Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №369/10826/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/10826/24 Головуючий у І інстанції Фінагеєва І.О.

Провадження №22-ц/824/9548/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Богуцького Івана Олександровича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Молдавської Ольги Володимирівни, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 06 березня 2024 року приблизно о 23:10 на перехресті вулиць Чкалова та Живописної в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортним засобом «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Вина водія ОСОБА_1 підтверджується протоколом, схемою ДТП та постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2024 року.

12 березня 2024 року позивачем було укладено договір на проведення оцінки майна № С41/24, а саме встановлення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 279 293,53 грн.

Представник позивачів зазначає, що ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було сплачено на користь позивача ОСОБА_3 157 400,00 грн страхового відшкодування.

У зв`язку з цим вважали, що з відповідача підлягає стягненню різниця між оціненою шкодою та сумою страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», що становить: 279 293,53 грн - 157 400,00 грн = 121 893,53 грн.

У грудні 2025 року позивачі подали до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказали, що відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 279 293,53 грн, а вартість відновлювального ремонту становить 491 593,84 грн. Тому, посилаючись на положення статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вважали що сума, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 334 193,84 грн, тобто в розмірі вартості відновлювального ремонту 491 593,84 грн, за вирахуванням суми виплаченого страхового відшкодування 157 400,00 грн.

На підставі викладеного, з урахуванням пошкодження майна позивача внаслідок ДТП та душевних страждань, яких зазнала позивачка ОСОБА_2 , а також з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, вважали, що позивачі мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тому просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду у сукупному розмірі 334 193,84 грн, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн. та судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 334 193 (триста тридцять чотири тисячі сто дев`яносто три) грн. 24 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 341 (три тисячі триста сорок одна) грн. 95 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 242 (двісті сорок дві) грн. 24 коп.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Богуцький Іван Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду.

Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди та ухвалити нове цій частині рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення оплати позивачем за виконану роботу. Зазначає, що наданий позивачами Звіт №С41/24 від 16.03.2024 року є лише попереднім оціночним документом.

Крім цього зазначає, що ОСОБА_3 незаконно включила суму ПДВ до розміру позовних вимог, не надавши доказів проведення відновлювального ремонту.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що зі змісту ремонтної калькуляції №Г41/24 від 16.03.2024 року, яка є невід`ємною частиною Звіту №С41/24 від 16.03.2024 року, вбачається застосування коефіцієнта «ЦІНИ+20.00%», що відповідає встановленій Податковим кодексом України ставці ПДВ.

Таким чином, навіть у разі подання позивачем доказів проведення ремонту без документального підтвердження факту оплати, розмір стягнення не може перевищувати різницю між вартістю відновлювального ремонту без врахування ПДВ та сплаченим страховим відшкодуванням.

Скориставшись правом на подачу відзиву, адвокат Молдавська Ольга Володимирівна в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування відзиву зазначає, що нарахування ПДВ здійснюється виключно на запасні частини, а не на вартість відновлювального ремонту як вказується в апеляційній скарзі.

Крім того, наводить правову позицію, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Богуцький І.О, підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розгляд справи проводити без участі інших учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 06 березня 2024 року приблизно о 23 год. 10 хв. в с. Петропавлівська Борщагівка по вул. Чкалова перехрестя з вул. Живописна, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Renault» д.н.з. НОМЕР_1 на перехресті нерівнозначних доріг, не пропустив транспортний засіб «Toyota» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі в результаті чого відбулось зіткнення. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2024 року у справі № 369/4951/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Відповідно до з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку № С41/24 від 16 березня 2024 року, складеного експертом ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» Горобцем В.В., вартість відновлювального ремонту, заподіяного власнику транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження ДТП 06 березня 2024 року складає 491 593,84 грн, а вартість матеріального збитку - 279 293,53 грн.

11 березня 2024 року власник транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_3 звернулася до страховика відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про страхове відшкодування.

Відповідно до звіту № 39099 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складеного 20 березня 2024 року ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 494 820,54 грн (включаючи ПДВ на запчастини та матеріали), а вартість матеріального збитку - 250 502,10 грн (включаючи ПДВ на запчастини та матеріали).

Згідно страхового акту № 39099/1, ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснила розрахунок страхового відшкодування та виплатила на користь ОСОБА_3 в межах ліміту відшкодування у загальному розмірі 157 400,00 грн, що підтверджується розпорядженням № 39099/1/1 на виплату страхового відшкодування та не заперечується позивачем.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 157 400,00 грн. (зі зменшенням на суму франшизи у розмірі 2600,00 грн), тому різницю між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 334 193,84 грн (491 593,84 грн - 157 400,00 грн = 334 193,84 грн) слід стягнути з відповідача.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Пунктом 1 ч.2 вказаної статті передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 ЦК України.

Положеннями ст. 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, - п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України.

За приписами ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.

Як визначено у статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17).

Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Посилання відповідача, наведені в апеляційній скарзі, як на підставу відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на те, що позивач не надала доказів на підтвердження факту проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, є помилковими.

Позивачем заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Позивачем надано докази на підтвердження завданих їй збитків, у вигляді Звіту про визначення вартості матеріального збитку № С41/24 від 16 березня 2024 року, складеного експертом ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» Горобцем В.В., висновки якого відповідачем не спростовано.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18).

Разом з тим, позивачем не було надано суду деталізованих актів виконаних робіт від платника ПДВ щодо здійснення фактичного ремонту транспортного засобу та документів (чеків, квитанцій), що підтверджують сплату ПДВ.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачів різницю вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням, однак не врахував, що позивачка ОСОБА_3 не подала доказів, підтверджуючих проведення відновлювального ремонту та документів, що підтверджують сплату ПДВ, відповідно не набула права на відшкодування суми ПДВ, безпідставно включивши таку суму у розмір позовних вимог.

Так, відповідно до ремонтної калькуляції №Г41/42 від 16.03.2024 року, що є невід`ємною частиною Звіту про визначення вартості матеріального збитку № С41/24 від 16 березня 2024 року, складеного експертом ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» Горобцем В.В., сума вартості робіт з відновлювального ремонту (разом із роботами з фарбування) становить 54 320,00 грн; загальна вартість матеріалів для фарбування та запасних частин 437 273,84 грн, з урахуванням ПДВ.

З огляду на вказане, за вирахуванням суми ПДВ на запасні частини та матеріали (437 273,84 - 20%), вартість відновлювального ремонту становить 54320,00 +349819,07=404139,07 грн.

Таким чином, за мінусом виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, різниця між вартістю відновлювального ремонту та виплаченим страховим відшкодуванням становить 404 739,07-157 400,00=246 739,07 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції зазначеного не врахував, дав неправильну оцінку запереченням відповідача щодо зменшення суми відшкодування на суму ПДВ, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в частині визначення розміру матеріального збитку, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, а також в частині розподілу судових витрат

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 3341,95 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (74,00%), а саме у розмірі 2473,04 грн. (3341,95 *74%).

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 5012,93 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (26%), а саме у розмірі 1303,36 грн (5012,93*24%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 1169,68 грн. (2473,04 -1303,36).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу подану адвокатом Богуцьким Іваном Олександровичем в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року- змінити в частині розміру матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , зменшивши з 334 193 (триста тридцяти чотирьох тисяч ста дев`яноста трьох) гривень 24 коп. до 246 739 (двісті сорока шести тисяч сімсот тридцяти дев`яти) гривень 07 грн.

Зменшити розмір судового збору, що підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , з 3 341 (трьох тисяч триста сорока однієї ) грн 95 коп. до 1169 (однієї тисячі сто шістьдесяти дев`яти) 68 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 01 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб