Постанова від 28 грудня 2025 р. у справі №754/3774/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/419/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 754/3774/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Буша Н.Д.,

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У березні 2023 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву б/н від 17.02.2010 року, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та отримав кредитну картку.Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заяву відповідача підтверджується той факт , що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

17 лютого 2010 року відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив , що «з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду і прикладами розрахунку суми плати за користування кредитних коштів ознайомлений».

У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 100 000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 3.2 та 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладені договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.

Так, станом на 10.03.2023 року відповідач, у зв`язку зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором має заборгованість у розмірі 123 466,57 грн. з яких: 101703,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21763,37 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

На підставі викладеного, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 123 466,57 грн. за кредитним договором № б/н від 17.02.2010 року та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 17.02.2010 року у розмірі 101 703 грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині не задоволених вимог, представник АТ КБ «Приватбанк» - Ніколаєнко О.М. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволені позовної вимоги про стягнення заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом у розмірі 21 763,37 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитом, оскільки між сторонами шляхом підписання відповідачем ОСОБА_1 заяви від 17 лютого 2010 року та Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» у письмовій формі було погоджено всі істотні умови кредитного договору, зокрема розмір базової процентної ставки у розмірі 2,5 % на місяць, розмір і строки внесення щомісячних платежів, а також відповідальність у вигляді неустойки. Зазначена довідка є складовою частиною кредитного договору, а тому питання щодо повернення кредиту та сплати процентів підлягає вирішенню саме на підставі підписаної позичальником довідки, а не Умов та правил надання банківських послуг. У зв`язку з цим вважає, що відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів суперечить положенням статей 1048, 1054 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц.

Крім того, представник скаржника зазначає, що ОСОБА_1 тривалий час користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість, не звертався до банку із вимогою про розірвання договору, а відтак прийняв його умови до виконання. Посилаючись на положення статті 204 ЦК України, представник скаржника вказує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або судом. Також зазначає, що ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору, ознайомлення з його умовами та не заперечував розміру заборгованості, тоді як суд першої інстанції безпідставно поклав в основу своїх висновків судову практику, яка не є доказом у справі.

Також посилається на положення статей 526, 527, 530, 599, 610, 617, 1048, 1054 ЦК України та статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зазначаючи, що кредитний договір є оплатним, а сплата процентів є істотною умовою такого договору та платою за користування кредитними коштами. Оскільки суд першої інстанції встановив факт надання банком кредитних коштів та їх неповернення відповідачем безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення відсотків за наданим кредитом, виходив з того, що у заяві-анкеті від 17.02.2010 року процентна ставка не зазначена, а надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та «Тарифи Банку» не містять підтверджень того, що саме ці документи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у розмірах і порядку, визначених позивачем.

Крім того, суд зазначив, що роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки її зміст повністю залежить від волевиявлення банку, який має можливість змінювати Умови та Правила надання банківських послуг, а тому відсутні підстави вважати, що сторони у письмовій формі погодили ціну договору у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами. У зв`язку з цим суд відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки висновки відповідають обставинам справи та зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 17.02.2010 року на підставі анкети-заяви між позивачем АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір №б/н про надання банківських послуг, який складається з анкети-заяви відповідача, Умов і правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Згідно умов договору та на підставі анкети-заяви відповідача, позивач видав ОСОБА_1 кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку».

Відповідно до виявленого бажання позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт та видано кредитні картки, що підтверджується випискою по рахунку та довідкою про видачу карток.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не виконував взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту, станом на 10.03.2023 року виникла заборгованість у розмірі 123 466 грн. 57 коп., яка складається: 101 703,20 грн. - заборгованість за кредитом; 21 763,37 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

З матеріалів справи вбачається, що у анкеті-заяві позичальника від 17.02.2010 року процентна ставка не зазначена. Також відсутні відомості про розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту. Бажаний кредитний ліміт визначено за платіжною карткою кредиткою «Універсальна».

Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» від 17.02.2010 року без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують погодження між сторонами істотних умов договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання умов кредитного договору, оскільки такі істотні умови договору сторонами у встановленому законом порядку не погоджені.

Також витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», який не містить підпису ОСОБА_1 , не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, в даному випадку позивача, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Колегія суддів зазначає про неможливість застосування до цих правовідносин норм частини першої статті 634 ЦК України, якими визначено поняття договору приєднання як угоди, умови якої встановлені однією зі сторін у стандартних формах чи формулярах і до якої інша сторона може лише приєднатися в цілому. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися позивачем у період від виникнення боргу до звернення до суду, АТ КБ «ПриватБанк» мало можливість надати витяги з Тарифів та Умов у будь-якій зручній для себе редакції з метою задоволення позову.

За таких обставин, враховуючи відсутність підтверджень про ознайомлення відповідача з конкретною редакцією Умов, відсутність у підписаній анкеті-заяві умов про сплату відсотків, надані банком витяги через їхній постійно змінюваний зміст не можуть вважатися стандартною (типовою) формою договору, укладеного з відповідачем, та не є належним підтвердженням вказаних обставин. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та пені.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 було видано кредитні картки: № НОМЕР_1 , терміном дії до 10/13, тип картки - картка «Універсальна»; № НОМЕР_2 , терміном дії до 04/15, тип картки - картка «Універсальна»; № НОМЕР_3 , терміном дії до 01/16, тип картки - картка «Універсальна»; № НОМЕР_4 , терміном дії до 04/18, тип картки - картка «Універсальна Gold»; № НОМЕР_5 , терміном дії до 09/18; № НОМЕР_5 , терміном дії до 09/18; № НОМЕР_6 , терміном дії до 08/19, тип картки - картка «Універсальна»; № НОМЕР_6 , терміном дії до 08/19, тип картки - картка «Універсальна»; № НОМЕР_7 , терміном дії до 09/20, тип картки - картка «Універсальна World»; № НОМЕР_8 , терміном дії до 01/23, тип картки - картка «Універсальна Gold»; № НОМЕР_9 , терміном дії до 06/23, тип картки - картка «Універсальна».

Доводи апеляційної скарги про те, що довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду є складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, в тому числі і з розміром відсоткової ставки, яка підтверджена його підписом, не заслуговують на увагу, оскільки у довідці про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду відсутні будь-які посилання на укладений між сторонами договір та анкету-заяву від 17.02.2010 року. У вказаній довідці відсутнє прізвище ОСОБА_1 або номер договору, за яким можна було б ідентифікувати, що вказана довідка стосується спірних правовідносин. Зокрема, на анкеті заяви зазначено номер № …786753, а на довідці - № …072089.

Крім того, зазначена у довідці базова процентна ставка - 2,5% в місяць, проте з розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані ОСОБА_1 за ставкою 3,4% в місяць, тобто 40,8% річних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів погодження між сторонами процентної ставки за користування кредитом на період з 01.08.2022 року по 28.02.2023 року, за який нараховано до стягнення проценти на суму 21 763 грн. 37 коп.

При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, нараховані відсотки на заборгованість за кредитом на суму 2990 грн. 39 коп. були включені банком до заборгованості по кредиту, яка стягнута судом оскаржуваним рішенням. Відсотки, які просить стягнути позивач, були нараховані ним за порушення умов кредитування. Разом з тим, довідка, на яку посилається представник позивача в апеляційній скарзі, не містить умов щодо нарахування та процентної ставки щодо нарахування процентів за порушення умов кредитування.

Інших належних, достовірних та достатніх доказів, які спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Висновки суду першої інстанції в оскарженій частині, тобто в частині відмови у стягненні процентів, по суті вирішеного спору є правильними.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 -375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Ніколаєнко Оленою Миколаївною, - залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г. М.

Рейнарт І. М.