Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №754/13690/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 754/13690/25

номер провадження: 22-ц/824/10522/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та на додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2026 року, у складі судді Бабко В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО» (далі - АТ «СК «ІНГО»), про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 28 квітня 2025 року ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Skoda», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , по вул. Братиславська, 39-А в місті Києві, порушив п.13.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_3 , який належить позивачу ОСОБА_1 . Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Позивач зазначав, що постановою судді Деснянського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року у справі №754/7105/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні даної ДТП.

Вказував, що він 28 квітня 2025 року повідомив АТ «СК «ІНГО» про подію, яка має ознаки страхового випадку, та 01 травня 2025 року подав заяву про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. 09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Автосаміт Укравто» із заявкою про ремонт пошкодженого автомобіля «Toyota», та цього ж дня представником АТ «СК «ІНГО» було проведено огляд пошкодженого автомобіля «Toyota», д.н.з. НОМЕР_2 . Відповідно до звіту АТ «СК «ІНГО» вартість матеріального збитку, завданого власнику «Toyota», становить 126 102 грн 94 коп. з ПДВ на запасні частини і матеріали, та 108 435 грн 78 коп. без ПДВ на запасні частини і матеріали. АТ «СК «ІНГО» двома платежами відшкодувало позивачу ОСОБА_1 витрати на ремонт автомобіля в загальному розмірі 122 812 грн 94 коп. Однак загальна сума ремонтних робіт становила 205 076 грн 30 коп. Таким чином залишок непокритих страхових відшкодувань збитків становить 82 263 грн 36 коп.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування у розмірі 82 263 грн 36 коп., моральну шкоду в розмірі 200 000 грн 00 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 822 грн 62 коп.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 69 127 грн 20 коп.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 7 000 грн 00 коп.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у стягненні із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп. - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року та додатковим рішенням цього ж суду від 23 березня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись не неповне з`ясування судом фактичних обставини справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить:

скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року в частині розміру присуджених до стягнення сум з відповідача та стягнути із ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 82 303 грн 36 коп. та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн 00 коп.;

скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_2 повністю;

скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на свою користь судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 40 000 грн 00 коп.;

стягнути із ОСОБА_2 на свою користь судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 20 000 грн 00 коп.;

витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір витрат, які зробив позивач для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) складають у сумі 205 076 грн 30 коп., які повністю сплачені за ремонт на рахунок дилерської станції технічного обслуговування (далі - СТО), з яких страховиком відшкодовано 122 772 грн 94 коп., а не 122 872 грн 94 коп., як вказує суд першої інстанції, оскільки банківську комісію за переказ коштів страховик не сплатив і банк її зняв з позивача та фактично на його рахунок зараховано меншу суму. Залишок непокритих страховим збитків складають суму 82 303 грн 36 коп.

Вказує, що представником AT «СК «ІНГО» в присутності представника ТОВ «Автосаміт Укравто» був проведений огляд пошкодженого автомобіля «TOYOTA RAF4», д.н.з. НОМЕР_2 . Зазначає, що протоколом огляду фіксуються лише візуальні механічні пошкодження та не охоплюються приховані дефекти від цих пошкоджень, які виявляються при ремонті. В протоколі огляду зазначено про пошкодження заднього бампера, його накладки, кришки багажника, фаркопа, задньої панелі та пов`язаних з ними елементів. Згідно з відповіддю на адвокатський запит ТОВ «Автосаміт Укравто» від 17 листопада 2025 року №02-255, всі роботи, виконані згідно акту наданих послуг від 20 червня 2025 року №2025012426, пов`язані з відновленням автомобіля після пошкодження внаслідок ДТП: усунення перекосу та ремонт панелі заднього ліхтаря виконувались для усунення пошкоджень, які зазнав автомобіль, та для приведення кузову автомобіля до заводських стандартів; електрична проводка задньої частини потребувала ремонту, а прибирання салону - це є стандартна операція після кузовного ремонту, яка регламентується стандартами заводу-виробника «Toyota». Наведені документальні докази засвідчують факт того, що до ремонтної калькуляції було включено реальні ремонтні роботи, які необхідні для відновлення автомобіля дилерською СТО - TOB «Автосаміт Укравто».

Посилається на те, що встановивши, що страхова виплата не покрила реальних збитків, спричинених потерпілому, суд мав присудити до стягнення з винної особи (відповідача) різницю між документально підтвердженими витратами позивача на відновлення пошкодженої речі та виплаченим страховим відшкодуванням.

Щодо визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди, то позивач вважає, що судом не враховано того, що сама по собі ДТП та пошкодження автомобіля спричинили душевні страждання, оскільки був понівечений новий автомобіль бізнес-класу. Вказує, що в силу інвалідності 2 групи пересування громадським транспортом є для позивача утрудненим, він був змушений докладати для організації свого життя додаткових зусиль, намагаючись зменшити частоту виїздів та звертатись по допомогу до родичів допоки автомобіль не був відремонтований.

Наголошує, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, для потреб якої також використовувався автомобіль: позивач відвозив і забирав сина зі школи, возив на заняття до спортивної секції тощо. На час ремонту автомобіля позивач був позбавлений такої можливості

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував впливу поведінки відповідача на моральний стан позивача, оскільки реакція відповідача на наслідки ДТП виявила відсутність каяття з його боку, байдуже ставлення до усунення наслідків його протиправної поведінки. Спілкування з приводу недостатності страхового відшкодування для приведення автомобіля у первісний стан виявило його зверхню поведінку та впевненість у тому, що для нього не виникне компенсаційного тягаря за спричинену матеріальну шкоду. Відповідач, не погодившись із переліком робіт, складеним дилерською СТО, запропонував відремонтувати автомобіль не у офіційного дилера, а в якомусь його місці за 70 000 грн 00 коп., а решту грошей залишити позивачу на чай. На зауваження щодо того, що мова йде не про ремонт, а про повну заміну деталей, оскільки автомобілю тільки чотири роки, відповідач не відреагував. Було прийняте рішення вирішувати спір в судовому порядку. Саме зазначений вислів свідчить про зухвалість відповідача та його байдужість до наслідків спричиненої ним шкоди. Така позиція відповідача поглибила моральні страждання позивача. Відповідач не цікавився подальшою долею автомобіля та ходом ремонтних робіт.

Вважає, що моральні страждання поглиблюються усвідомленням того, що вартість автомобіля позивача в результаті спричиненого відповідачем ДТП істотно знизиться на майбутнє. Як вказано у відповіді Управління патрульної поліції у місті Києві від 08 грудня 2025 року №2620аз/41/11/5/02-2025 у період з 30 квітня 2021 року (дата випуску ТЗ, зазначена у свідоцтві про реєстрацію ТЗ) по 28 квітня 2025 року за участю автомобіля «TOYOTA RAF4», д.н.з. НОМЕР_2 , не було зареєстровано ДТП. Тобто до цього ДТП автомобіль не був аварійно пошкоджений. Аварія спричиняє зменшення ринкової вартості через потребу в ремонті, фізичний знос пошкоджених деталей та втрату товарної вартості (далі - ВТВ) навіть після якісного відновлення, оскільки авто вважається битим. При майбутньому продажу автомобіль із пошкодженнями (навіть усунутими) оцінюється нижче, ніж аналогічний без ДТП, що враховується порівняльним підходом. Тобто посилення моральних страждань позивача у зв`язку із втратою ринкової вартості автомобіля в результаті ДТП є цілком обґрунтованим.

Також вказує, що присудження до стягнення на користь відповідача будь-якої суми витрат на правову допомогу є необгрунтованим. Звертає увагу на те, що адвокатом Конюшком Д.Б., крім складання відзиву на позовну заяву і ознайомлення з матеріалами справи, ніяких дій, спрямованих на представництво інтересів відповідача у даній справі, виконано не було, адвокат не з`явився у жодне судове засідання, не долучив до справи ніяких доказів на доведення позиції відповідача.

Крім того посилається на те, що суд першої інстанції, незважаючи на часткове задоволення позову, відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу адвоката з тих підстав, що не надано доказів понесених витрат та не подано розрахунку таких витрат. Однак процесуальним законом встановлено, що компенсації підлягає не лише сплачена правнича допомога, але й така, що тільки підлягає сплаті відповідною стороною. Про це вказувалось в заяві і позивач не стверджував про те, що сплатив адвокату за надану правничу допомогу. Однак він має законне право на стягнення з відповідача сум витрат на правничу допомогу, які підлягають сплаті адвокату. Оскільки розмір гонорару є фіксованим (п.1 додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги від 29 квітня 2025 року «Про виплату гонорару та компенсаційних трат, пов`язаних із веденням справ»), що відповідає ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», детальний опис робіт не є обов`язковим: в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним. Таким чином, розмір витрат, передбачених до встановлення ч.8 ст.141 ЦПК України, встановлюється на підставі договору про надання правничої допомоги та додатків до нього, які є його невід`ємною частиною. Також в заяві позивачем наведений обсяг наданої адвокатом правничої допомоги із посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи. Вважає, що суд першої інстанції у порушення вимог законну позбавив його гарантованого державою права на оплату послуг правничої допомоги за рахунок відповідача при задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: поновити строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу, прийняти цей відзив на апеляційну скаргу до розгляду, долучити його разом із додатками до матеріалів цивільної справи, задовольнити викладені у ній вимоги та враховувати зміст при розгляді й вирішенні справи по суті; відмовити в задоволенні апеляційної скарги; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за розгляд справи у апеляційній інстанції, зокрема витрати у розмірі 9 000 грн 00 коп. на отримання професійної правничої допомоги.

Вказує, що суд першої інстанції цілком правомірно не включив додаткові витрати до суми відшкодування, оскільки їх внесення до акта наданих послуг є необгрунтованим та безпідставним. Оскільки відповідно до звіту №90-Р/16/16 від 12 травня 2025 року, складеного на замовлення AT «СК «ІНГО», вартість матеріального збитку складає 126 102 грн 94 коп., вартість відновлювального ремонту з урахування ПДВ складає 188 800 грн 14 коп. Також франшиза за полісом - 3 200 грн 00 коп., а не 3 500 грн 00 коп., як заявляє позивач. Таким чином із відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі: 188 800 грн 14 коп. (фактичний розмір заподіяної шкоди, що становить повну вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ) - 126 102 грн 94 коп. (належний розмір страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) + 3 200 грн 00 коп. (франшиза за полісом) - 65 897 грн 20 коп. Тому вважає, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позов частково.

Також вказує, що проаналізувавши доводи позивача, вважає, що позивач не обгрунтував належним чином ступінь тяжкості фізичних та душевних страждань, яких він зазнав. Моральна шкода, заявлена позивачем є значно завищеною та не відповідає вимогам розумності та справедливості, і позивачем не наведено чіткого розрахунку заявленого розміру такої шкоди та доказів, якими заявлена шкода підтверджується. Відтак вимоги до відповідача про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 грн 00 коп. не підлягають задоволенню з підстав, заявлених позивачем. Крім того зазначає, що заявлена позивачем сума судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, є безпідставно завищеною, не співмірною з заявленими позовними вимогами та не відповідає критерію реальності таких витрат, установлених процесуальним законодавством. Тому такі заявлені позивачем витрати не можуть підлягати розподілу між сторонами.

Третя особа: АТ «СК «ІНГО» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року та додаткового рішення цього ж суду від 23 березня 2026 року, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак суд першої інстанції не в повному обсязі виконав такі вимоги закону.

Ухвалюючи рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП та наявності підстав для стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням. Водночас суд не погодився із заявленим позивачем розміром збитків у розмірі 205 076 грн 30 коп., оскільки до вартості ремонту було включено роботи й матеріали, які не відповідали пошкодженням, зафіксованим у протоколі огляду, звіті, ремонтній калькуляції та фотоматеріалах. Визначивши фактичний розмір шкоди у сумі 188 800 грн 14 коп., урахувавши виплачене страхове відшкодування - 122 872 грн 94 коп. та франшизу - 3 200 грн 00 коп., суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення із відповідача 69 127 грн 20 коп.

Вирішуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд урахував спричинені позивачу душевні переживання, зміну звичного способу життя та ускладнення пересування під час ремонту автомобіля, а також те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та перевозить автомобілем малолітню дитину. У той же час заявлені 200 000 грн 00 коп. суд першої інстанції визнав неспівмірними з характером правопорушення та обсягом страждань, тому визначив справедливий і достатній розмір компенсації у сумі 7 000 грн 00 коп.

Проте в повному обсязі з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 жовтня 2024 року між ОСОБА_2 та АТ «СК «ІНГО» був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, поліс № 223979638. Забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 . Страхову сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю та здоров`ю становить 320 000 грн 00 коп., за шкоду заподіяну майну 160 000 грн 00 коп., франшиза - 3 200 грн 00 коп.

28 квітня 2025 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Братиславська, 39-А у місті Києві, порушив п. 13.1 ПДР, не дотримався безпечної швидкості руху, не проконтролював дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку, що спричинило пошкодження вказаних транспортних засобів.

Установлено, що автомобіль «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

01 травня 2025 року ОСОБА_1 , як власник транспортного засобу марки «Toyota RAV4», звернувся до АТ «СК «ІНГО» із заявою про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП, що сталась 28 квітням 2025 року, за участю автомобілів «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 .

09 травня 2025 року було складено протокол технічного огляду КТЗ «Toyota RAV4» д.н.з. НОМЕР_2 . У протоколі вказані назви деталей та опис пошкоджень автомобіля, а саме: бампер задній; позначка бампера задня срібна; кришка багажника; кришка багажника нижня змята; фаркоп зігнуто; панель задня, бампер задній.

Того ж дня, тобто 09 травня 2025 року, ТОВ «Автосаміт Укравто» було складено рахунок-фактуру № 2025009188, відповідно до якого загальна сума ремонту автомобіля «RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 250 052 грн 34 коп. з ПДВ.

Крім того, 09 травня 2025 року ТОВ «Автосаміт Укравто» було складено рахунки-фактури на загальну суму 29 700 грн 00 коп. (№ 2025009189 на суму 4 950 грн 00 коп., №2025009190 на суму 4 950 грн 00 коп., №2025009191 на суму 4 950 грн 00 коп, № 2025009192 на суму 4 950 грн 00 коп., №2025009193 на суму 4 950 грн 00 коп., № 2025009194 на суму 4 950 грн 00 коп.), які були оплачені ОСОБА_1

12 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «СК «ІНГО» із заявою про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП в розмірі 250 052 грн 34 коп., що сталась 28 квітня 2025 року за участю автомобілів «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 .

Також 12 травня 2025 року ФОП « ОСОБА_4 » на замовлення АТ «СК «ІНГО» було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно вказаного звіту, вартість матеріального збитку завданого власнику «Toyota» становить 126 102 грн 94 коп. з ПДВ на запасні частини і матеріали та 108 435 грн 78 коп. без ПДВ на запасні частини і матеріали.

Відповідності до ч.4 та ч.6 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року у справі № 754/7105/25 ОСОБА_2 визнано винним у вказаному вище ДТП, яка сталась 28 квітня 2025 за участю автомобіля «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням, та автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_3 . Цією ж постановою притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн 00 коп.

Таким чином вина ОСОБА_2 у вчинені ДТП є встановленою преюдиційно та не потребує доведенню в силу приписів ч.4 та ч.6 ст.82 ЦПК України.

Судом першої інстанції установлено, що 04 червня 2025 року та 30 липня 2025 року АТ «СК «ІНГО» двома платежами виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 17 677 грн 16 коп. і 105 195 грн 78 коп., що в загальному розмірі становить 122 872 грн 94 коп., що підтверджується скріншотами з банківського додатку та сторонами не заперечується.

16 червня 2025 року ТОВ «Автосаміт Укравто» було складено наряд-замовлення № 2025012426 із зазначенням переліку послуг, що планується надати автомобілю «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , на загальну суму 205 076 грн 30 коп.

20 червня 2025 року ТОВ «Автосаміт Укравто» було складено рахунок-фактуру № 2025012209, відповідно до якого загальна сума ремонту автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 175 376 грн 30 коп. з ПДВ.

Того ж дня, тобто 20 червня 2025 року, ОСОБА_1 сплатив (прерахував) на рахунок ТОВ «Автосаміт Укравто» грошові кошти у розмірі 175 376 грн 30 коп. з призначенням платежу: сервісне обслуговування від ОСОБА_1 за рахунком на оплату послуг № 2025012209 від 20 червня 2025 року.

Крім того, 20 червня 2025 року ТОВ «Автосаміт Укравто» було складено акт наданих послуг № 2025012426 на підставі наряду-замовлення № 2025012426 від 16 червня 2025 року, згідно якого автомобілю «Toyota RAV4» надані послуги з відновлюваного ремонту на загальну суму 205 076 грн 30 коп.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування).

Згідно із ст.980 ЦК України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до пункту 22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 754/1108/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати (див. висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 638/10072/17).

Так, положеннями ч.1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення

Згідно зі ст.1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною 1 ст.1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду у справі № 753/7281/15 від 23 січня 2018 року сформульований висновок, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог ст.1166 ЦК України покладено на відповідача.

Відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Також пунктом 2.4 Методики передбачено що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Системний аналіз зазначених вище норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (висновком) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами).

Отже, враховуючи, що ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , належний ОСОБА_1 автомобіль «Toyota RAV4» зазнав пошкоджень, фактичний розмір яких визначено у сумі 188 800 грн 14 коп., а АТ «СК «ІНГО» виплатило страхове відшкодування у розмірі 122 872 грн 94 коп., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових і фактичних підстав для стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду, яка має становити непокриту страховою виплатою частину фактичних збитків з урахуванням франшизи у розмірі 3 200 грн 00 коп., яку відповідно до ст.1194 ЦК України зобов`язана відшкодувати особа, відповідальна за заподіяння шкоди.

Разом із тим, суд першої інстанції критично оцінив акт наданих послуг № 2025012426 від 20 червня 2025 року, складений на підставі наряду-замовлення № 2025012426 від 16 червня 2025 року. При цьому суд виходив із того, що зазначений у цих документах перелік робіт і матеріалів не повною мірою відповідав пошкодженням автомобіля «Toyota RAV4», зафіксованим у протоколі технічного огляду транспортного засобу, звіті про визначення вартості матеріального збитку, ремонтній калькуляції та фотоматеріалах.

Зокрема, суд першої інстанції указав, що до вартості ремонту було включено технологічну й зовнішню мийку, прибирання салону, ремонт електропроводки, антикорозійну обробку, усунення перекосу, а також знежирювачі, розчинники, серветки, маскувальний папір, рукавички, матеріали для підготовки та приготування фарби й інші витратні матеріали, які суд не відніс до матеріальної шкоди, безпосередньо заподіяної внаслідок ДТП.

Дослідивши зазначені документи та перевіривши наведені в них розрахунки, суд першої інстанції вважав, що фактичний розмір шкоди, заподіяної автомобілю «Toyota RAV4», становить 188 800 грн 14 коп. Відтак, урахувавши виплачене страховою компанією відшкодування у розмірі 122 872 грн 94 коп. та франшизу у сумі 3 200 грн, суд визначив розмір матеріальної шкоди, що підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , у сумі 69 127 грн 20 коп.

Однак такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони ґрунтуються на вибірковій оцінці доказів та самостійному визначенні судом технічної необхідності окремих ремонтних робіт і матеріалів.

Так, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у справі доказам, які підтверджують фактичне виконання, технологічну необхідність та оплату всього комплексу робіт із відновлення автомобіля «Toyota RAV4», д.н.з. НОМЕР_2 , після ДТП.

Зокрема, відповідно до інструкції АТ «СК «ІНГО» щодо порядку дій у разі настання страхового випадку автомобіль позивача, вік якого не перевищував п`яти років, підлягав ремонту на дилерській СТО (а.с.12).

ТОВ «Автосаміт Укравто» позивач обрав із переліку дилерських СТО, запропонованого самим страховиком (а.с.13).

Протокол огляду від 09 травня 2025 року, складений представником АТ «СК «ІНГО» у присутності представника ТОВ «Автосаміт Укравто», містив лише перелік візуально виявлених пошкоджень заднього бампера та його накладки, кришки багажника, фаркопа, задньої панелі й пов`язаних із ними елементів (а.с.14).

Водночас такий зовнішній огляд не міг охоплювати прихованих дефектів, які виявляються після розбирання автомобіля під час ремонту.

У листі ТОВ «Автосаміт Укравто» від 17 листопада 2025 року № 02-255, поданому до суду разом із відповіддю на відзив від 12 січня 2026 року, зазначено, що всі роботи, включені до акта наданих послуг від 20 червня 2025 року №2025012426, були пов`язані з відновленням автомобіля після ДТП. Усунення перекосу та ремонт панелі заднього ліхтаря здійснювалися для усунення пошкоджень і приведення кузова до заводських стандартів, електропроводка задньої частини потребувала ремонту, а прибирання салону є стандартною технологічною операцією після кузовного ремонту відповідно до вимог заводу-виробника «Toyota». Зазначений лист міститься у непронумерованій частині матеріалів справи.

Оплата ремонту підтверджується шістьма рахунками-фактурами та квитанціями на суму 4 950 грн 00 коп. кожна, тобто загалом на суму 29 700 грн 00 коп. (а.с.37-46), а також платіжним документом про перерахування ТОВ «Автосаміт Укравто» 175 376 грн 30 коп.

Отже загальна сума фактично понесених та документально підтверджених витрат на ремонт становила 205 076 грн 30 коп.

Крім того з банківських документів убачається, що з виплачених страховиком 122 872 грн 94 коп. банк утримав 100 грн 00 коп. комісії, унаслідок чого на рахунок ОСОБА_1 фактично було зараховано 122 772 грн 94 коп. (а.с.47-48).

Тому непокрита страховим відшкодуванням частина реальних збитків становить 82 303 грн 36 коп., яка підлягає стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених обставин належним чином не врахував та не надав оцінки всій сукупності доказів, що підтверджують фактичний обсяг, технологічну необхідність і вартість відновлювального ремонту автомобіля. Натомість, керуючись переважно протоколом первинного зовнішнього огляду, звітом про визначення вартості матеріального збитку, ремонтною калькуляцією та фотоматеріалами, суд без відповідного технічного обґрунтування виключив із вартості ремонту окремі роботи й витратні матеріали, визначив фактичний розмір шкоди у сумі 188 800 грн 14 коп. та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача лише 69 127 грн 20 коп. матеріальної шкоди.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року в частині визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, не може бути залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає зміні шляхом збільшення суми, яка стягнута зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , із 69 127 грн 20 коп. до 82 303 грн 36 коп.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неправильного визначення розміру матеріальної шкоди заслуговують на увагу.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 200 000 грн 00 коп., не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 754/6422/21 (провадження № 61-10784св22)).

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24).

Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль «Toyota RAV4», суд першої інстанції правильно визнав, що позивач зазнав душевних переживань, був тимчасово позбавлений можливості користуватися автомобілем та змушений докладати додаткових зусиль для організації звичного способу життя. При цьому суд урахував інвалідність позивача ІІ групи з дитинства, утрудненість пересування громадським транспортом та використання автомобіля для перевезення малолітньої дитини.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на пошкодження раніше неаварійного автомобіля, необхідність звертатися по допомогу до родичів і неможливість відвозити дитину до школи та спортивної секції не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі вимушені зміни в житті позивача вже враховано при визначенні компенсації. Твердження про зухвалу поведінку відповідача, його висловлювання щодо ремонту автомобіля та відсутність каяття не підтверджені належними доказами, а можливе зниження ринкової вартості автомобіля стосується передусім майнових наслідків ДТП.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 7 000 грн 00 коп. відповідає встановленому обсягу і тривалості страждань позивача, а також засадам розумності, виваженості та справедливості.

Водночас колегія суддів не погоджується з додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення зі ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав детального розрахунку таких витрат і документів, які підтверджували б фактичну сплату адвокату гонорару, у зв`язку із чим визнав заявлені витрати документально не підтвердженими та недоведеними.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам процесуального закону щодо визначення і розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

У відповідності до положень ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у ч.1 ст.137 ЦПК України.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому у відповідності до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 подав договір про надання правничої допомоги від 29 квітня 2025 року, укладений з адвокатом Онопрієнко З.В., додаткову угоду № 1 від тієї ж дати, ордер серії АІ № 2009500 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 4756/10. За умовами договору адвокат зобов`язалась надавати ОСОБА_1 правничу допомогу та представляти його інтереси, а клієнт - виплатити гонорар у розмірі та строки, погоджені додатковою угодою.

Пунктом 5.4 вказаного договору передбачено можливість сплати гонорару шляхом внесення коштів на депозит, перерахування на банківські реквізити адвоката або в інший не заборонений законом спосіб.

Додатковою угодою № 1 до цього договору сторони визначили фіксовану вартість правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 40 000 грн 00 коп., а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - по 20 000 грн 00 коп.

До погодженого обсягу допомоги включено консультування клієнта, вивчення матеріалів, підготовку документів і справи до розгляду, складення заяв по суті справи та з процесуальних питань, а також представництво інтересів клієнта в суді. Окремо сторони передбачили оплату роботи адвоката, пов`язаної з виїздом до інших установ, організацій та осіб, у розмірі 3 000 грн 00 коп. за годину, а також компенсацію витрат на проїзд за маршрутом Бровари - Київ відповідно до фактично понесених витрат.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Також у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Тому з огляду на наведені норми права, правові висновки Верховного Суду та подані позивачем докази, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 належним чином підтвердив обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та її погоджену сторонами вартість у суді першої інстанції в розмірі 40 000 грн 00 коп.

Висновок суду першої інстанції про не доведення цих витрат через відсутність окремого детального розрахунку та документа про фактичну сплату гонорару є помилковим, оскільки гонорар визначено договором у фіксованому розмірі, а процесуальний закон передбачає розподіл як уже сплачених витрат, так і тих, які сторона має сплатити адвокату.

За таких обставин колегія суддів вважає, що додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України що законності й обґрунтованості, оскільки висновок суду про недоведеність витрат позивача на професійну правничу допомогу не відповідає обставинам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до ст.376 ЦПК України зазначене додаткове рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на договір про надання правничої допомоги від 29 квітня 2025 року, додаткову угоду № 1 до нього, ордер та інші подані документи, також просить стягнути зі ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000 грн 00 коп. На обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на ті самі умови договору та додаткової угоди № 1, якими вартість правничої допомоги в суді апеляційної інстанції визначено у фіксованому розмірі 20 000 грн 00 коп.

Колегія суддів враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Під час апеляційного розгляду представник ОСОБА_2 - адвокат Яницька О.Л. заперечувала як проти задоволення апеляційної скарги, так і проти стягнення з відповідача заявлених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року змінено, а додаткове рішення цього суду від 23 березня 2026 року скасовано, то колегія суддів відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України здійснює новий розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню зі ОСОБА_2 , колегія суддів ураховує заперечення представника - адвоката Яницької О.Л. щодо його розміру, предмет і складність спору, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи та результати розгляду справи.

Так, спір стосується стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту автомобіля і виплаченим страховим відшкодуванням, а також моральної шкоди, не пов`язаної з ушкодженням здоров`я чи інших тяжких наслідків. Обставини справи встановлювалися переважно на підставі письмових доказів, справа не вимагала формування складної правової стратегії, вирішення виключної правової проблеми, збирання значного обсягу нових доказів чи проведення судової експертизи.

Крім того, правова позиція ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції ґрунтувалася на тих самих обставинах і доказах, які досліджувалися судом першої інстанції, а сама апеляційна скарга була підписана та подана особисто ОСОБА_1 , а не адвокатом Онопрієнко З.В.

Апеляційний розгляд відбувся в одному судовому засіданні 28 липня 2026 року тривалістю близько 25 хвилин, у яке ні позивач, ні його представник не з`явилися, а тому адвокат не брала участі в усному розгляді справи. При цьому апеляційну скаргу задоволено частково - лише в частині збільшення розміру матеріальної шкоди, тоді як вимогу про збільшення відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення. Фактично апеляційне оскарження у цій частині було спрямоване на усунення допущеної судом першої інстанції помилки у визначенні розміру матеріальної шкоди та не потребувало спростування доводів апеляційної скарги відповідача, формування нової правової позиції чи вчинення значного обсягу процесуальних дій у зв`язку з активним оскарженням рішення ОСОБА_2 .

За таких обставин погоджена сторонами загальна сума гонорару в розмірі 60 000 грн 00 коп., з яких: 40 000 грн 00 коп. - за розгляд справи судом першої інстанції та 20 000 грн 00 коп. - за її апеляційний перегляд, є неспівмірною зі складністю справи, фактичним обсягом наданих послуг, витраченим адвокатом часом і результатом вирішення спору.

Тому, виходячи з критеріїв реальності, необхідності, розумності та пропорційності судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про те, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правову допомогу у загальному розмірі 15 000 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року в частині розміру стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди змінити.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ) матеріальну шкоду, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 82 303 (вісімдесят дві тисячі триста три) грн 36 коп.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року скасувати.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: