Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №440/3254/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р.Справа № 440/3254/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026, (головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова) по справі № 440/3254/26

за позовом ОСОБА_1

до Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 під час закінчення виконавчого провадження № 67454232.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачу право звернення до суду за захистом свого порушеного права у порядку цивільного судочинства.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскарження бездіяльності державного виконавця, пов`язаної із не зняттям арешту на майно, яке належить спадкоємцю під час закінчення виконавчого провадження свідчить про наявність публічно-правового спору, в якому суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги у цій справі мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного, як помилково вважав суд першої інстанції.

Посилається на постанови Верховного Суду від 07.02.2025 у справі № 520/18834/24, від 28.03.2025 у справі № 160/15582/23.

Горішньоплавнівський відділ державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та відмовити у задоволенні позову.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляду справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого батька ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки площею 3,49 га, яка розташована на території Козельщинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області.

ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу для оформлення спадщини за законом після смерті батька, водночас приватний нотаріус повідомила про наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень відомостей про державну реєстрацію обтяження, номер запису про обтяження 61287659, у вигляді арешту всього нерухомого майна, належного ОСОБА_2 .

Сторонами не заперечується, що підставою внесення запису про державну реєстрацію обтяження є постанова Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області про арешт майна боржника від 29.08.2025 за ВП № 67454232.

В свою чергу, 01.10.2025 Горішньоплавнівським відділом державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області прийнято постанову у ВП № 67454232, якою закінчено виконавче провадження № 67454232 у зв`язку зі смертю боржника; припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Водночас, арешт з майна боржника під час закінчення виконавчого провадження № 67454232 відповідачем не знято.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не зняття арешту з майна боржника, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спірних правовідносин є майнові права та інтереси позивача на нерухоме майно.

Суд першої інстанції зазначив, що з позовною заявою позивач звернувся до суду фактично для захисту права власності та розпорядження нерухомим майном.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду із цією позовною заявою, мав намір лише вирішити питання про зняття арешту з нерухомого майна, тож спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 та абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно зі ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого батька ОСОБА_2 .

В свою чергу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень наявні відомості про державну реєстрацію обтяження, номер запису про обтяження 61287659, у вигляді арешту всього нерухомого майна, належного ОСОБА_2 на підставі постанови Горішньоплавнівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області про арешт майна боржника від 29.08.2025 за ВП № 67454232.

При цьому, 01.10.2025 Горішньоплавнівським відділом державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області прийнято постанову у ВП № 67454232, якою закінчено виконавче провадження № 67454232 у зв`язку зі смертю боржника; припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Водночас, арешт з майна боржника під час закінчення виконавчого провадження № 67454232 відповідачем не знято.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що за суб`єктним складом сторін та сутністю спору ця справа підлягає розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами 3-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках – виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Колегія суддів зауважує, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання юрисдикції спору щодо скасування арешту на майно, позивачем у якому є спадкоємець арештованого майна.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Так, підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.

За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов`язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову».

Тобто, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду розділила юрисдикцію спору між цивільною/господарською та адміністративною зважаючи на підставу позову, з яким звернувся до суду спадкоємець.

Варто зауважити, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» якщо особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Отже, для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

Аналізуючи спірні правовідносини у цій справі колегія суддів зазначає, що у будь-якому випадку, інтерес спадкоємця щодо скасування арешту на спадкове майно лежить у площині приватного інтересу. Проте, вирішальною у цьому випадку для вибору підсудності спору є підстава поданого спадкоємцем позову 1) чи визнання дій державного виконавця при накладенні арешту неправомірними чи 2) захист речового права шляхом визнання права власності та зняття арешту.

Так, підставою цього позову ОСОБА_1 визначив наявність арешту, накладеного на нерухоме майно спадкодавця та бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна, що перешкоджає йому в оформленні спадкових прав на нерухоме майно.

Отже, у цьому конкретному випадку спору щодо приналежності майна не виникає.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції стосовно того, що між сторонами не виник адміністративний спір колегія суддів вважає передчасними, адже саме протиправні дії державного виконавця при накладенні арешту на речове право є предметом цього позову.

Про адміністративно-правову природу цього спору також свідчить і те, що позивач не вправі захистити своє право на спадкове майно шляхом оскарження дії та рішень державного виконавця у порядку ЦПК України, адже з такою скаргою може до суду звернутись лише сторона виконавчого провадження, якою ОСОБА_1 не є.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №826/16025/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

В свою чергу цей спір міг бути цивільно-правовим, якби його предметом було виключно захист права власності на спадкове майно шляхом визначення його належності та скасування арешту на нього, тоді як у цьому випадку позивач обрав спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не зняття арешту на майно.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 висловила правову позицію, яка полягає у тому, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження і не наділена процесуальним правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку, визначеному ГПК України, може реалізувати відповідне право в порядку адміністративного судочинства.

За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

При вирішенні справи, судом апеляційної інстанції застосовано висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 28.03.2025 у справі № 160/15582/23.

За таких обставин, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи, що доводи позивача викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 по справі № 440/3254/26 скасувати.

Адміністративну справу № 440/3254/26 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 03.08.2026 року