Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №372/5833/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/7223/2026

справа №372/5833/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Висоцької Г.В., повне рішення складено 26 грудня 2025 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на майно у порядку спадкування.

Вимоги позову мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , не залишивши заповіту.

Вказує, що звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Інші спадкоємці померлого ОСОБА_2 - дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 у визначений законом час подали до нотаріальної контори відповідні заяви про відмову від прийняття спадщини. При цьому, дружина спадкодавця відмовилася і від обов`язкової частки у спадщині та вказала, що також не претендує на 1/2 частку у спільному майні подружжя, оскільки майно було особистою приватною власністю чоловіка.

Позивач отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки, на які у спадкодавця були наявні правовстановлюючі документи. Разом з тим, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого батька на житловий будинок по АДРЕСА_1 , нотаріус відмовила, вказавши, що при вивченні поданих їй документів, нею встановлено відсутність у позивача правовстановлюючого документа на будинок, який би підтверджував належність будинку померлому ОСОБА_2 .

Вказує, що покійний батько ОСОБА_2 будував вказаний будинок ще у 1965 році та у подальшому побудував інші споруди. Відповідно до довідки Обухівської міської ради Київської області від 11 вересня 2025 року № 84 спірний житловий будинок побудований в 1965 році.

Вказує, що за життя ОСОБА_2 цілком законно набув у власність будинок АДРЕСА_1 та користувався ним відповідно до діючого на той час законодавства.

Разом з тим, щоб отримати у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний вище житловий будинок, позивачеві необхідно надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності спадкодавця на вказаний будинок, який у позивача відсутній, тому із наведених причин нотаріус відновила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними спорудами.

Мотивуючи наведеним, з посиланням на статті 1216, 1218, 1220, 1222 ЦК України просить визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок номер АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 95,9 кв. м, з яких 40,4 кв.м житлової площі та 55,5 кв. м - допоміжної, вартістю 864 788,00 гривень 00 копійок, що належав ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позивачем наявності у спадкодавця права власності на спірний житловий будинок, з огляду на що, вказаний будинок не входить до складу спадщини.

Суд вказав, що будинок був збудований ще у 1965 році, тобто до укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Водночас на підставі записів у погосподарських книгах суд установив, що головою двору була ОСОБА_6 , а членом домогосподарства її дочка ОСОБА_7 . Тобто будинок виник та обліковувався як майно сім`ї ОСОБА_7, а не як майно ОСОБА_2 .

Суд застосував положення Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року та зазначив, що спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, набуте під час шлюбу. Оскільки будинок існував до шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , він не набув статусу спільного майна подружжя. При цьому суд врахував, що позивач посилався на добудову та поліпшення будинку батьком, однак не надав доказів, що такі поліпшення істотно збільшили вартість майна і могли бути підставою для визнання його спільною власністю.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 за життя не був власником спірного будинку, а отже позивач не може успадкувати це майно після смерті батька. Також суд звернув увагу, що встановлені обставини впливають на формування належного кола відповідачів, відмінного від заявленого в позові.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Корзаченком В.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне та неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам у справі, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції поверхово та формально оцінив докази у справі, у тому числі матеріали спадкової справи. За твердженням скаржника, суд фактично обмежився переліченням доказів та норм права, не дослідивши матеріали спадкової справи, не надавши оцінки доказам щодо належності спадкового майна спадкодавцю та дійшов висновків на підставі припущень.

Суд не врахував, що відповідач Обухівська міська рада Київської області не заперечував проти позову та не надав відзиву на позов, що свідчить про відсутність спору щодо спадкового майна.

Вказує, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції не дослідивши спадкову справу, фактично поклав в основу рішення лише записи погосподарської книги за 1964-1970 роки, з яких убачалося, що головою двору була ОСОБА_6 .

При цьому суд не встановив обставини подальшого користування будинком, проживання спадкодавця, його участі у будівництві та утриманні домоволодіння протягом 57 років шлюбу, а безпідставно зробив висновок, що через реєстрацію шлюбу після будівництва будинку спадкодавець не міг бути його власником. Такі висновки є припущеннями, що не відповідає частині 6 статті 81 ЦПК України.

Стверджує, що суд неправильно застосував положення законодавства, зокрема послався на Кодекс про шлюб та сім`ю 1969 року щодо правовідносин, які виникли до його набрання чинності, та не врахував, що право власності визначається законодавством, чинним на момент його виникнення.

Звертає увагу, що ОСОБА_2 фактично володів та користувався будинком, отримав технічний паспорт у 1989 році, оформлював земельну ділянку на своє ім`я, утримував будинок та здійснював його реконструкцію. Архівна довідка КП КОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» підтверджує відсутність зареєстрованого нерухомого майна за іншими особами, а довідка Обухівської міської ради підтверджує будівництво будинку у 1965 році.

Записи у погосподарських книгах самі по собі не підтверджують автоматичного переходу права власності до інших осіб, а є лише додатковими доказами проживання та родинних відносин. Суд не з`ясував наявність подальших записів після 1970 року та фактичні обставини користування будинком, чим порушив правила оцінки доказів.

Вказує, що позивач у справі є спадкоємцем першої черги, своєчасно прийняв спадщину, а інші спадкоємці відмовилися від своїх прав.

Зазначає, що оскільки будинок збудовано до 05 серпня 1992 року, до нього не застосовуються сучасні вимоги щодо введення в експлуатацію. Право власності на такі об`єкти підтверджується документами, які існували на момент виникнення права, у тому числі технічними паспортами та записами погосподарських книг.

Зазначає, що відсутність правовстановлюючого документа на будинок стала єдиною перешкодою для оформлення спадщини, а тому звернення до суду із вимогою про визнання права власності є належним способом захисту.

Суд першої інстанції фактично не дослідив матеріали спадкової справи та безпідставно відмовив у задоволенні позову, чим порушив право позивача на спадкування.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Обухівського районного суду Київської області скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні адвокат Корзаченко В.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки не повідомляв.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності представника відповідача, який не з`явився, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Корзаченка В.М., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З даних державного акту на право приватної власності на земельну ділянку IV-КВ №049734 убачається, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,650 га належить ОСОБА_2 (том 1 а.с. 15).

Відповідно до даних свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 29 грудня 2023 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 10).

09 вересня 2025 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,0211 га, кадастровим номер 3223183001:01:014:0014, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ №049734 (том 1 а.с. 25).

09 вересня 2025 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину. Спадщина на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 0,3683 га, кадастровим номер 3223183001:01:014:0004, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ №049734 (том 1 а.с. 28).

09 вересня 2025 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину. Спадщина на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровим номер 3223183001:01:014:0013, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-КВ №049734 (том 1 а.с. 31).

Матеріали цивільної справи містять технічний паспорт від 27 листопада 1989 року на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений на замовлення ОСОБА_2 .

Із даних технічного паспорту убачається, що житловий будинок складається із коридору, веранди, 5 житлових кімнат, кухні, коридору та веранди. Загальна площа будинку становить 89,3 м3. Зазначено, що будинок 1965 року побудови.

З даних погосподарської книги Деремезнянської сільської ради народних депутатів Обухівського району за 1964-1966 роки убачається, що головою двору (домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_1 , записана ОСОБА_6 , членами її сім`я записано - ОСОБА_7 (дочка) (том 1 а.с. 46).

З даних погосподарської книги Деремезнянської сільської ради народних депутатів Обухівського району за 1964-1966 роки убачається, що головою двору (домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_1 , записана ОСОБА_6 , членами її сім`я записано ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 (том 1 а.с. 44 зворот - 45).

Погосподарська книга також має запис про наявність на 1 січня 1966 року житлового будинку (том 1 а.с. 38).

Матеріали справи містять копію погосподарської книги Деремезнянської сільської ради народних депутатів Обухівського району за 1967-1970 роки. Разом з цим, якість її копії не дозволяє суду встановити осіб, що зазначені у ній (том 1 а.с. 45-46).

Згідно даних свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 11 серпня 1968 року убачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюб 11 серпня 1968 року (том 1 а.с. 13).

З даних архівної довідки №185/2 від 16 вересня 2025 року КП КОР "Київське обласне бюро технічної інвентаризації" повідомляє, що станом на 29 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 нерухомого майна на праві власності не зареєстровано (том 1 а.с. 48).

Матеріали справи містять копію технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений на замовлення ОСОБА_1 19 вересня 2025 року (том 1 а.с. 49-51).

26 січня 2024 року ОСОБА_3 приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. подано заяву, відповідно до змісту якої ОСОБА_3 відмовляється від належної їй спадщини як за законом, так і за заповітом, що залишилась після смерті її чоловіка ОСОБА_2 . Крім цього відмовилась від обов`язкової частки у спадщині. Зазначила, що на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не претендує, оскільки майно було особистою приватною власністю чоловіка (том 1 а.с. 52).

26 січня 2026 року ОСОБА_4 приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Щур Н.Р. подано заяву, відповідно до змісту якої ОСОБА_4 відмовляється від належної їй спадщини як за законом так і за заповітом, що залишилась після смерті її батька, ОСОБА_2 (том 1 а.с. 53).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини 1 статті 1258 ЦК України Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Із матеріалів справи установлено, що позивач прийняв спадкове майно, що залишилось після смерті його батька - ОСОБА_2 , у зв`язку із чим позивачу видано свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив матеріали спадкової справи та формально підійшов до оцінки доказів, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дослідив подані позивачем письмові докази, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що записи у погосподарських книгах не були єдиним доказом, покладеним в основу судового рішення. Суд першої інстанції здійснив оцінку усієї сукупності наданих доказів, тоді як саме записи погосподарських книг є документами, що містять відомості про виникнення та облік спірного домоволодіння та період його будівництва.

При цьому, слід враховувати, що погосподарська книга ? це документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Метою ведення даного обліку є накопичення і систематизації відомостей по кожному домоволодінні щодо членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні.

Із наявних у книгах записів убачається, що на момент спорудження житлового будинку головою відповідного домогосподарства була ОСОБА_6 , а членом її сім`ї - ОСОБА_7 . Після укладення шлюбу у складі цього домогосподарства був зазначений ОСОБА_2 як зять.

Згідно даних погосподарської книги будинок станом на 1 січня 1966 року вже був збудований.

При цьому, ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_7 11 серпня 1968 року.

Звертаючись до суду, позивач обґрунтовує вимоги, що саме ОСОБА_2 (батьком позивача) було побудовано спірне домоволодіння в 1965 році, проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять та апеляційна скарга не містить посилань на такі докази.

Посилання скаржника на те, що суд не встановив обставини подальшого проживання спадкодавця, його користування будинком, здійснення реконструкції та утримання домоволодіння, не спростовують правильності висновків суду.

Фактичне володіння, користування або утримання нерухомого майна саме по собі не є належним доказом виникнення права власності, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині посилань на технічні паспорти від 1989 року та 2025 року з огляду на таке.

Складання технічного паспорту в різні періоди було врегульовано: Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації житлового фонду, затвердженою наказом ЦСУ СРСР від 15.07.1985 року №380, далі Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (втратила чинність 11 грудня 2023 року), Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488.

За змістом вказаних нормативних документів технічний паспорт ? документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (технічні характеристики), однак сам по собі не є правовстановлюючим документом та не посвідчує виникнення чи набуття права власності на нерухоме майно.

Зазначення у технічному паспорті ОСОБА_2 як власника будинку не може бути безумовним доказом існування у нього права власності, оскільки такі відомості вносяться на підставі документів, наданих замовником інвентаризації, та не є результатом правової оцінки правовстановлюючих документів.

Аналогічно архівна довідка КП КОР "Київське обласне бюро технічної інвентаризації" про відсутність зареєстрованого права власності станом на 29 грудня 2012 року свідчить лише про відсутність державної реєстрації права, однак не підтверджує, що таким власником був саме спадкодавець.

Щодо застосування судом положень Кодексу про шлюб та сім`ю України апеляційний суд вказує на таке.

Апеляційний суд приймає доводи апеляційної скарги в тій частині, що станом на 1965 рік діяв Кодекс законів про сім`ю, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР 1926 року, Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР був ухвалений 20 червня 1969 року та набрав чинності з 1 січня 1970 року.

Із мотивувальної частини рішення убачається, що суд першої інстанції застосував відповідні положення статей 22, 24, 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України зазначивши, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Суд вказав, що доказів того, що за рахунок поліпшення та добудови, що здійснені за життя ОСОБА_2 істотно збільшилась вартість спірного нерухомого майна.

Проте колегія суддів звертає увагу, що підставою для відмови у задоволенні позову став не висновок щодо режиму спільної сумісної власності подружжя, а недоведеність самого факту належності спірного будинку спадкодавцю та відсутність доказів того, що будинок побудовано саме спадкодавцем в 1965 році.

Отже, такі доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів виникнення у спадкодавця права власності на спірний об`єкт, побудований в 1965 році .

Не є підставою для скасування рішення й посилання скаржника на те, що відповідач не подав відзиву на позов та не заперечував проти його задоволення, оскільки відсутність заперечень відповідача щодо позовних вимог не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Корзаченком Володимиром Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 03 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова