Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №753/7784/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 753/7784/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10648/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. Л. Котвицький

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «БІНОТЕЛ»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінотел», подану представником Карнаух-Голодняк Оленою Володимирівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Котвицького В. Л. в примішенні Дарницького районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «БІНОТЕЛ» про стягнення заробітної плати та всіх сум, належних працівникові при звільненні.

В обгрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що 26.02.2025 на підставі наказу від 25.02.2025 №1-02.К її було звільнено з роботи за власним бажанням з посади головного бухгалтера ТОВ «БІНОТЕЛ», на якій позивач працювала з 22.03.2019 по 26.02.2025. За цей період їй належить 143 календарні дні щорічної основної відпустки, з яких використано лише 81 день, а невикористаними залишилися 62 календарні дні відпустки, що підлягають грошовій компенсації. За період з 01.02.2025 по 26.02.2025 позивачу належить заробітна плата за 18 робочих днів.

Позивач зазначала, що в день її звільнення з роботи відповідач не провів повного розрахунку з нею та не надав письмового повідомлення про нараховані і виплачені суми, чим порушив вимоги ст. 47, 83, 116, 117 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. 21 Закону України «Про оплату праці». 03.03.2025 та 02.04.2025 позивач направила відповідачу письмові вимоги про проведення розрахунку. 07.04.2025 відповідач надіслав позивачу запит щодо банківських реквізитів, на який 08.04.2025 позивач надала відповідь. Станом на день подання позову повний розрахунок відповідачем не проведено.

Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначала, що у відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, їй підлягає до виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Згідно розрахунку позивача, заробітна плата за лютий 2025 року складає 144 001,80 грн, компенсація за 62 дні невикористаної відпустки складає 274 365,82 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку (27.02.2025-17.04.2025, 50 к.д.) складає 280 562,40 грн, що разом становить 698 930,02 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «БІНОТЕЛ» про стягнення заробітної плати та всіх сум, належних працівникові при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «БІНОТЕЛ» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за відпрацьовану частину лютого 2025 року у розмірі 160 002,00 грн, грошову компенсацію за невикористані 62 дні щорічної основної відпустки у розмірі 166 066,94 грн, середній заробіток за весь час затримки при звільненні по 10.06.2025 у розмірі 648 410,88 грн, та з урахуванням здійсненої відповідачем часткової виплати 160 690,68 грн, разом на користь ОСОБА_2 стягнуто з відповідача 813 789,14 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Ухваленопро негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за відпрацьовану частину лютого 2025 року у розмірі 160 002,00 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів). Стягнуто з ТОВ «БІНОТЕЛ» на користь держави судовий збір у розмірі 8 137,89 грн. (за позовні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні).

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «БІНОТЕЛ» через свого представника Карнаух-Голодняк О. В. подало апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задововленні позову у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

В обгрунтування апеляційцної скарги зазначено, що суд першої інстанції під час розгляду справи не надав належної правової оцінки обставинам, які були прямо та добровільно визнані позивачем під час розгляду справи судом. Зокрема не врахував суд, що позивач 12.09.2025 у судовому засіданні підтвердила факт отримання від відповідача заробітної плати наперед, що разом із платіжними документами та помісячним співставленням нарахованих і фактично виплачених сум підтверджує наявність переплати за попередні періоди. Добровільне визнання позивачем факту отримання наперед виплат мало бути покладене судом в основу висновку про відсутність заборгованості або, щонайменше, стати предметом належної оцінки при визначенні фактичного стану взаєморозрахунків між сторонами.

Помилковим відповідач вважає висновок суду про необхідність звернення із окремим позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів у порядку ст. 1212 ЦК України, оскільки такий підхід не відповідає фактичним правовідносинам сторін. У даному випадку йдеться не про безпідставне збагачення, а про врахування раніше виплачених позивачу за її ж проханням сум під час остаточного розрахунку при звільненні на підставі досягнутих між сторонами домовленостей.

Суд першої інстанції не лише неправильно визначив розмір компенсації, а й застосував сам механізм її обчислення без попереднього належного встановлення юридичних фактів, від яких залежить можливість стягнення такої компенсації.

Крім того, судом першої інстанції не було досліджено реальну природу фінансових взаємовідносин між сторонами. Математичне помісячне порівняння цих відомостей в розрізі кожного місяця показує, що суми, які фактично виплачено позивачу є більшими від тих сум, які їй було нараховано (які вона повинна була отримати). Відповідачем було здійснено остаточний розрахунок з позивачем враховуючи наявну заборгованість позивача перед відповідачем у розмірі 118 560,66 грн.

Суд першої інстанції неправильно визначив середньоденну заробітну плату позивача, що призвело до помилкового розрахунку компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, для визначення середнього заробітку підлягають врахуванню останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, а саме грудень 2024 року та січень 2025 року. При цьому розрахунок здійснюється виходячи з фактично відпрацьованих робочих днів. Навіть у разі наявності підстав для застосування ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції неправильно визначив середньоденну заробітну плату позивача, оскільки не врахував фактичну кількість відпрацьованих днів у грудні 2024 року, що призвело до неправильного визначення розміру компенсації.

Також суд першої інстанції допустив неправильне визначення базової суми заробітної плати за лютий 2025 року, що безпосередньо призвело до помилкового розрахунку загальної суми, стягнутої на користь позивача. Оскільки обов`язок з виплати заробітної плати за лютий 2025 року в розмірі середньомісячного заробітку був добровільно виконаний відповідачем ще 04.03.2025 (до винесення рішення), підстави для застосування ст. 430 ЦПК України у суду були відсутні.

Враховуючи, що на момент звернення до суду відповідачем було здійснено остаточний розрахунок (з урахуванням правомірно зарахованих авансових платежів), між сторонами взагалі відсутній спір. Відсутність порушеного права або спору про право виключає можливість судового захисту, оскільки вимоги позивача є безпідставними та спрямованими на повторне отримання коштів, які вже були їй виплачені.

У судовому засіданні представник відповідача Карнаух-Голодняк О. В. пітримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Позивач ОСОБА_2 , яка брала участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, заперечила проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін як законне та обгрунтоване, посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Судом встановлено, що з 22.09.2019 позивач працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «БІНОТЕЛ».

Згідно наказу ТОВ «БІНОТЕЛ»№1-02.К від 25.02.2025 ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади з 26.02.2025 за власним бажанням, відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Оскільки при звільненні позивачу не було виплачено усі належні до виплат суми та письмово не повідомлено зазначені до виплати суми згідно вимог ст. 116 КЗпП України, ОСОБА_2 03.03.2025 надіслала ТОВ «БІНОТЕЛ» вимогу про розрахунок.

04.03.2025 ТОВ «БІНОТЕЛ» було перераховано ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 160 690,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 583, призначення платежу «Виплата винагороди працівникам та гіг-спеціалістам резидента ДіяСіті при звільненні за лютий 2025 року».

Суд встановив, що кінцева заборгованість ТОВ «БІНОТЕЛ» перед ОСОБА_2 , яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням виплаченої ним суми, без утримання податків та інших обов`язкових платежів, становить 813 789,14 грн (974 479,82 грн - 160 690,68 грн).

Через відсутність відповіді на вимогу про розрахунок від 03.03.2025 позивач 02.04.2025 через електронну пошту повторно надіслала відповідачу вимогу про розрахунок.

07.04.2025 відповідач надіслав позивачу лист-запит за № 1/01 щодо особистих банківських реквізитів для отримання виплати розрахунку при звільненні.

08.04.2025 ОСОБА_2 надіслала відповідь на запит ТОВ «БІНОТЕЛ» із зазначенням банківських реквізитів рахунку її сина ОСОБА_3 , як отримувача належних їй коштів. Також просила відповідача надати їй письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, виплатити всі суми, що належать ОСОБА_2 при звільненні від підприємства та виплатити середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку про те, що загальна сума, яка підлягає нарахуванню та стягненню з ТОВ «БІНОТЕЛ» на користь ОСОБА_2 становить 974 479,82 грн, яка складається з: компенсації за затримку розрахунку при звільненні - 648 410,88 грн, заробітної плати позивача за лютий 2025 року - 160 002,00 грн, компенсації за невикористану відпустку - 166 066,94 грн. З урахуванням виплаченої ТОВ «БІНОТЕЛ» на користь ОСОБА_2 суми, без утримання податків та інших обов`язкових платежів, кінцева заборгованість ТОВ «БІНОТЕЛ» перед ОСОБА_2 становить 813 789,14 грн. Суд вважавнеобхідним стягнути з відповідача суму нарахованого заробітку, а не, як просить позивач, суму виплат, що підлягає їй до сплати без врахування утриманих податків (військовиййзбір 5% та податок на доходи фізичних осіб 5%).

Також, оскільки зі змісту платіжної інструкції № 583 від 04.03.2025 неможливо встановити конкретне призначення зробленої відповідачем позивачу виплати (зарплата чи компенсація за невикористану відпустку), відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважав за необхідне допустити рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць до негайного виконання у визначеному судом розмірі 160 002,00 грн за 18 відпрацьованих робочих днів у лютому 2025 року (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №757/23764/20).

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток розраховується відповідно до правил, які передбачені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

У абзаці 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

У справі, яка переглядається судом встановлено, що позивач працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «БІНОТЕЛ» з 22 березня 2019 року і була звільнена за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України 26 лютого 2025 року.

Відповідач не виплатив позивачу у день звільнення (26.02.2025) заборгованість по заробітній платі за відпрацьованих 18 робочих днів у лютому 2025 року, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 62 дні, чим порушив права та законні інтереси позивача, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «БІНОТЕЛ» не повідомило письмово ОСОБА_2 про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати в день їх виплати, чим також порушив права та законні інтереси позивача, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Звертаючись до суду, ОСОБА_2 просила суд стягнути заробітну плату за відпрацьовану частину лютого 2025 року та компенсацію за невикористану відпустку у 2023-2025 роках. У своїх позовних вимогах позивач просила стягнути заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог у розмірі 648 410,88 грн нарахованої позивачем компенсації, не враховуючи утримані податки (військовий збір 5% та податок на доходи фізичних осіб 5%).

На підтвердження наявності у відповідача перед позивачем заборгованості ОСОБА_2 надала суду довідку Пенсійного фонду України Форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 01.03.2025, Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22.04.2025 щодо платника податків ОСОБА_2 за період з січня 2024 року по лютий 2025 року, виданий Державною податковою службою України, Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 10.06.2025 щодо платника податків ОСОБА_2 за період 2023 року, виданий Державною податковою службою України.

Суд першої інстанції взявши до уваги наданий позивачем розрахунок, який базується на Відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22.04.2025 щодо платника податків ОСОБА_2 за період з січня 2024 року по лютий 2025 року (довідка видана Державною податковою службою України), відповідно до якого нарахований ТОВ «БІНОТЕЛ» дохід позивача у січні 2025 склав 177 780,00 грн, та відхиливши розрахунок відповідача, відомості в якому визнав недостовірними, дійшов висновку про те, що загальна сума, яка підлягає нарахуванню та стягненню з ТОВ «БІНОТЕЛ» на користь ОСОБА_2 становить 974 479,82 грн і складається з: компенсації за затримку розрахунку при звільненні - 648 410,88 грн, заробітної плати позивача за лютий 2025 року - 160 002,00 грн, компенсації за невикористану відпустку - 166 066,94 грн.

Суд першої інстанції обчислив загальну суму позову без урахування податків у розмірі 1 058 744,50 грн, та оскільки суд обмежений вимогами позову, ухвалив рішення про задоволення позовних вимог у межах заявлених позивачем у загальному розмірі 813 789,14 грн без утримання податків.

Колегія суддів важає, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги дані податкової звітності «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум, утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (ЄСВ) за періоди з січня 2024 року по лютий 2025 року» відправлений ТОВ «БІНОТЕЛ» у Державну податкову службу України у порядку та строки подання звітності, що передбачено Податковим кодексом України як належне підтвердження розміру заробітної плати позивача, дані містять особистий електронний підпис відповідача.

Зокрема обгрунтованим є висновок суду у тому, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження встановлення факту порушення роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України щодо невиплати працівнику при звільненні усіх належних сум, які не спростовані відповідачем. У свою чергу ТОВ «БІНОТЕЛ» надано суду сумнівні копії штатних розписів та довідку №00000000032 від 19.05.2025, які містять недостовірні відомості щодо отриманої позивачем заробітної плати. З наданих відповідачем доказів слід дійти висновку про те, що відповідач фактично (після звільнення позивача) змінив показники нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за період серпень 2024, грудень 2024, січень 2025 на загальну суму 177 813, 37 грн.

Твердження відповідача про те, що позивач отримувала заробітну плату у збільшеному розмірі, оскільки такі виплати здійснювалися Товариством наперед, колегія суддів оцінює критично, так як зазначене суперечить встановленим судом обставинам справи та зібраним доказам у їх сукупності. Сама позивач підтвердила лише одиничний випадок отримання нею заробітної плати наперед, але після цього вона не отримувала заробітну плату за відпрацьований час і повністю відпрацювала Товариству наперед виплачену їй заробітну плату. Станом на день звільнення не існувало наперед виплаченої їй заробітної плати, навпаки Товариство не виплатило їй зароблену нею заробітну плату у лютому 2025 та компенсацію за невикористану відпустку.

Разом з тим, під час судового розгляду справи встановлено, що платіжною інструкцією № 583 від 04.03.2025 ТОВ «БІНОТЕЛ» перерахувало грошові кошти у сумі 160 690,68 грн. позивачу в якості компенсаційних виплат, факт отримання яких позивач підтвердила. Зазначене суперечить доводам відповідача щодо наявності у позивача переплати по заробітній платі.

Штучне створення переплати, яку відповідач називає надмірно виплаченою заробітною платою, не підкріплена жодним первинним документом, де у призначенні платежу було б вказано «аванс» або «переплата». Колегія суддів вважає, що ці грошові кошти є частиною законної заробітної плати позивача, яку відповідач намагається перекваліфікувати після виникнення спору між сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що фактично різниця у 177 813,37 грн виникла внаслідок того, що відповідач надав суду недостовірні штатні розписи та довідки, які суперечать даним Державної податкової служби та Пенсійного фонду. Порівняння цих цифр свідчить, що коригування звітності та штатних розписів заднім числом було спрямоване на те, щоб сума реального заробітку (підтверджена податковою і Пенсійним Фондом) формально збіглася з тими сумами, які відповідач намагається визнати виплаченими.

Такі дії відповідача свідчать про зловживання процесуальними правами та введення суду в оману.

Суд першої інстанції правильно відхилив розрахунки відповідача, оскільки вони базуються не на об`єктивних даних обліку, а на бажанні відповідача мінімізувати виплати при звільненні позивачки з роботи.

Крім того, ч. 3 статті 32 КЗпП України зазначено, що про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У період дії воєнного стану норми ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022.

Тобто, у випадку зміни умов оплати праці у бік погіршення, відповідач зобов`язаний був повідомити позивача щонайменше у період перебування з ним у трудових відносинах і завчасно (хоча і не за два місяці), чого ним зроблено не було.

Таким чином, відповідач не надав суду доказів належно виконаних ним обов`язків щодо сплати заробітної плати позивачу за спірний період, що є його процесуальним обов`язком. Саме відповідач, як роботодавець, був зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної позивачем роботи та організовувати бухгалтерський облік витрат на оплату праці.

Доводи апеляційної скарги про відсутність самого факту затримки розрахунку при звільненні і вини відповідача в цьому як на підставу для незастосування статей 116, 117 КЗпП України суперечить доводам та позиції Товариства, яке спочатку наполягало на необхідності врахування положень трудового договору, а надалі заперечувало проти розміру невиплаченої суми та водночас зазначало про наявність переплати.

Окрім того, у мотивувальній частині рішення суд роз`яснив, що оскільки зі змісту платіжної інструкції № 583 від 04.03.2025 неможливо встановити конкретне призначення зробленої відповідачем позивачу виплати (зарплата чи компенсація за невикористану відпустку), відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважав за необхідне допустити рішення суду в частині виплати заробітної плати за один місяць до негайного виконання у визначеному судом розмірі 160 002,00 грн. за 18 відпрацьованих робочих днів у лютому 2025 року (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Визначаючі розмір заробітної плати за лютий 2025, розмір компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вірно визначів розмір середньоденної заробітної плати (виходячі з двох повністю відпрацьованих позивачкою місяців перед звільненням), кількість робочих днів у шести місяцях затримки розрахунку при звільненні та вірно встановив загальну суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. Суд вірно визначив заробітну плату за відпрацьовану ОСОБА_2 частину лютого 2025 року у розмірі 160 002,00 грн, грошову компенсацію за невикористані 62 дні щорічної основної відпустки у розмірі 166 066,94 грн, середній заробіток за весь час затримки при звільненні по 10.06.2025 у розмірі 648 410,88 грн, та з урахуванням здійсненої відповідачем часткової виплати 160 690,68 грн, разом на користь ОСОБА_2 стягнув з відповідача 813 789,14 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Посилання відповідача на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів апеляційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Підстав вважати, що суд ухвалив своє судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не має. У кожній справі суд повинен виходити із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмовити у задоволенні позову не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржувому рішенні, питання вичерпності висновків суду, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень ст.133, 141 ЦПК України.

Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню позивачем, суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бінотел», подану представником Карнаух-Голодняк Оленою Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 31 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна