Постанова від 14 жовтня 2025 р. у справі №757/14886/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/10559/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року м. Київ

Справа № 757/14886/25-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року, постановлену у складі судді Григоренко І.В.,

за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Печерський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,

встановив:

У березні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Подольск Московської області, Російська Федерація.

Заява обґрунтована відсутністю в ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 оригіналу свідоцтва про смерть її чоловіка ОСОБА_5 , а також для вирішення питання про прийняття спадщини після смерті померлого та узгодження документів щодо факту смерті особи з чинним законодавством України, адже наразі документально на території України факт смерті ОСОБА_5 не зареєстрований, що стало підставою звернення до суду із цією заявою.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції звузив вимоги заявника щодо причин, з яких дана особа звернулася для встановлення факту смерті свого чоловіка - ОСОБА_5 виключно до вирішення питання спадкування, тоді як ОСОБА_1 як дружина померлого ОСОБА_5 , зверталася до суду із заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка саме для захисту її особистих та майнових прав.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги факт, що в Україні підлягають реєстрації «факти», зокрема - факт смерті громадянина України ОСОБА_5 , в певний час на території іноземної держави. Зазначає, що єдиний порядок, який передбачений чинним законодавством України у випадку відсутності актового запису особи про смерть - це звернення до суду для встановлення цього факту в порядку п.8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції послався на тотожність справ - цієї справи за заявою ОСОБА_1 і справи № 757/27745/24-ц, що розглядалась судами за заявою дочки померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , і у справі № 757/27745/24-ц ОСОБА_3 (дочці померлого ОСОБА_5 ) постановою Київського апеляційного суду у реєстрації факту смерті ОСОБА_5 в Україні - відмовлено, з тих підстав, що є свідоцтво про смерть, що видано в РФ і немає нібито потреби у реєстрації даного факту в Україні. Відтак, рішення у справі № 757/27745/24-ц не вирішило питання з реєстрацією факту смерті ОСОБА_5 в Україні і фактично створило невизначеність у цьому питанні.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і заінтересована особа ОСОБА_3 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заінтересованої особи ОСОБА_3 , з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі та у справі № 757/27745/24-ц за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Подольск Московської області, Російська Федерація, - аналогічні підстави і предмет заяви, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що, беручи участь у справі № 757/27745/24-ц, ОСОБА_1 реалізувала своє право на звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він не відповідає нормам процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із заявою, в якій просила встановити факт смерті її чоловіка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Подольск Московської області, Російська Федерація.

Водночас, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року у справі № 757/27745/24-ц заяву ОСОБА_3 , заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - задоволено.

Встановлено факт смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Подольськ Московської області, Російська Федерація.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту смерті - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту смерті, апеляційний суд виходив із того, що оскільки свідоцтво про смерть видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої помер батько заявника - ОСОБА_5 , містить необхідні реквізити, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» воно не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. У зв`язку із цим необхідності в реєстрації факту смерті ОСОБА_5 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть немає.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_3 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про смерть свого батька, яке видане компетентними органами іноземної держави у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини тощо.

Таким чином, у справі № 757/27745/24-ц заявником була донька ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , а в цій справі вона має статус заінтересованої особи, тоді як у справі № 757/27745/24-ц дружина ОСОБА_5 , - ОСОБА_1 мала процесуальний статус заінтересованої особи, а в цій справі вона є заявником.

У даній заяві про встановлення факту смерті заявник ОСОБА_1 зазначає, що у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян факт смерті ОСОБА_5 не зареєстрований. Саме тому ОСОБА_1 , яка хоче визначитись із власним правовим статусом (шлюб має припинитись смертю особи, однак факт смерті нічим не підтверджено) та можливістю реалізації своїх прав на виділення частки у спільному майні подружжя для того з подружжя, хто пережив іншого, звертається з цією заявою до суду.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом.

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) надано офіційне тлумачення частини першої статті 55 Конституції України, згідно з яким цю конституційну норму треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до частин першої і другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 5 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частин першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

За пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Вищенаведені норми процесуального права вказують на те, що кожна особа володіє правом на звернення до суду індивідуально, незалежно від реалізації права на судовий захист іншою особою, в тому числі близьким родичем або членом сім`ї. Закріплена в статті 21 Конституції України конституційна гарантія непорушності та невідчужуваності прав і свобод людини поширюється також на право на судовий захист.

Відмова суду першої інстанції у відкритті провадження у справі фактично ґрунтувалася на тому факті, що заінтересована особа ОСОБА_3 вже реалізувала своє право на звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у справі № 757/27745/24-ц і що ОСОБА_1 звернулася у цій справі із заявою з аналогічних підстав та предметом.

Проте ототожнення процесуального статусу заявника і заінтересованої особи у справах окремого провадження є недопустимим, оскільки, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник самостійно визначає межі і підстави заяви, тоді як заінтересована особа позбавлена такої можливості. Норми процесуального права не містять положення, на підставі якого суд може відмовити у відкритті провадження у разі, якщо заява подана хоча й з аналогічним предметом і підставами та за участі тих самих осіб, але які в різних судових провадженнях мали відмінний процесуальний статус - заявника та заінтересованої особи.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд фактично поставив у пряму залежність право ОСОБА_1 на звернення за судовим захистом з фактом реалізації ОСОБА_3 такого ж права у справі № 757/27745/24-ц, що не відповідає нормам процесуального права, оскільки суддя відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, якщо заяву подано однією і тією ж особою з підстав та з предметом, що раніше були розглянуті судовим органом, рішення якого набули законної сили, тобто суттєве значення має те, що процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі, не змінився при новому зверненні до суду, що не релевантне до обставин цієї справи з огляду на зміну суб`єктного складу учасників справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді ухвали, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу місцевого суду - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 03 серпня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.