфері міжнародної правової допомоги, відсутність консульських установ України на території Російської Федерації, відсутність поштового сполучення та інших законних механізмів отримання відповідних документів.

Наведені заявником обставини підлягають перевірці під час розгляду справи по суті.

Водночас на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд не здійснює оцінку доказів щодо їх достатності чи достовірності для вирішення заявлених вимог, а лише перевіряє наявність передбачених законом підстав для відкриття провадження.

Фактично, дійшовши висновку про відсутність підстав для встановлення юридичного факту, суд першої інстанції надав оцінку доказам та встановив обставини, які можуть бути предметом дослідження лише під час розгляду справи по суті, що не відповідає вимогам цивільного процесуального закону.

Колегія суддів погоджується із доводами скаржника про те, що відсутність спеціальної норми процесуального закону, яка б безпосередньо регулювала порядок встановлення факту смерті громадянина України на території іноземної держави, сама по собі не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі, якщо заявник обґрунтовує неможливість реалізації своїх прав у позасудовому порядку.

Схожі за змістом висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах №754/8156/25 від 04 червня 2025 року, №186/227/24 від 02 липня 2025 року, у яких зазначено, що розгляд заяви про встановлення факту смерті на території іншої держави підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відтак слід зробити висновок, що питання наявності або відсутності підстав для встановлення факту смерті повинно вирішуватися судом після відкриття провадження, дослідження усіх доказів та установлення обставин, пов`язаних із можливістю чи неможливістю державної реєстрації смерті в Україні.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно відмовив у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі та фактично вирішив питання, яке підлягає дослідженню під час розгляду справи по суті, ухвала Сквирського районного суду Київської області від 20 травня 2026 року підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Храпійчуком Віктором Олександровичем, задовольнити.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 20 травня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи ( вирішення питання ) здійснювався без повідомлення ( виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 03 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова