Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №753/9561/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 753/9561/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3939/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Луєнка Юрія Васильовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року (суддя Маркєлова В.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Сервіс позики під заставу «Cronverst», Приватне підприємство «Кронверст» про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування автомобіля,

установив:

у серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати недійсним договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, укладений між ТОВ «Автосейл Трейд», як комісіонером, та ним, як комітентом, на продаж автомобіля чорного кольору моделі VolkswagenArteon, седан-В, легковий, номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля чорного кольору моделі VolkswagenArteon, седан-В, легковий, номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, номер кузову WVWZZ3HZJНОМЕР_3 від 28 серпня 2019 року № 7627/19/004311, укладеного між ТОВ «Автосейл Трейд», як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем;

витребувати у ОСОБА_3 транспортний засіб моделі VolkswagenArteon, седан-В, легковий, номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 ;

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що згідно договору купівлі-продажу від 15 лютого 2019 року він придбав автомобіль Volkswagen Arteon, седан-В, легковий, номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, номер кузову НОМЕР_2 , вартістю 1 250 000грн. У серпні 2019 року, коли він певний час не перебував у місті Києві, працівники ломбарду «Cronvest», маючи у фактичному тимчасовому користуванні вказаний автомобіль, за домовленістю з уповноваженою особою ТОВ «Автосейл Трейд» ОСОБА_9 та за відсутністю його згоди, уклали від його імені договір комісії, який він не підписував. Цього ж дня, за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав вказаний автомобіль, передавши ТОВ «Автосейл Трейд» грошові кошти у розмірі 149 000грн. Отже, вказаний автомобіль фактично вибув з його власності, без його згоди та

всупереч його волі, оскільки жодних договорів він не укладав, грошових коштів не отримував.

Позивач стверджував, що мала місце підробка його підпису в договорі комісії № 7627/19/004311 з надання послуг про оплатну реалізацію його автомобіля. Враховуючи, що його воля, як власника спірного автомобіля, не була спрямована на укладення з ТОВ «Автосейл Трейд» договору комісії, даний договір є недійсним з підстав дефекту волі продавця, на підставі ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України. Крім цього, недійсним на підставі даних норм закону є й договір купівлі-продажу, вчинений комісіонером, у зв`язку з дефектом волі продавця (за відсутності волевиявлення щодо відчуження майна). Таким чином, у нього наявні підстави для витребування даного транспортного засобу як такого, що вибув з його володіння поза його волею, згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_4 , а ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 30 жовтня 2024 року до участі в справі залучено співвідповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року позов задоволено. Визнано недійсним договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, укладений між ТОВ «Автосейл Трейд», як комісіонером, та ОСОБА_5 , як комітентом, на продаж легкового автомобіля VolkswagenArteon, седан-В, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2 , та всі укладені в подальшому договори купівлі-продажу цього автомобіля. Витребувано від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , від імені якого діє його законний представник - ОСОБА_6 , легковий автомобіль Volkswagen Arteon, седан-В, чорного кольору, номер кузову НОМЕР_2 . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосейл Трейд» на користь ОСОБА_2 , від імені якого діє його законний представник - ОСОБА_6 , судовий збір у розмірі 2 134,80грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Луєнко Ю.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції, встановивши на підставі висновку експерта, що позивач не підписував договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними усіх укладених в подальшому договорів купівлі-продажу спірного автомобіля та витребування цього автомобіля в останнього власника, оскільки позивач у своєму позові фактично визнає, що спірний автомобіль, на момент його продажу за договором комісії, перебував у фактичному тимчасовому користуванні ломбарду «Cronvest» за його добровільною згодою. При цьому, під час розгляду даної справи, ні ПП «Кронвест», ні ТОВ «Автосейл Трейд» не заперечували, що продаж автомобіля на підставі договору № 7627/19/004311 відбувався за їх згодою.

Представник відповідача посилається на те, що без наявності у ПП «Кронвест» оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу і ключів від нього, спірний автомобіль не міг бути відчужений, що свідчить про наявність у позивача, як власника, волі на передачу автомобіля іншій особі - ломбарду «Cronvest», а в останнього волі на відчуження цього майна за договором комісії, де комісіонером виступило ТОВ «Автосейл Трейд», тому віндикаційний позов про витребування спірного автомобіля на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України задоволенню не підлягає.

Представник відповідача вважає, що у даному випадку належним і ефективним способом судового захисту прав та законних інтересів позивача є пред`явлення

кондиційного позову до ПП «Кронвест» та ТОВ «Автосейл Трейд» про відшкодування вартості спірного автомобіля.

У відзиві на апеляційну скаргу законний представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджено, що спірний автомобіль вибув із власності позивача без його згоди, поза межами вільного волевиявлення, будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження автомобіля, позивач не укладав, будь-яких осіб на здійснення продажу автомобіля не уповноважував.

Законний представник позивача зазначає, що мало місце неправомірне відчуження спірного автомобіля на підставі договору комісії, який позивачем не підписувався, що встановлено висновком експерта, тому, оскільки спірний автомобіль вибув з володіння позивача поза його волею і між позивачем та володільцем майна - ОСОБА_1 відсутні договірні відносини, позивач має право витребувати свій автомобіль з незаконного володіння на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, тобто шляхом віндикації. При цьому, скасуванню підлягають усі подальші правочини щодо продажу даного автомобіля, оскільки вони вчинені за відсутності договірних відносин між позивачем та ТОВ «Автосейл Трейд».

Законний представник позивача стверджує, що матеріали справи не містять доказів того, що спірний автомобіль перебував у фактичному користуванні ломбарду «Cronvest» за добровільною згодою позивача, оскільки позивач не надавав представникам даного ломбарду зазначений автомобіль, ключі та документацію на нього. Натомість, поки позивач був відсутній в Києві, невідомі особи проникли до орендованого ним будинку, заволоділи ключами та документами, та самим автомобілем, розпорядившись ним на власний розсуд без повідомлення позивача, у зв`язку з чим, він, як законний представник позивача, звертався до Печерського УП ГУНП в місті Києві.

Представник ПП «Кронвест» - адвокат Плачинда К.О. направив до апеляційного суду пояснення на апеляційну скаргу, у яких зазначи, що ПП «Кронвест» не є стороною жодного із договорів, які були укладені стосовно спірного автомобіля, не виступало посередником, не отримувало коштів від реалізації майна та не мало жодних зобов`язань перед позивачем або відповідачами у даній справі.

Представник третьої особи вважає, що ПП «Кронвест» безпідставно залучено до участі у даній справі у якості третьої особи, так як його права та інтереси даним позовом не зачіпаються.

Відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третя особа - Сервіс позики під заставу «Cronverst» про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом направлення судових повісток-повідомлень за наявними уматеріалах справи адресами проживання/перебування, однак судові повістки-повідомлення повернулись до апеляційного суду без вручення з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.89-91, 92-95, 96-99, 100-101, т.4).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Матеріали справи не містять інших адрес місця проживання або місця знаходження

відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьої особи - Сервісу позики під заставу «Cronverst».

Відповідно до вищезазначених норм процесуального права, відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третя особа - Сервіс позики під заставу «Cronverst» проапеляційний розгляд були повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, тому на підставі положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Луєнка Ю.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення законного представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шевченка А.В., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, представника третьої особи Приватного підприємства «Кронверст» - адвоката Плачинди К.О., який покладався на розсуд суду, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що за змістом довідки територіального сервісного центру МВС №8047 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві Головного сервісного центру МВС від 21 серпня 2020 року №31/8047-21вх. позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2019 року №6827/19/002650 належав транспортний засіб марки Volkswagenмодель Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , який 15 лютого 2019 року був ним зареєстрований, про що було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 15 лютого 2019 року серія НОМЕР_5 та державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.10, т.1).

28 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд» (комісіонер), в особі Шевченко Г.В., та ОСОБА_2 (комітент) був укладений договір комісії №7627/19/004311, згідно з п.1.1. та 1.2. якого сторони погодили, що комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до п.189.3 ст.189 Податкового кодексу України: марка, модель VolkswagenArteonседан-В, 2017 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 15 лютого 2019 року за ціною, не нижче узгодженої сторонами 149 000грн. Належним виконанням комісіонером своїх обов`язків за цим договором вважається вчинення комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу транспортного засобу в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.15-16, 100-101, т.1).

28 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», в особі Шевченко Г.В., та ОСОБА_2 був складений акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № НОМЕР_6 (а.а.14, т.1).

28 серпня 2019 року між суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу та перебуває на обліку в ГСЦ за реєстраційним №7627 від 01 жовтня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», який є комісіонером на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року (продавець), в особі Шевченко Г.В. , та

ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу №7627/19/0043/11, згідно умов якого ОСОБА_3 придбав транспортний засіб Volkswagen марки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 , за ціною 149 000грн (а.с.12-13, 102-103, т.1).

28 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд» та ОСОБА_3 був підписаний акт огляду зазначеного транспортного засобу №7627/19/004311, у якому також зазначено про наявність свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 15 лютого 2019 року (с.с.11 т.1).

Згідно відповіді філії ГСЦ МВС Регіонального сервісного центру МВС Головного сервісного центру МВС від 16 травня 2023 року №31/26-5691 станом на 30 березня 2023 року транспортний засіб марки Volkswagen марки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , зареєстрований за громадянином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видане свідоцтво про реєстрацію від 19 лютого 2022 року серії НОМЕР_7 та номерний знак НОМЕР_8 (а.с.99, т.1).

Згідно листа філії ГСЦ МВС Регіонального сервісного центру МВС Головного сервісного центру МВС від 12 червня 2023 року №31/26-347аз транспортний засіб марки Volkswagen марки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, об`єм двигуна 1984 см3, номер кузова НОМЕР_4 , був зареєстрований за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 31 серпня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу від 28 серпня 2019 року №7627/19/004311 та 10 жовтня 2019 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2019 року №7627/19/005117, укладеного у суб`єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд» (а.с.161, т.1).

За змістом відповіді Територіального сервісного центру МВС №6342 (ТСЦ МВС №6342) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській області Головного сервісного центру МВС від 26 серпня 2023 року №31/20/12-970 19 лютого 2022 року було проведено перереєстрацію транспортного засобу марки Volkswagen марки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , з попереднього власника на громадянина ОСОБА_4 (а.с.16, т.2).

27 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СА ДРАЙВ» (комісіонер) та ОСОБА_4 (комітент) був укладений договір комісії №7296/23/1/049610, згідно п.1.1. та 1.2. якого сторони домовились що комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до п.189.3 ст.189 Податкового кодексу України: марка, модель Volkswagen Arteon, 2017 року випуску, колір чорний, VIN, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_8 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 19 лютого 2022 року за ціною, не нижче узгодженої сторонами 30 000грн. Належним виконанням комісіонером своїх обов`язків за цим договором вважається вчинення комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу транспортного засобу в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.209-210, т.2).

27 вересня 2023 року на підставі договору комісії №7296/23/1/049610 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СА ДРАЙВ» та ОСОБА_4 був складений акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №7296/23/1/049610 (а.с.208, т.2).

28 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СА ДРАЙВ» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу №7296/23/1/049610, згідно умов якого ОСОБА_1 придбав транспортний засіб

марки Volkswagenмарки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_8 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 19 лютого 2022 року, за ціною 30 000грн (а.с.211-212, т.2).

Згідно листа Територіального сервісного центру МВС №7443 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях Головного сервісного центру МВС від 08 жовтня 2024 року №31/33/7443-1913-202, згідно облікових даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки Volkswagen марки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , був зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу СГ 7296/23/1/049610 від 28 вересня 2023 року та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 28 вересня 2023 року та державний номерний знак НОМЕР_11 (а.с.206, т.2).

За змістом наданої інформації наданої 18 жовтня 2024 року (лист №31/33/7443 Територіальним сервісним центром МВС №7443 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях Головного сервісного центру МВС транспортний засіб марки Volkswagenмарки Arteon, чорного кольору, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , був зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу СГ7296/23/1/049610 від 28 вересня 2023 року та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 28 вересня 2023 року та номерні знаки НОМЕР_11 (а.с.224, т.2).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №27684/23-32 від 11 березня 2024 року підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься в рядку «(прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи)» графи «КОМІТЕНТ» розділу VІІ «МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН» на другому аркуші договору комісії №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с.53-56, т.2).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи підтверджено, що позивачем не підписувався договір комісії №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, а отже була відсутня воля останнього на його укладання з відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», а тому договір купівлі-продажу транспортного засобу №7627/19/004311 та усі укладені у подальшому договори купівлі-продажу спірного транспортного засобу є недійсними.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки спірний транспортний засіб вибув з володіння позивача поза його волею та між позивачем та останнім володільцем ОСОБА_1 немає договірних відносин, транспортний засіб перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, спірний транспортний засіб підлягає витребуванню у останнього власника на користь позивача.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору комісії №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, договору купівлі-продажу № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року та усіх інших договорів купівлі-продажу автомобіля

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах,

встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою-третьою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 зазначено, що: «якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.»

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року він не підписував, його підпис було підроблено, а належний йому транспортний засіб відчужено без його відома та волі.

Згідно зі статтею 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії - один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені, але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 910/7149/21 та від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20).

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Суд першої інстанції встановив, що позивач не підписував договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, а відтак його волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов договору він не погоджував.

За таких обставин, немає підстав вважати договір комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року укладеним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц зазначила, «що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.»

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16, зазначила, «що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.»

Велика Палата Верховного Суду вказала, «що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору в будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою ( пункти 139-141 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року та усі договори купівлі-продажу спірного автомобіля, суд першої інстанції вищезазначених правових висновків Верховного Суду не врахував, та прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги про визнання недійсними договору комісії №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року та договору купівлі-продажу автомобіля №7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року, є неналежним способом захисту, оскільки не призведуть до відновлення порушених прав позивача.

Також апеляційний суд звертає увагу, що хоча позивачем не було заявлено позовних вимог про визнання недійсними усіх договорів купівлі-продажу, які були укладені щодо спірного автомобіля, такий спосіб захисту також не є належним, оскільки

не відновить порушених прав позивача.

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_3 транспортного засобу.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Вирішуючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння судам слід встановити чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння, оскільки саме наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, якому воно було передано за відплатним договором.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Вищезазначене тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у судовій практиці Верховного Суду.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то, за загальним правилом, вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається.

При цьому, відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне

володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20; а також у постанові Верховного Суду від 2 квітня 2025 року у справі № 521/18588/21.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_2 зазначав, що на час укладання спірного договору комісії № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року та договору купівлі-продажу автомобіля № 7627/19/004311від 28 серпня 2019 року, він не перебував у місті Києві, проте, працівники ломбарду «Cronvest», маючи у фактичному тимчасовому користуванні вказаний автомобіль, за домовленістю з уповноваженою особою ТОВ «Автосейл Трейд» ОСОБА_9 та за відсутністю його згоди, уклали від його імені договір комісії, який він не підписував та цього ж дня за договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 придбав вказаний автомобіль, передавши ТОВ «Автосейл Трейд» грошові кошти у розмірі 149 000грн.

Факт перебування спірного автомобіля разом із реєстраційними документами на нього на час укладання оспорюваних договорів у фактичному володінні (розпорядженні)

працівників ломбарду «Cronvest» підтверджується також особистою заявою законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про кримінальне правопорушення до Начальника Слідчого відділу Печерського управління поліції у м. Києві від 7 жовтня 2020 року (а.с.17, т.1).

Крім того, згідно акту огляду реалізованого транспортного засобу № 7627/19/004311 від 28 серпня 2019 року покупцю ОСОБА_3 було передано свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 15 лютого 2019 року.

Таким чином, з огляду на повідомлені позивачем суду та органу дізнання обставини справи, а саме про фактично добровільну передачу належного йому транспортного засобу та реєстраційних документів на нього у володіння (розпорядження) Сервісу позики під заставу «Cronverst» (ломбарду), а також враховуючи правовий режим транспортного засобу, як рухомого майна, колегія суддів приходить до висновку, що спірний транспортний засіб вибув із володіння позивача з його волі, тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у даних конкретних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.

Під час розгляду справи судом ні позивачем, ні його представниками не було надано доказів, що транспортний засіб із володіння позивача вибув поза його волею, а передані покупцю ОСОБА_3 документи на автомобіль є підробленими.

Посилання законного представника позивача - ОСОБА_6 під час апеляційного перегляду справи на те, що транспортний засіб та документи на нього були викрадені у позивача, належними доказами не підтвердженні та спростовуються його заявою від 8 жовтня 2020 року на ім`я начальника слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (с.с.17-18 т.1).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, ухвалюючи рішення про витребування автомобіля від останнього набувача ОСОБА_1 , суд першої інстанції у порушення вищезазначених норм матеріального права та без врахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, прийшов до помилкового висновку, що автомобіль вибув із володіння позивача з його волі, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача та для застосування положень статті 388 ЦК України.

Апеляційний суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості захистити своє право шляхом звернення до суду про відшкодування збитків від особи, якій він передав транспортний засіб у тимчасове користування.

Доводи законного представника позивача про не підписання позивачем жодних документів щодо відчуження автомобіля, правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки це не спростовує той факт, що первісне вибуття спірного автомобіля з володіння позивача до Сервісу позики під заставу «Cronverst» (ломбарду) відбулося саме з його волі.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми

матеріального права, не врахував правові висновки Верховного Суду у даній категорії справ та дійшов помилкового висновку про задоволення позову, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луєнка Юрія Васильовича задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосейл трейд», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Сервіс позики під заставу «Cronverst», Приватне підприємство «Кронверст» про визнання недійсним договору комісії, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування автомобіля відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 3 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук