Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №752/13851/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/13851/24 Головуючий у І інстанції Кордюкова Ж.І.

Провадження №22-ц/824/5317/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року та за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» - адвоката Заянчуковського Сергія Олеговича на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» (ТОВ - «ЛК «Автобот») про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.07.2022 в ТСЦ №8046 між ними укладено договір купівлі-продажу №8046/2022/3254615 транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, рівень екологічних норм Євро - 5.

В той же день транспортний засіб зареєстрований за ним та наданий державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до Єдиного державного реєстру транспортних засобів та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу даний автомобіль за рівнем екології продавався йому, як Євро-5.

15.03.2024 транспортний засіб переданий в тимчасове користування ТОВ «Фор рент транс», де він є єдиним засновником та директором, з метою покращення умов ведення власної господарської діяльності.

Він є ліцензованим автомобільним перевізником, планував експлуатувати та експлуатував закордоном вищезазначений транспортний засіб згідно вимог законодавства.

У зв`язку з підписанням контракту на перевезення модульних будинків до Республіки Азербайджан за маршрутом с. Данилівка Фастівського району Київської області, Україна - м. Баку, Республіка Азербайджан, у нього виникла необхідність в отримані заводського сертифікату виробника Sсаnіа для підтвердження екологічного рівня Євро-5.

19.04.2024 він звернувся до ТОВ «СКАНІЯ Україна», де йому повідомили, що в дійсності за централізованою базою заводу виробника SCANIA вказаний автомобіль відповідає екологічному рівню Євро-2.

19.04.2024 він з паспортом та копіями технічних паспортів звернувся до ТОВ «Сканія-Бровари», де з бази було сформовано сертифікат №UA2107/241 типу «Greener and Safe» від 19.07.2021, який відповідає типу транспортного засобу Євро-2.

Згідно документів з Єдиного державного реєстру транспортних засобів від 13.07.2021 та 14.07.2021 вказаний рівень екологічних норм Євро-5.

Він не може використовувати даний автомобіль за призначенням для здійснення міжнародних перевезень у зв`язку з його технічними недоліками - невідповідності екологічному рівню Євро-5, а відповідач навмисно приховав даний недолік.

Пунктом 7.1 договору купівлі-продажу №8046/2022/3254615 від 05.07.2022 передбачено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Особа, у власності якої перебувало майно до продажу не відповідає за недоліки, крім випадків їх навмисного приховування.

З 01.01.2016 імпортуються транспортні засоби не нижче рівня Євро-5 за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31.12.2015, включно.

Рівень екологічних норм для України не обмежується при експлуатації, однак для іноземних країн Євро-2 є застарілим і використовувати даний автомобіль для міжнародних перевезень він не може. Ринкова ціна даного транспортного засобу не відповідає ринковій ціні транспортного засобу з екологічним рівнем Євро-5.

Він вважає, що відповідач навмисно приховав істотний недолік автомобіля - дійсний рівень екологічних норм транспортного засобу Євро-2, доказом чого є виданий йому офіційним дилером сертифікат типу Євро-2 від 19.07.2021, тобто сформований дилером SCANIA після набуття відповідачем права власності.

Водночас, даний транспортний засіб був куплений у офіційного дилера ТОВ «Сканія Україна», а тому він вважає, що незаконні дії щодо зміни екологічних характеристик без належної державної реєстрації цих змін робив саме відповідач після набуття ним відповідного права власності.

Відповідач після проведення відповідних робіт згідно вимог п.7 постанови КМУ від 07.09.1998 №1388 зобов`язаний був протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів, здійснити перереєстрацію вказаного транспортного засобу.

Таке приховування призвело до того, що він не має можливості реалізовувати свої цивільні та господарські права, а також вбачає прямий зв`язок між діями відповідача та наслідками для нього. Своїми діями відповідач створив шкоду не лише йому, а і колу осіб, які пов`язані і приймають участь у його господарській діяльності.

За розрахунком ТОВ «ТРАК-ТИР 24» ціна капітального ремонту автомобіля становить 1659066, 20 грн, що є ціною робіт з проведення капітального ремонту транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, з метою відновлення екологічного рівня Євро-5.

Разом з матеріальною шкодою відповідач наніс йому і моральну шкоду. Наявність моральної шкоди полягає в дійсності рівня екологічних норм Євро-2. Коли він дізнався про це, то впав в глибоку смуту і депресію, замість заняття звичайними справи по бізнесу вимушений був писати запити, проводити телефонні розмови, писати позов і відстоювати свої права у суді, шукати інші можливості з використання даного транспортного засобу не для поїздок за кордон. Вина відповідача полягає у його нечесності перед ним, що спричинило приховування дійсно екологічного рівня і неможливості використання купленого транспортного засобу за задуманим планом для здійснення міжнародних вантажних перевезень.

Розмір моральної шкоди позивач оцінив у сумі 500 000 грн.

Судові витрати складаються з витрат на оплату судового збору за подання позову в розмірі 15420 грн та 7635 грн, на оплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову та доказів разом з комісією банку в розмірі 1233 грн та 616 грн, що загалом становить 24 904,52 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

- стягнути з ТОВ «ЛК «Автобот» на свою користь 1659 066,20 грн, що є ціною робіт з проведення капітального ремонту транспортного засобу спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску з метою відновлення екологічного рівня Євро-5;

- стягнути з ТОВ «ЛК «Автобот» на свою користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн;

- стягнути з ТОВ «ЛК «Автобот» на свою користь усі понесені і підтверджені судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 рокузаяву адвоката Заянчуковського С.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн00 коп. Відмовлено в задоволенні решти вимог заяви.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на його думку, авторозподіл справи за його позовом було здійснено з порушенням засад використання автоматизованої системи документообігу у Голосіївському районному суді м. Києва в редакції від 07.03.2024 року, яке оприлюднено на сайті суду за адресою:https://gl.ki.court.gov.ua/sud2601/111/, що може свідчити про упередженість суду.

Вказує, що у зв`язку із зазначеним ним було подано заяву про відвід судді суду І інстанції, яка була передана, згідно вимог ЦПК України, на розгляд іншому складу суду (судді Слободянюк А.В.), яка дійшла висновку, що судді нібито жодним чином не впливають на авторозподіл справ, а тому доводи про неналежний склад суду є безпідставними.

Скаржник вважає такі висновки судді Слободянюк А.В. необґрунтованими, оскільки підставою для відводу ним було визначено саме факт порушення порядку визначення судді, а не вчинення суддею Кордюковою Ж.І. будь-якого впливу на авторозподіл.

Крім того, апелянт зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог ним було надано до суду такі докази:

1. Сертифікат НДІ «СИСТЕМА» від 08.10.2016 року, виданий під час імпорту транспортного засобу на територію України, яким підтверджено, що спірний транспортний засіб відповідає екологічному класу Євро-5.

2. Лист ТОВ «СКАНІЯ Україна», отриманий на запит суду, який, на переконанняпозивача, є неповним та таким, що містить нелогічні й суперечливі висновки.

Вказує,що суддя суду першої інстанції Кордюкова Ж.І. замість сприяння належному та повному з`ясуванню обставин справи і допомоги сторонам у збиранні доказів, фактично перешкоджала позивачу в отриманні більш ґрунтовних та вичерпних доказів.

У результаті розгляду справи, що випливає зі змісту рішення суду, суд першої інстанції фактично так і не встановив:

1. Чи відповідав транспортний засіб з моменту виготовлення екологічному класу Євро-5, чи все ж таки Євро-2;

2. Не допитав жодного із заявлених позивачемсвідків, мотивуючи відмову у їх допиті формальними посиланнями на норми ЦПК України (нібито неправильне формулювання клопотань, відсутність належного обґрунтування причин допиту тощо).

Крім того, скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції про обранняненалежного способу захисту: шляхом стягнення з відповідача грошових коштів, необхідних для здійснення капітального ремонту транспортного засобу, а повинен був просити зобов`язати відповідача дообладнати ТЗ до рівня Євро-5.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що вимога про стягнення коштів для проведення капітального ремонту автомобіля за своєю правовою природою є вимогою про відшкодування реальних збитків у вигляді витрат, необхідних для відновлення майна, що прямо узгоджується зі змістом ст. 16 та ст. 22 Цивільного кодексу України , які передбачають можливість відшкодування збитків як форми судового захисту порушеного права.

У межах договору купівлі-продажу транспортного засобу та виявлених недоліків і некомплектності такий спосіб захисту, на думку позивача також повністю відповідає змісту спеціальних норм глави про купівлю-продаж, включно з положеннями ст. 684 ЦК України.

Тобто він як покупець фактично обрав класичний договірний спосіб захисту, спрямований на відновлення стану речі шляхом усунення недоліків за рахунок особи, що передала товар з істотними недоліками.

Суд, визнавши застосовність ст. 684 ЦК України, фактично проігнорував її зміст і безпідставно перевів спір у площину деліктної відповідальності, поклавши на позивача обов`язок доведення протиправності дій, наявності вини та причинного зв`язку у тій формулі, яка характерна для загальної позадоговірної відповідальності, а не для спорів, що випливають з договору купівлі-продажу.

Такий підхід на думку скаржника є неправильною правовою кваліфікацією і свідчить про помилкове застосування судом норм матеріального права. Чинне законодавство України не передбачає такої самостійної підстави для відмови у позові, як нібито неправильний або неефективний спосіб захисту, обраний позивачем. Ані Цивільний кодекс України, ані Цивільний процесуальний кодекс України не надають суду повноважень відмовляти в захисті права виключно через формальну оцінку способу захисту як належного чи неналежного.

Вичерпні підстави для відмови у задоволенні позову пов`язані з відсутністю порушеного права, неналежністю відповідача, недоведеністю фактичних обставин, спливом позовної давності за наявності відповідного заперечення та іншими прямо передбаченими законом випадками.

Посилається також на неправильне застосування судом норм ст. 23 та ст. 1167 ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди.

В цьому контексті вказує, щовідповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає «у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна». У даному випадку йдеться саме про таку ситуацію: внаслідок придбання транспортного засобу з іншими, ніж декларувалося, екологічними характеристиками та фактично іншим технічним станом, позивач зазнав тривалих душевних страждань, пов`язаних із неможливістю належно використовувати автомобіль, вимушеністю припиняти господарську діяльність, нести додаткові витрати, втрачати доходи, а також роками перебувати в стані невизначеності та конфлікту з контрагентами та державними органами. Такі страждання безпосередньо охоплюються змістом поняття моральної шкоди, пов`язаної з пошкодженням майна, і не зводяться лише до «незгоди з екологічним класом» як абстрактного показника. Суд, посилаючись на «незмістовність» доводів поивача, фактично підмінив аналіз суті моральної шкоди формальною оціночною фразою без будь-якого логічного обґрунтування, що суперечить вимогам ст. 23 ЦК України.

Крім того, суд неправильно застосував ст. 1167 ЦК України, зазначивши, що «позивачем не доведено наявність вини відповідача у спричиненні йому такої шкоди», не врахувавши при цьому специфіку правовідносин між сторонами та свою ж власну позицію про наявність договірних відносин купівлі-продажу автомобіля. Вказує, що вина відповідача у заподіянні моральної шкоди полягає у передачі товару з істотними недоліками та іншими фактичними характеристиками, ніж ті, які очікувалися з огляду на документи та інформацію про екологічний клас і технічний стан, що призвело до тривалих негативних наслідків для мене як власника транспортного засобу.

Натомість суд не дав жодної оцінки цим обставинам у контексті моральної шкоди, обмежившись загальною фразою про відсутність доведеності вини, що фактично дублює його помилки у кваліфікації матеріальних вимог, викладені вище, і не відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України щодо аналізу сукупності умов відповідальності за завдання моральної шкоди

Посилаючись на п.2 ч.3 ст.376 ЦПК України, просить рішення суду скасувати в повному обсязі; справу №752/13851/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду для повторного, всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх доказів, правильного застосування норм матеріального та процесуального права та вирішення спору по суті з урахуванням правових позицій, викладених у цій апеляційній скарзі та постанові апеляційного суду.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» - адвокат Заянчуковський С.О. у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її доводів, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Вказує, що позивачем в рамках даної справи не доведено факту завдання шкоди відповідачем, неправомірність дій відповідача та наявність вини відповідача у заподіянні такої шкоди.

Звертає увагу, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин того, що після придбання ним транспортного засобу ні позивачем, ні будь-якими іншими третіми особами не здійснювалось протиправне втручання, в тому числі зменшення екологічного показнику проданого відповідачем транспортного засобу. Позивач придбав транспортний засіб у відповідача у 2022 році і по 2024 рік жодних питань по використанню транспортного засобу у позивача не виникало.

Відповідач заперечує наявність передбачених законом підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, наявність якої та вина відповідача не доведені позивачем.

Вважає також безпідставними доводи позивача щодо порушення судом норм процесуального законодавства під час розгляду справи. Вказує, що саме на позивача покладено обов`язок збирання доказів. Звертає увагу апеляційного суду на те, що підготовче засідання у даній справі тривало більше року, протягом якого позивач мав більш ніж достатньо часу і можливостей належним чином скористатися своїми процесуальними правами.

Зазначив, що обране позивачем формулювання прохальної частини апеляційної скарги унеможливлює задоволення його апеляційної скарги через відсутність повноважень у суду апеляційної інстанції на скасування рішення суду першої інстанції з подальшою передачею справи для нового розгляду.

В свою чергу представник товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» - адвокат Заянчуковський С.О. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року.

Вказує на безпідставність відмови суду у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн за підготовку клопотання про долучення доказів, оскільки відповідачем під час розгляду справи подавалось лише одне клопотання про долучення доказів, що спростовує висновок суду про те, що неможливо встановити, за яке ж саме клопотання про долучення доказів представник відповідача просив суд стягнути судові витрати. Крім того, зазначає, що навіть позивач не заперечував факт подання цього клопотання, а лише зазначав, що не погоджується із його вартістю.

Звертає увагу апеляційного суду на відсутність у оскаржуваному додатковому рішенні мотивів суду для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу зокрема зустріч з клієнтом та консультаціюстосовно поданої позовної заяви, узгодження правової позиції у справі, на яку адвокатом витрачено 1,5 години часу, а вартість послуги становить 1 500 грн.

Вказує також на безпідставність відмови суду у відшкодуванню витрат на підготовку і подання відзиву, збирання доказів, оцінені в 10 000 грн, з посиланням на те, що судом було відмовлено відповідачу в поновленні строку на подання відзиву.

Зазначає, що між представником відповідача та клієнтом не існувало домовленостей про те, що критерієм оплати наданої правничої (правової) допомоги буде прийняття або неприйняття цих документів судом, так само як і не було передбачено безкоштовної підготовки відзиву у випадку його неприйняття судом. Відзив на позовну заяву було підготовлено; для його підготовки збирались відповідні докази, що також зайняло певний час - саме тому у Заяві про ухвалення додаткового судового рішення було вказано про 10 годин часу на підготовку Відзиву.

Тому вважає, що понесені відповідачем витрати мають бути відшкодовані.

Посилаючись на викладене, просив скасувати додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.12.2025 у справі № 752/13851/24 в частині відмови у стягненні наступних судових витрат:

- вид правничої допомоги: Підготовка та подання Клопотання про залучення доказів; Витрачений час: 5,5 годин; Вартість, грн: 5 500;

- вид правничої допомоги: Зустріч з клієнтом та консультація стосовно поданої позовної заяви, узгодження правової позиції у справі; Витрачений час: 1,5 години; Вартість, грн: 1 500;

- вид правничої допомоги: Підготовка та подання Відзиву на позовну заяву, збирання доказів, підготовка адвокатського запиту; Витрачений час: 10 годин; Вартість, грн: 10 000.

Просив ухвалити нове рішення, яким в цій частині заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити, стягнути з позивача ( ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000 грн, з яких: 5 500 грн за підготовку та подання клопотання про залучення доказів; 1 500 грн за зустріч з клієнтом та консультацію стосовно поданої позовної заяви, узгодження правової позиції у справі; 10 000 грн за підготовку та подання відзиву на позовну заяву, збирання доказів, підготовку адвокатського запиту. В іншій частині додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16.12.2025 у справі № 752/13851/24 залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, подану представником відповідача, в якому заперечує проти задоволення скарги. Зазначає, що апеляційна скарга спрямована на перекладання на позивача витрат, які не мають процесуального значення та стосуються виключно організації роботи адвоката відповідача.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача заперечував.

Представник відповідача - адвокат Заянчуковський С.О. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, поданої позивачем, посилаючись на доводи, викладені у відзиві. Просив задовольнити подану ним апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та додаткового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що колісний транспортний засіб Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , згідно з сертифікатом відповідності індивідуального затвердження завершеного КТЗ від 08.10.2016 може бути допущений до участі в дорожньому русі без виконання подальших процедур затвердження.

Згідно з протоколом випробувань випробувальної лабораторії ТОВ «Авто-сервіс» від 28.09.2016 автомобіль Sсаnіа, двигун DT12 12, має рівень екологічної норми Євро-5.

13.07.2021 ТОВ «ВТО Автотранс» та ТОВ з іноземними інвестиціями «Сканія Україна» уклали договір купівлі-продажу №8046/2021/2674703 транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, за умовами якого останнє набуло у власність цей транспортний засіб, ціна договору 94000 грн. Цей договір зареєстрований в ТСЦ №8046.

13.07.2021 ТОВ «Сканія Україна» подало до ТСЦ №8046 заяву №301793562 від 13.07.2021 про перереєстрацію транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, рівень екологічних норм Євро - 5.

Згідно з листом Головного сервісного центру МВС Україна від 25.04.2024 №31/ш-3557-11676-2024 ТОВ «Сканія Україна» 13.07.2021 здійснило операцію перереєстрації транспортного засобу на нового власника по укладеному договору в ТСЦ 8046 (номер двигуна змінено).

14.07.2021 ТОВ «Сканія Україна» та ТОВ «ЛК «Автобот» уклали договір купівлі-продажу №8046/2021/2677858 транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, за умовами якого останнє набуло у власність цей транспортний засіб, ціна договору 206478,22 грн. Цей договір зареєстрований в ТСЦ №8046.

14.07.2021 ТОВ «ЛК «Автобот» подало до ТСЦ №8046 заяву №301094176 від 14.07.2021 про перереєстрацію транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, рівень екологічних норм Євро - 5.

Згідно з висновком експертного дослідження від 05.07.2022 №11/8046/12608 номер двигуна НОМЕР_4 , номер рами (шасі) НОМЕР_1 транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, номерний знак НОМЕР_5 , не змінювались.

05.07.2022 ТОВ «ЛК «Автобот» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу №8046/2022/3254615 транспортного засобу - спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, за умовами якого останній набув у власність цей транспортний засіб, ціна договору 189000 грн. Цей договір зареєстрований в ТСЦ №8046.

05.07.2022 ТОВ «ЛК «Автобот» та ОСОБА_1 складений акт приймання-передачі, відповідно до якого останній прийняв сідельний тягач Sсаnіа R420 LA4X2MNA, шасі № НОМЕР_1 , що був у використанні. Комплектність та технічний стан транспортного засобу відповідають умовам договору, немає пошкоджень та недоліків, транспортний засіб в задовільному та справному стані.

ОСОБА_1 є власником автомобіля Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, Євро-5, номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_6 .

02.05.2023 Укртрансбезпека приняла рішення №272 про видачу ліцензії ОСОБА_1 на внутрішні та міжнародні перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями.

Згідно з попереднім заказ-нарядом ТОВ «Трак-тир 24» №2402064 від 26.06.2024 сума послуг щодо підключення та установки системи АdBlue разом з послугами з установки становить 1659066,20 грн.

За повідомленням ТОВ «Сканія Україна» від 27.05.2024 №106 на даний час згідно централізованої бази та технічної специфікації автомобіль Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , обладнано двигуном типом двигуна DT12 19 L01, серійний номер 6312712, який відповідає екологічним нормам Євро-2.

Згідно з протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу випробувальної лабораторії ТОВ «Добробут-авто» №00783-02189-21 автомобіль Sсаnіа R420 LA4X2MNA, N3, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску, має екологічний рівень за реєстраційними документами Євро - 5.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вимоги про стягнення з відповідача коштів в розмірі 1659066,20 грн, що є ціною робіт з проведення капітального ремонту транспортного засобу спеціалізованого вантажного сідлового тягача Sсаnіа R420 LA4X2MNA, VIN-код: НОМЕР_1 , 2007 року випуску з метою відновлення екологічного рівня Євро-5, обґрунтував тим, що йому спричинено матеріальну шкоду через продаж автомобіля з екологічним рівнем Євро-2 замість екологічного рівня Євро-5. Також стверджував про спричинення йому моральної шкоди в розмірі 500 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини справи, беручи до уваги зміст правовідносин, які виникли між сторонами, дослідивши докази в їх сукупності, вважав недоведеними наявність підстав для відшкодування шкоди, оскільки позивач не довів протиправності дій відповідача, внаслідок яких йому було спричинено шкоду, а також наявність причинного зв`язку між ними. Під час розгляду справи суд також не встановив наявності вини в діях відповідача.Крім того, з огляду на договірні правовідносини, які виникли між сторонами, суд вважав, що з підстав, наведених у позові, заявлені вимоги задоволенню не підлягають, а позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У даній справі між сторонами виникли договірні правовідносини, які випливали з договорукупівлі-продажу автомобіля.

Виходячи зі змісту укладеного правочину у продавця виник обов`язок передати покупцю у власність товар належної якості та комплектності відповідно до досягнутих домовленостей, а у продавця - обов`язок прийняти товар та сплатити за нього обумовлену суму грошей.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч.1 ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Нормами ст. 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Частиною першою статті 679 ЦК України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідно ст. 682 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, що відповідає умові договору купівлі-продажу щодо комплектності.

Згідно ст. 683 ЦК України якщо договором купівлі-продажу встановлений обов`язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов`язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов`язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

У разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) доукомплектування товару в розумний строк.

Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний; 2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються також у разі порушення продавцем обов`язку передати покупцеві комплект товару (стаття 683 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання (стаття 684 ЦК України).

Згідно статті 711 ЦК України, шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару, що має недолік, відшкодовується відповідно до положень глави 82цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

За приписами ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У даній справі позивачем не доведено належними і допустимими доказами (виходячи із заявлених підстав позову) протиправності дій відповідача, наявності шкоди, умислу відповідача щодо вчинення цих протиправних дій, а такожпричинно-наслідкового зв`язку між гіпотетично завданою шкодою і протиправними умисними діями відповідача.

Так,реальних (таких, що існували на момент подання позовної заяви) доказів того, що експлуатація позивачем транспортного засобу була ускладнена чи унеможливлена внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач не надав.

Пунктом 7.1. укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу 8046/2022/3254615 передбачено, що у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність визначену цим договором та (або) чинним в України законодавством. Особа, у власності якої перебувало майно до продажу,не відповідає за недоліки, крім випадків їх навмисного приховування.

Позивачем не було надано суду доказів, підтверджуючих навмисне приховування відповідачем при укладенні вказаного договору обставин, зокрема, щодо рівня екологічних норм транспортного засобу.

Апеляційний суд також зауважує, що відповідно до п. 1.3 Договору купівлі-продажу 8046/2022/3254615, покупець оглянув та ознайомився із майном, яке зазначене у пункті 1.1 цього Договору, претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчужуваного транспортного засобу не має.

05.07.2022 ТОВ «ЛК «Автобот» та ОСОБА_1 складений акт приймання-передачі, відповідно до якого позивач прийняв спірний автомобіль, підтвердив комплектність та технічний стан транспортного засобу як такі, що відповідають умовам договору, не виявив пошкоджень та недоліків транспортного засобу.

Із зазначеного слідує, що укладаючи Договір купівлі-продажу, позивач на власний розсуд здійснив настільки ретельний огляд товару, наскільки це було для нього достатнім аби погодитись з умовами договору та підписати його.

Крім того, згідно змісту укладеного Договору купівлі-продажу 8046/2022/3254615 від 05.07.2022 року, сторони не узгоджували між собою рівень екологічних норм транспортного засобу, а відповідач не брав на себе жодних зобов`язань з гарантування відповідності транспортного засобу тим чи іншим екологічним стандартам.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач придбав транспортний засіб 14.07.2021 за ціною 206 478,72 грн, у свідоцтві про реєстрацію Транспортного засобу у полі «Рівень екологічних норм Emission standard V.9» було вказано «Євро-5» (а.с. 71 том 2).

Оскільки для вантажних автомобілів щороку здійснюється проходження обов`язкового технічного контролю (згідно пункту 3 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137), 28.08.2021 було складено Протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 00783-02189-21, де у полі «Екологічний рівень за реєстраційними документами» було вказано «Євро-5» (а.с. 72 том 2).

Враховуючи, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, отриманому відповідачем, у полі «Рівень екологічних норм Emission standard V.9» було вказано «Євро-5», та ця інформація підтверджувалась Протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу, у відповідача були відсутні підстави піддавати сумніву цю інформацію.

Відтак, судом не встановлено обставин, які би підтверджували навмисне винне приховування відповідачем інформації щодо рівня екологічних нормтранспортного засобу, проданого позивачу.

З огляду на вказане, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та беручи до уваги зміст правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про не доведення позивачем протиправності дій відповідача, внаслідок яких йому було спричинено матеріальну чи моральну шкоду, наявність причинного зв`язку між ними, а також наявності вини в діях відповідача.

Суд першої інстанції також правильно вважав, що в даному випадку, позивач, як покупець за договором купівлі-продажу, який виявив можливі недоліки (некомплектність) проданого товару (автомобіля), мав би звернутися за захистом порушеного права у спосіб, передбачений ст. 684 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про несприяння суду першої інстанції у збиранні позивачем доказів, апеляційний суд зазначає наступне.

За вимогами частин другої, третьої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами - позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 725/5693/21, від 21 червня 2024 року в справі № 134/743/22 ).

Голосіївський районний суд міста Києва відкрив провадження у даній справі своєю ухвалою від 25 липня 2024 року та визначив розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання.

Підготовче провадження у справі тривало більше року. 13.03.2025, 31.03.2025, 05.05.2025, 18.06.2025, 22.09.2025 судом проводились підготовчі засідання у справі, під час яких позивач мав достатньо можливостей для реалізації своїх процесуальних прав.

Так, у підготовчому судовому засіданні 13.03.2025 року суд першої інстанції розглянув клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик свідків: ТОВ «Гранд Бетон», ТОВ «ВТО УКРТРАНС», а також свідка ОСОБА_2 , відмовивши у задоволенні даних клопотань, оскільки позивачем не було зазначено обставин, для підтвердження чи спростування яких він просив допитати зазначених свідків, крім того, позивачем не конкретизовано, кого із працівників ТОВ «Гранд Бетон», ТОВ «ВТО УКРТРАНС» він просив викликати в якості свідків.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, навів мотиви такої відмови, і доводами апеляційної скарги обґрунтованість таких мотивів позивачем не спростована.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 березня 2025 року частково задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано у ТОВ «Сканія Україна» відомості про те, які сервісні роботи проводились з транспортним засобом SCANIA, модель R420 LA4X2MNA, 2007 року випуску, VIN: НОМЕР_7 , що могли вплинути на зміну технічної характеристики цього транспортного засобу з Євро 5 на Євро 2; який екологічний клас транспортного засобу SCANIA, модель R420 LA4X2MNA, 2007 року випуску, VIN: НОМЕР_7 на момент його виробництва.

Підготовче провадження у даній справі суд першої інстанції закрив ухвалою 22 вересня 2025 року.

Матеріали справи не містять даних про те, що суд першої інстанції перешкоджав чи не сприяв позивачу у реалізації свого права на подання доказів, або ж обмежував позивача у реалізації інших своїх процесуальних прав.

Щодо обґрунтованості заявленого позивачем відводу судді Кордюковій Ж.І. з підстав порушення порядку визначення судді для розгляду.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Звертаючись 17 грудня 2024 року із заявою про відвід судді Кордюкової Ж.І., позивач обґрунтовував її тим, що справа за його позовом була розподілена між суддями в порушення п. 3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу у Голосіївському районному суді м. Києва в редакції від 07.03.2024 року, зокрема: авторозподіл справи між суддями проведено не в день реєстрації справи - 02.07.2024 року, а наступного дня - 03.07.2024 року.

Вказана обставина, на думку позивача, свідчить про те, що даний склад суду призначений з порушеннями діючих засад та може діяти упереджено.

Стаття 36 ЦПК України визначає підстави для відводу (самовідводу) судді і містить в собі вичерпний перелік підстав для відводу (самовідводу) судді.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».

Неупереджений та об`єктивний розгляд справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Проте учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

Визнаючи необґрунтованим відвід, заявлений ОСОБА_1 та передаючи справу для вирішення питання про відвід іншим суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, суддя Кордюкова Ж.І. виходила із того, що суддя, якому розподілено справу, обізнаний про її наявність тільки після реєстрації такої справи та проведення її автоматизованого розподілу між суддями, не наділений жодними повноваженнями щодо реєстрації цієї справи та її автоматизованого розподілу, томувідвід судді Кордюкової Ж.І. від участі у розгляді цієї справи з підстав розподілу цивільної справи №752/13851/24 в автоматизованій системі не в день її реєстрації, а на наступний день,задоволенню не підлягає. Суддя вказала, що визначення головуючого судді у справі № 752/13851/24 здійснювалось відповідно до вимогстатті 33 ЦПК України. Відсутні будь-які відомості, які б свідчили про порушення порядку визначення головуючого судді для розгляду цієї справи та про втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Слободянюк А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кордюкової Ж.І., не встановив наявності передбачених у п.4 ч.1 ст.36 ЦПК України підстав для задоволення відводу, вказавши, що суддя не є відповідальною особою за проведення автоматизованого розподілу справи між суддями, так як протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями виготовляється лише відповідальними за нього працівниками суду, у діяльність яких та в роботу автоматизованої системи документообігу суду, судді не мають права втручатися.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суддів першої інстанції про відсутність в даному випадку підстав для відводу судді.

Частиною 1 ст. 33 ЦПК України передбачено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Згідно з п. 2.3.1, 2.3.2. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 25 від 02 квітня 2015 року (з наступними змінами та доповненнями), розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ.

Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням.

Згідно п. 3.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу у Голосіївському районному суді м. Києва в редакції від 07 березня 2024 року, затвердженого рішенням загальних зборів суддів Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату Голосіївського районного суду м. Києва, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

З матеріалів справи вбачається, що реєстрація даної справи здійснена Голосіївським районним судом міста Києва 02 липня 2024 року, що підтверджується відтиском штемпеля суду про одержання справи, реєстраційний номер №36257 (а.с. 1)

Згідно звіту про автоматизований розподіл судової справи між суддями від 03 липня 2024 року (єдиний унікальний номер судової справи 752/13851/24, номер провадження 2/752/5861/24) 03 липня 2024 року о 12:30:04 здійснено автоматизований розподіл справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за наслідками якого участь у розподілі приймало 7 суддів, головуючим суддею (суддею-доповідачем) обрано за випадковим числом-суддю Кордюкову Ж.І. Підстава здійснення автоматизованого розподілу: визначення складу суду.

Поряд із цим, з листа голови Голосіївського районного суду міста Києва В. Хоменко №01-06/3/2026 від 18.05.2026 року, отриманого на запит Київського апеляційного суду, вбачається, що дана ситуація зумовлена виключно об'єктивними обставинами: значним навантаженням, кадровим дефіцитом та перебоями в електропостачанні. У зв`язку із цим працівники цивільної канцелярії не мають можливості своєчасно опрацювати вхідну кореспонденцію, що в свою чергу призводить до певних затримок під час розподілу судових справи.

Дійсно, значне навантаження судів першої інстанції м. Києва є загальновідомим фактом. За умови наявного в місцевих судах кадрового дефіциту, перебоїв в електропостачанні, оголошення повітряних тривог, об`єктивно ускладненим є дотримання процедури реєстрації тієї кількості справ та матеріалів, які надходять щоденно до судів першої інстанції.

Позивачем надано суду відповідь Інформаційно-консультаційного центру ДТЕК Київські електромережі від 17.12.2024 року, згідно із якою 02.07.2024 року на об`єкті за адресою: вул. Виставкова, 14-А (місцезнаходження Голосіївського районного суду м. Києва), застосовувались графіки погодинних відключень з 06:09 по 10:19 та з 15:08 по 19:16 год.

Вочевидь, наявність електропостачання менше ніж 5 годин протягом робочого дня впливає на оперативне опрацювання апаратом суду вхідної документації, яка має відбуватися в хронологічному порядку, та здійснення реєстрації з подальшим авторозподілом справ.

Зазначені вище об`єктивні обставини: кадровий дефіцит, перебої в електропостачанні, повітряні тривоги, не залежать від суду першої інстанції та працівників апарату суду, тим більше від волі суддів, затримка визначеного законом строку автоматичного розподілу судових справ лише вказує на особливості організації роботи суду в певних умовах та не є порушенням, яке в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 36 ЦПК України може бути підставою для відводу судді.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції оцінює підстави заявленого ОСОБА_1 відводу судді Кордюковій Ж.І. як необґрунтовані та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті заявлених позовних вимог, при відсутні.

Поряд із цим, колегія суддів вважає частково обґрунтованою апеляційну скаргу представника ТОВ «Логістична компанія «Автобот» - адвокатаЗаянчуковського С.О. на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат.

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 142 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

З матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2025 року представник відповідача адвокат Заянчуковський С.О. в інтересах ТОВ «Автобот» звернувся до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн з ОСОБА_1 .

В обгрунтування заяви зазначив, що у першій заяві по суті спору (відзиві на позовну заяву) було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача в розмірі 60000 грн. До закінчення судових дебатів 27.10.2025 представник відповідача повідомив суд про подальше подання відповідної заяви.

Вказував, що витрати на правову допомогу, отриману на підставі укладеного 10.12.2024 року між відповідачем та АО «ЛЕЩЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» договору №11 про надання правничої (правової) допомоги, у розмірі 60 000,00 грн були оплачені відповідачем 29.10.2025 року.

29.10.2025 між сторонами підписано акт здачі-приймання наданої правничої (правової) допомоги, який разом з іншими поданими доказами підтверджує надання відповідачу правової допомоги під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 заперечував щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу. Свою позицію обґрунтував тим, що сума витрат, заявлена до стягнення відповідачем є необґрунтованою; відсутні докази зустрічі адвоката з клієнтом; правова допомога з підготовки та надання відзиву на його апеляційну скаргу на ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову надавались та участь в суді апеляційної інстанції адвокатом Заянчуковським С.О. здійснювалась від іншого АО «ЛЕЩЕНКО, ДОРОШЕНКО І ПАРТНЕРИ». Крім того, підготовка і подання відзиву, збирання доказів оцінені в 10000 грн, проте відповідачу було відмовлено в поновленні строку на подання відзиву. Підготовка клопотання про долучення доказів оцінена в 5000 грн, проте не зазначена погодинна оплата вартості цієї послуги. Участь у судових засіданнях 13.03.2025, 31.03.2025, 05.05.2025, 18.06.2025, 22.09.2025, 27.10.2025 та 06.11.2025 оцінена у 7000 грн з посиланням на протоколи судових засідань, проте ці протоколи, які підтверджують правильність нарахувань, не надані. Реальність витрат (дійсність) позивач вважає сумнівною.

Ухвалюючи рішення про часткове стягнення витрат на правову допомогу з позивача на користь відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені витрати не в повній мірі відповідають критерію розумності їхнього розміру, не є співмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, необхідністю надання таких послуг.

Так, місцевий суд відзначив, що адвокат Заянчуковський С.О. здійснював представництво інтересів ТОВ «Автобот» під час розгляду скарги на ухвалу від 08.07.2024 та на ухвалу від 12.07.2024 на підставі ордеру, виданого АО «ЛЕЩЕНКО, ДОРОШЕНКО І ПАРТНЕРИ» відповідно до договору №00639 від 11.07.2022. Поряд із цим, копія договору №00639 від 11.07.2022, укладеного між ТОВ «Автобот» та АО «ЛЕЩЕНКО, ДОРОШЕНКО І ПАРТНЕРИ» в матеріалах справи відсутня.

АО «ЛЕЩЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» уповноважило адвоката Заянчуковського С.О. на представництво інтересів відповідача в Голосіївському районному суді міста Києва лише 10.12.2024 на підставі договору від 10.12.2024 №11.

Враховуючи викладене, суд вважав слушними доводи позивача, який зазначив, що правова допомога в суді апеляційної інстанції адвокатом Заянчуковським С.О. здійснювалась від іншого АО «ЛЕЩЕНКО, ДОРОШЕНКО І ПАРТНЕРИ» та вважає, що ці витрати в розмірі 5000 грн відшкодуванню не підлягають.

Районний суд також відмовив у стягненні витрат на підготовку і подання відзиву, збирання доказів, які оцінені в 10000, грн, оскільки відповідачу ухвалою від 13.03.2025 було відмовлено в поновленні строку на подання відзиву.

З такими висновками суду першої інстанції колегія погоджується, оскільки позивача не повинен бути покладений тягар відповідальності за неналежну організацію роботи адвоката відповідача.

Врахувавши участь адвокатів АО «ЛЕЩЕНКО ТА ПАРТНЕРИ»у семи судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн є реальними, відповідають критеріям розумності та дійсності їх понесення, є співмірними з обсягом наданих послуг та дійсно були необхідними, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Однак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що місцевий суд, безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу за підготовку клопотання про долучення доказів, оскільки відповідачем під час розгляду справи подавалось лише одне клопотання.

Таке клопотання 14.03.2025 року було подано представником відповідача та 31.03.2025 року задоволено судом, тому витрати часу та послуги адвоката мають бути відшкодовані.

Поряд із цим, розмір таких витрат, визначений відповідачем в сумі 5500,00 грн апеляційний суд вважає завищеним та таким, що не є співмірним та дійсно необхідним.

Так, зміст клопотання здебільшого є аналогічним змісту підготованого раніше представником відповідача відзиву на позовну заяву, тому зазначений представником відповідача час на підготовку такого клопотання - 5,5 год. не є реально необхідним для виконання даного процесуального документу.

Апеляційний суд вважає, що розмір витрат у сумі 500,00 грн за вказану послугу відповідає критеріям розумності та дійсності їх понесення, і є співмірнимиобсягу наданої послуги та витраченого адвокатом часу.

Крім того, вирішуючи питання стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції у оскаржуваному додатковому рішенні не навів мотивів для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу: зустріч з клієнтом та консультацію стосовно поданої позовної заяви, узгодження правової позиції у справі, на яку адвокатом витрачено 1,5 години часу, а вартість визначена у сумі 1 500 грн.

На думку колегії суддів, ураховуючи предмет спору, складність справи та її значення для сторін, обсяг матеріалів у справі, вказаний розмір витрат є обгрунтованим та підлягає до стягнення.

З врахуванням наведеного, розмір витрат на правову допомогу у зазначеній справі слід змінити та стягнути з позивача документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем,у розмірі 9 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот» - адвоката Заянчуковського Сергія Олеговича задовольнити частково.

Змінити додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістична компанія «Автобот», визначивши їх в сумі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 31.07.2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.