Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №373/3242/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 373/3242/25

номер провадження: 22-ц/824/8859/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Баладиги Сергія Павловича на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року у складі судді Свояка Д.В., у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільним майном (автомобілем) та визначення порядку користування,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спільним майном (автомобілем) та визначення порядку користування.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 лютого 2020 року по 14 квітня 2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Пі час шлюбу ними був придбаний автомобіль «Chevrolet Lacetti», держаний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю. З часу придбання автомобіля сторони користувались ним спільно за потреби кожного.

Однак з 02 лютого 2024 року по теперішній час відповідачка одноосібно користується транспортним засобом та не допускає позивача до користування автомобілем. Наразі в суді розглядається справа про поділ майна подружжя у тому числі і зазначеного автомобіля.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив:

зобов`язати відповідачку усунути перешкоди у користуванні транспортним засобом «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 , що належить сторонам на праві спільної сумісної власності;

зобов`язати відповідачку передати позивачу дублікати ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 ;

встановити порядок користування транспортним засобом «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , до ухвалення рішення у справі №373/1563/25 про поділ майна подружжя;

стягнути з відповідачки судові витрати.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 автомобілем «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом надання ОСОБА_2 доступу та передачі ключів (дублікатів) і свідоцтва про реєстрацію до цього автомобіля на період його використання ОСОБА_2 , визначеного цим рішенням суду.

Встановлено наступний порядок користування автомобілем Chevrolet Lacetti 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 :

- перші тридцять календарних днів після набрання законної сили цим рішенням - ОСОБА_2 ;

- наступні тридцять календарних днів - ОСОБА_1 ;

- в подальшому - почергово ОСОБА_2 , ОСОБА_1 кожні тридцять календарних днів до набрання законної сили рішенням у справі №373/1563/25 про поділ майна подружжя.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 212 грн 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що автомобіль Chevrolet Lacetti був придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час шлюбу та є їхньою спільною сумісною власністю, однак ОСОБА_1 фактично одноосібно користувалася автомобілем і не надала йому доступу до нього після його звернення 11 жовтня 2025 року з вимогою передати автомобіль або повідомити місце його отримання, що підтверджено дослідженим судом листуванням у месенджері та оглядом його оригіналу на телефоні позивача. З огляду на рівність прав співвласників на володіння і користування спільним майном, суд визнав наявність перешкод у користуванні автомобілем та зобов`язав ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до транспортного засобу, передавати ключі та свідоцтво про його реєстрацію на період користування та встановив почерговий 30-денний порядок користування автомобілем до набрання законної сили рішенням у справі № 373/1563/25 про поділ майна подружжя. Водночас суд відмовив у позові в частині заборони чинити перешкоди в майбутньому як передчасний.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Баладига С.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, а також зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №373/1563/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на неповне дослідження обставин справи та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність обставин чинення відповідачкою перешкод у користуванні спільним майном, поклавши в основу рішення листування у месенджері, що міститься у пам`яті телефону позивача. Водночас таке дослідження електронних доказів здійснено з порушенням вимог процесуального законодавства з огляду на таке. Суд зазначив, що було оглянуто оригінал електронного доказу - листування у месенджері в телефоні позивача. Разом із тим телефон позивача не є первинним носієм створення доказу, а лише пристроєм збереження копії електронних даних. Судом не досліджено метадані повідомлень (час створення, серверні відмітки, ID повідомлень), не встановлено відсутність втручання в пам`ять пристрою, не зафіксовано технічні параметри огляду (версія месенджера, операційна система, наявність резервних копій тощо), не здійснено процесуального фіксування електронного доказу шляхом створення електронної копії з накладенням кваліфікованого електронного підпису або залучення спеціаліста. Суд фактично обмежився виключно візуальним оглядом інформації з екрану пристрою, що не гарантує її цілісності та незмінності.

Вказує, що суд визнав належним доказом листування з абонентом, номер телефону якого зазначений у процесуальних документах відповідачки. Однак сам по собі номер телефону не є безумовним підтвердженням особи користувача месенджера, судом не встановлено, кому саме належить SIM-картка на момент листування, не витребувано від оператора мобільного зв`язку інформацію щодо реєстрації номера, не призначено комп`ютерно-технічну експертизу для підтвердження автентичності листування та не досліджено можливість доступу третіх осіб до відповідного акаунта. Таким чином, належна ідентифікація особи, яка здійснювала листування, фактично не проведена.

Вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив електронні докази, не забезпечив їх належну перевірку на автентичність, порушив принципи змагальності та допустимості доказів, дійшов передчасного висновку про доведеність перешкод у користуванні майном.

Також вказує, що 30 листопада 2025 року відповідачкою подано клопотання про об`єднання цивільних справ, оскільки у провадженні Переяславського міськрайонного суду Київської області перебуває на розгляді справа №373/1563/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, де предметом розгляду справи є, зокрема, транспортний засіб «Chevrolet Lacetti», 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 . Однак у задоволенні даного клопотання відповідачці було відмовлено.

Вважає, що у даному випадку існує пряма процесуальна залежність між справами, оскільки встановлення у справі №373/1563/25 правового режиму спірного транспортного засобу є передумовою для вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні ним. Отже, без вирішення спору про поділ спільного майна подружжя розгляд вимог про усунення перешкод є передчасним, що свідчить про наявність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. Таким чином провадження у справі про усунення перешкод у користуванні транспортним засобом підлягало зупиненню до набрання законної сили судовим рішенням у справі №373/1563/25 про поділ майна між сторонами судового процесу.

Позивач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проситьрішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, а також в задоволені клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №373/1563/25 - відмовити. Вказує, що відповідач ОСОБА_1 і її представник - адвокат Баладига С.П. не скористались своїм правом на подання відзиву на позовну заяву. Апеляційна скарга обґрунтована начебто допущеними судом першої інстанції порушеннями норм процесуального права. З таким твердженням погодитись не можна, оскільки у судовому засіданні представник відповідачки визнав, що спірний автомобіль є спільним сумісним майном сторін, що було набуто під час шлюбу, а також, що сторона відповідачки заперечує, що на цей час треба встановлювати порядок користування спільним майном. На питання головуючого у справі про те, чи готова сторона відповідачки ОСОБА_1 надати позивачу доступ до спільного майна, представник відповів відмовою, чим фактично підтвердив факт перешкод в користуванні майном іншому співвласнику майна. Також вважає, що ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання представника відповідачки про об`єднання цивільних справ є законною, такою, що прийнята з додержанням вимог законодавства, оскільки справа №373/1563/25 про поділ майна подружжя ґрунтується на нормах СК України (ст.60, 61, 63, 70 СК України) та має на меті визначення правового режиму майна і часток тоді як справа №373/3242/25 про усунення перешкод у користуванні майном є негаторним позовом, що ґрунтується на ст.317 та ст.391 ЦК України і спрямована на захист права користування. Також звертає увагу на ту обставину, що на момент розгляду справи про усунення перешкод користуванням автомобілем справа №373/3242/25 не розглядалася у зв`язку з тим, що головуючий суддя у справі ОСОБА_3 пішла у відставку і розгляд справи був зупинений. Новий автоматичний розподіл справ між суддями Переяславського міськрайонного суду Київської області на той час не був проведений.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 липня 20206 року, яка занесена до протоколу судового засідання від 28 липня 2026 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи відмолено.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст.100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У ч.2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 лютого 2020 року по 14 квітня 2025 року.

У період шлюбу ними був придбаний автомобіль «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 .

Відповідно до інформації з ТСЦ МВС №3248 від 11 липня 2025 року автомобіль «Chevrolet Lacetti», д.н.з. НОМЕР_1 , перереєстрований на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №3248/2022/3307617 від 02 серпня 2022 року.

Згідно із ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.68 СК України).

Згідно з ч. 2 ст. 355 ЦК України, майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ним и. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За встановлених у цій справі фактичних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що автомобіль «Chevrolet Lacetti», 2008 року д.н.з. НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки був придбаний сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі.

Зазначена обставина під час розгляду справи у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 не заперечувалась, тому вказані обставини не підлягають доказуванню в силу приписів ч.1 ст.82 ЦПК України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У той же час сторона відповідачки заперечувала необхідність встановлення на цей час судового порядку користування спільним майном.

Вирішуючи питання про наявність перешкод у користуванні спірним автомобілем, суд першої інстанції дослідив листування сторін у месенджері безпосередньо на мобільному телефоні ОСОБА_2 . Зі змісту цього листування встановлено, зокрема, наявність повідомлення від 03 липня 2025 року щодо повернення позивачу майна, підписаного ОСОБА_4 . При цьому листування здійснювалося з абонентом за номером телефону, який у процесуальних документах сторони відповідачки зазначений як номер ОСОБА_1 . Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з проханням передати йому спірний автомобіль або повідомити місце, де він може його отримати для користування не пізніше 20 години 11 жовтня 2025 року, а на відповідному повідомленні містилися відмітки про його доставлення та відкриття одержувачем.

Колегія суддів також погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо електронного листування як доказу у справі. Як убачається з матеріалів справи, суд не обмежився дослідженням доданих до позовної заяви паперових копій повідомлень, а безпосередньо оглянув у судовому засіданні листування, збережене у пам`яті мобільного телефону ОСОБА_2 , та встановив відповідність поданих паперових копій змісту оглянутого електронного доказу.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про недопустимість паперових копій листування самі по собі не спростовують установлених судом обставин та не дають підстав не враховувати цей доказ при оцінці доказів у їх сукупності.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У цьому контексті колегія суддів враховує і процесуальну поведінку сторони відповідачки. Не заперечуючи того, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , сторона відповідачки водночас заперечувала проти встановлення порядку користування цим майном, хоча ОСОБА_2 фактично був позбавлений можливості ним користуватися. Така процесуальна позиція, оцінюється у сукупності з установленим фактом звернення ОСОБА_2 з вимогою надати йому автомобіль та ненаданням йому фактичного доступу до транспортного засобу, узгоджується з висновком суду першої інстанції про чинення ОСОБА_1 перешкод у реалізації ОСОБА_2 права користування спільним майном.

Отже установивши, що автомобіль «Chevrolet Lacetti» належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, що ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з вимогою надати йому автомобіль у користування, однак фактичного доступу до спірного транспортного засобу не отримав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність з боку ОСОБА_1 перешкод у здійсненні ОСОБА_2 права користування спільним майном. Оскільки розірвання шлюбу між сторонами відповідно до ст.ст. 60, 68 СК України не припинило їхнього права спільної сумісної власності, а за змістом ст. 369 ЦК України кожен зі співвласників має право на спільне володіння та користування таким майном, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_2 у спосіб, передбачений ст. 391 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність встановлення порядку користування автомобілем, оскільки за відсутності домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо фактичного користування спільним транспортним засобом та за наявності встановлених перешкод у реалізації одним зі співвласників свого права визначення почергового порядку користування забезпечує можливість кожній зі сторін фактично реалізувати належне їй право на спільне майно до остаточного вирішення спору про його поділ у справі № 373/1563/25.

Із цих же підстав колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вирішення питання щодо порядку користування автомобілем є передчасним до розгляду справи про поділ майна подружжя. Наявність окремого спору про поділ спільного майна не усуває та не обмежує існуючих на час розгляду цієї справи прав кожного зі співвласників на володіння і користування автомобілем. Встановлений судом першої інстанції порядок має тимчасовий характер та діє саме до набрання законної сили рішенням у справі № 373/1563/25, а тому не вирішує питання про належність автомобіля після поділу майна та не перешкоджає зміні правового режиму цього майна за наслідками вирішення відповідного спору.

Отже, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду про доведеність факту чинення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 у користуванні автомобілем «Chevrolet Lacetti», 2008 року д.н.з. НОМЕР_1 , та, відповідно, про наявність правових підстав для часткового задоволення позову шляхом усунення таких перешкод і встановлення порядку користування спільним транспортним засобом.

Разом із тим правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_2 в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні автомобілем у майбутньому, оскільки така вимога спрямована на захист від можливих порушень, які на час вирішення спору не настали та можуть не настати.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції поданих доказів та до необхідності їх переоцінки, однак не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Баладиги Сергія Павловича залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31липня 2026 року.

Головуючий

Судді: