Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №754/15877/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 754/15877/24

номер провадження: 22-ц/824/10421/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у складі судді Панченко О.М.,у справі за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 вересня 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час спільного проживання у шлюбі з відповідачем у 2019 році було придбано спірний автомобіль. На день звернення до суду позивачці невідомо, де знаходиться автомобіль, у чиїй власності він перебуває, чи відчужений він третій стороні чи ні. З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, позивачка з донькою вимушена була виїхати за кордон, де перебуває і сьогодні. З проведеного аналізу ринкової вартості подібного автомобіля 2015 року випуску на сайтах з продажу авто, визначено середню ринкову вартість такого автомобіля, яка складає 858 695 грн 00 коп. на день подачі позову до суду.

Таким чином, позивачка вважала, що має законне право на стягнення з відповідача на свою користь грошової компенсації в сумі 429 347 грн 50 коп. за належну їй частину спірного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь компенсацію за 1/2 частки середньої ринкової вартості автомобіля марки «Ford Explorer», 2015 року випуску, державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , в розмірі 429 347 грн 00 коп.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй 1/2 частку у майні, яке є сумісною власністю подружжя, а саме, автомобіль марки «Ford Explorer», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 334 483 грн 57 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору в розмірі 4 293 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу 30 000 грн 00 коп., витрати на проведення експертизи 13 500 грн 00 коп., оплату на залучення експерта 5 500 грн 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що автомобіль «Ford Explorer» придбаний сторонами під час шлюбу у 2019 році, є їхньою спільною сумісною власністю. Суд першої інстанції виснував, що оскільки 02 серпня 2022 року ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 продав автомобіль ОСОБА_3 , а за висновком призначеної судом транспортно-товарознавчої експертизи ринкова вартість автомобіля становила 668 967 грн 14 коп., тому наявні правові та фактичні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за належну їй 1/2 частку в розмірі 334 483 грн 57 коп., а також підтверджені судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визначаючи розмір грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля «Ford Explorer», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок судового експерта ОСОБА_4 від 24 травня 2025 року, яким середню ринкову вартість автомобіля визначено у розмірі 668 967 грн 14 коп., та на думку відповідача, без належного мотивування відхилив висновок судового експерта ОСОБА_5. № 2190 від 29 листопада 2024 року, відповідно до якого ринкова вартість цього ж автомобіля становила 396 950 грн 13 коп.

Вказує, що висновок експерта ОСОБА_5. був поданий відповідачем у порядку ст.106 ЦПК України та складений за результатами безпосереднього огляду саме спірного автомобіля. Під час проведення експертизи, за доводами скарги, експерт врахував VIN-код автомобіля, його фактичний технічний стан, комплектність, пробіг, наявні пошкодження та інші індивідуальні характеристики, які безпосередньо впливають на його ринкову вартість.

Зазначає, що експерт ОСОБА_4., висновок якого суд визнав більш переконливим, спірний автомобіль особисто не оглядав, а дослідження проводив за матеріалами справи із використанням порівняльних аналогів. На переконання апелянта, за такого способу дослідження фактично було визначено усереднену вартість аналогічного транспортного засобу без урахування фактичного технічного стану саме автомобіля сторін, його комплектності, пробігу, пошкоджень та інших індивідуальних ознак.

Також зазначає, що різниця між визначеною експертами вартістю автомобіля становить понад 272 000 грн 00 коп., а тому така істотна розбіжність вимагала від суду перевірки методології обох експертних досліджень та наведення конкретних мотивів, з яких висновку ОСОБА_4 надано перевагу перед висновком ОСОБА_5 . Проте, як стверджує відповідач, суд обмежився фактично тим, що експертиза ОСОБА_4 була призначена ухвалою суду.

Посилається на те, що відповідно до ст.ст. 106 та 110 ЦПК України висновок експерта, складений на замовлення учасника справи, не має меншої доказової сили порівняно з висновком експертизи, призначеної судом, а жоден експертний висновок не має для суду наперед встановленої сили. Тому, на думку скаржника, вирішальним при оцінці таких доказів повинні бути їх повнота, обґрунтованість, відповідність предмету доказування та фактичним обставинам справи, а не спосіб призначення експертизи.

Крім того, посилається на положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, зокрема пункти 4.1, 5.1, 6.5 та 7.1, відповідно до яких при визначенні ринкової вартості транспортного засобу враховуються його технічні характеристики та фактичний технічний стан, комплектність і укомплектованість, пробіг, пошкодження, умови експлуатації та інші істотні характеристики. За доводами скарги, встановлення цих обставин повною мірою можливе саме під час технічного огляду конкретного транспортного засобу.

Вказує також, що при зверненні до суду позивачка первісно визначала вартість спірного автомобіля шляхом аналізу оголошень про продаж інших автомобілів на вебсайті auto.ria.com, тоді як відповідач подав експертний висновок щодо вартості конкретного автомобіля сторін, складений після його безпосереднього огляду.

Зазначає, що суд першої інстанції не навів конкретних мотивів, з яких відхилив висновок експерта ОСОБА_5., не пояснив, чому висновок ОСОБА_4 складений без огляду автомобіля, є більш достовірним, та не зазначив, яким чином за відсутності безпосереднього огляду були встановлені та враховані фактичний технічний стан транспортного засобу, його комплектність, пробіг і наявні пошкодження.

У зв`язку із цим вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив ринкову вартість спірного автомобіля у розмірі 668 967 грн 14 коп., що, своєю чергою, призвело до неправильного визначення належної ОСОБА_2 грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля у розмірі 334 483 грн 57 коп., а також похідного вирішення питання про судові витрати.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Гайдай О.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року - без змін. Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу рішення висновок судового експерта ОСОБА_4 від 24 травня 2025 року, яким середню ринкову вартість автомобіля «Ford Explorer» визначено у розмірі 668 967 грн 14 коп., а не наданий відповідачем висновок експерта ОСОБА_5 № 2190 від 29 листопада 2024 року, яким вартість автомобіля визначена у розмірі 396 950 грн 13 коп. Зазначає, що автомобіль був відчужений відповідачем третій особі без погодження з позивачкою, у зв`язку із чим під час розгляду справи безпосередній огляд транспортного засобу був неможливим. При цьому 28 січня 2025 року представник позивачки просила забезпечити доступ до автомобіля для проведення експертизи, однак відповідач заперечував проти цього, посилаючись на перебування автомобіля у власності третьої особи. Посилається на те, що за неможливості встановити дійсну вартість відчуженого майна його вартість може визначатися виходячи з ринкової вартості подібного за своїми технічними характеристиками майна на час розгляду справи, що й було зроблено експертом ОСОБА_4 . Також вказує, що суд першої інстанції дослідив обидва експертні висновки та допитав експертів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , після чого надав оцінку цим доказам та визнав більш обґрунтованим висновок судової експертизи. Вважає суперечливою позицію відповідача, який посилається на проведення ОСОБА_5. огляду вже відчуженого автомобіля, однак під час розгляду справи заперечував можливість забезпечення доступу до цього автомобіля з підстав його належності третій особі.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, який рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року був розірваний (а.с.11-12, т.1).

За час шлюбу сторонами у 2019 році було придбано автомобіль марки «Ford Explorer», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано на відповідача ОСОБА_1 (а.с. 104-105, т.1).

Установлено, що 02 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_1 відчужив спірний автомобіль ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу. При укладенні договору його сторони самостійно визначили та погодили ціну автомобіля в розмірі 300 000 грн 00 коп., зазначивши її як одну з умов договору, що підтверджується матеріалами справи (а.с.106 - 107, т. 1).

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом ().

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.68 СК України).

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1, 2 ст.71 СК України).

При цьому спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до ч.2 та ч.3 ст.325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Положення ст.60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст.61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення компенсації вартості 1/2 частки спільного майна подружжя, позивачка ОСОБА_2 вказувала, що спірний автомобіль «Ford Explorer», 2015 року випуску був придбаний сторонами у 2019 році під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є їхньою спільною сумісною власністю. Позивачка зазначала, що автомобіль було відчужено відповідачем ОСОБА_1 без її згоди, у зв`язку з чим просила стягнути на її користь грошову компенсацію вартості належної їй 1/2 частки автомобіля.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22)).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна;

- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;

- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;

- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Згідно з ч.1 ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст.110 ЦПК України).

Так, на замовлення ОСОБА_1 , який звернувся до судового експерта та уклав із ним відповідний договір, судовим експертом ОСОБА_5. складено висновок № 2190 від 29 листопада 2024 року. За результатами проведеного дослідження експерт визначив ринкову вартість автомобіля «Ford Explorer», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на 27 листопада 2024 року в розмірі 396 950 грн 13 коп. При цьому зазначений висновок було підготовлено за приватним замовленням ОСОБА_1 , а не на підставі ухвали суду про призначення судової експертизи.

Водночас ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2025 року призначено у справі судову транспортно-товарознавчу експертизу за матеріалами справи, провадження якої доручено експертам ТОВ «Експертно-дослідна служба України». Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України.

В подальшому ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року цивільну справу №754/15877/24 після вирішення клопотання експерта повторно відправлено на експертизу.

На виконання зазначеної ухвали судовим експертом ТОВ «Експертно-дослідна служба України» складено висновок № 03/25 від 24 травня 2025 року, відповідно до якого середня ринкова ціна колісного транспортного засобу «Ford Explorer», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату проведення дослідження визначена у розмірі 668 967 грн 14 коп.

Експертизу проведено експертом ТОВ «Експертно-дослідна служба України» ОСОБА_4., який має відповідну кваліфікацію судового експерта за експертною спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», підтверджену свідоцтвом № 119-22/П від 25 листопада 2022 року, виданим на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України та чинним на час проведення дослідження. Висновок складено в межах поставленого судом питання, підписано експертом і скріплено його печаткою.

При цьому судом першої інстанції експерта ОСОБА_4 було попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за безпідставну відмову від виконання покладених на нього обов`язків.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку, суд першої інстанції, обґрунтовано врахував висновок судового експерта ОСОБА_4 № 03/25 від 24 травня 2025 року, який складено за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, призначеної ухвалами суду, експертом, який має відповідну кваліфікацію, підтверджену свідоцтвом № 119-22/П, та був попереджений про кримінальну відповідальність за ст..ст.384, 385 КК України. Висновок оформлено належним чином, підписано експертом і складено в межах поставленого судом питання, тому він є допустимим та належним доказом у справі.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого врахування судом цього висновку експерта колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність безпосереднього огляду автомобіля сама по собі не спростовує результатів експертизи, так як на час її проведення транспортний засіб уже був відчужений третій особі. Суд першої інстанції дослідив обидва експертні висновки, заслухав пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і надав доказам оцінку в їх сукупності, тому підстав вважати, що вказаний висновок судової експертизи був врахований формально або без належної перевірки, немає.

За таких обставин висновок № 03/25 від 24 травня 2025 року є належно оформленим процесуальним доказом, одержаним на підставі ухвали суду особою, яка має необхідні спеціальні знання та підтверджену кваліфікацію, і підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Отже, установивши, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності сторін та був відчужений ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 , а також що його середня ринкова вартість, визначена згідно з висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи та становить 668 967 грн 14 коп., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації за належну їй 1/2 частку автомобіля в розмірі 334 483 грн 57 коп.

У відповідності до положень ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених судових витрат ОСОБА_2 надала копію договору про надання правничої допомоги № 2909/24 від 29 вересня 2024 року, додаткову угоду до нього, детальний опис виконаних адвокатом робіт, а також акти виконаних робіт від 01 листопада 2024 року на суму 12 000 грн 00 коп. та від 02 березня 2026 року на суму 18 000 грн 00 коп.

Крім того, ОСОБА_2 надала рахунок-фактуру № 21/01 від 31 січня 2025 року та платіжні документи на підтвердження витрат на проведення експертизи, а також рахунок № 27/02/26 від 27 лютого 2026 року і квитанцію про його оплату на підтвердження витрат, пов`язаних із викликом експерта до суду. Сплату судового збору в розмірі 4 293 грн 00 коп. підтверджено відповідною квитанцією.

Отже, з огляду на задоволення позову та документальне підтвердження ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн 00 коп., проведення експертизи - 13 500 грн 00 коп., залучення експерта - 5 500 грн 00 коп. і сплату судового збору - 4 293 грн 00 коп., суд першої інстанції правильно вирішив питання про розподіл судових витрат та обґрунтовано стягнув їх з ОСОБА_1 на користь позивачки.

Таким чином матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: