Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №520/26503/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 р. Справа № 520/26503/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) у справі №520/26503/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 26 березня 2024 року по 23 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 26 березня 2024 року по 23 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.05.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (23 серпня 2024 р.), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 за №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.05.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (23 серпня 2024 р.), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 26 березня 2024 по 23 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 26 березня 2024 року по 23 серпня 2024 року.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пропорційно часу перебування на лікуванні, за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати останнє та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин КЗпП України, оскільки проходження військової служби (в тому числі прийняття та звільнення з військової служби) регулюються Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та прийнятих на їх виконання підзаконних актів.

Звертає увагу, що на дату звільнення позивача з військової служби він був повністю забезпечений грошовим забезпеченням та з ним були проведені усі необхідні розрахунки.

Просить врахувати, що невиплата позивачу додаткової винагороди за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням з 03.10.2023 по 10.11.2023 та у відпустці за станом здоров`я з 12.11.2023 по 10.12.2023 у строки, зазначені в ст.116 цього КЗпП України, сталася не з вини Військової частини НОМЕР_1 , а у зв`язку з неподанням позивачем документів для підтвердження права на додаткову винагороду за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням та у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, зазначає, що додаткова винагорода, визначена Постановою №168, не входить до складу доходу в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а відтак вказані вимоги необґрунтовано задоволено судом.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.

У зв`язку зі смертю судді ОСОБА_2 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Присяжнюк О.В., Бегунц А.О.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025 зупинено провадження по справі №520/26503/24 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №280/8933/24.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2026 у зв`язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №280/8933/24 (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026) поновлено провадження у справі №520/26503/24.

Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження служби позивач отримав поранення під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідками про обставини травми №7804 від 27.07.2023, №8047 від 02.08.2023, №9304 від 28.08.2023, у зв`язку із чим перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я (а.с.14-27).

Наказом командира Військової частини № НОМЕР_3 (по стройовій частині) №95 від 26.03.2024 позивач з 26.03.2024 звільнений з військової служби та знятий з всіх видів забезпечення (а.с.12).

У зв`язку із невиплатою під час проходження військової служби додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати вказану грошову допомогу.

22.08.2024 відповідачем нарахована та сплачена позивачу додаткова грошова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у сумі 219 136,02 грн. (а.с.28).

Позивач, не погодившись з тим, що з виплатою додаткової винагороди відповідачем не нараховано та не виплачено середнє грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а також компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, звернувся з позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки додаткова винагорода виплачена не своєчасно , позивач набув право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а тому зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 26 березня 2024 року по 23 серпня 2024 року.

Окрім того, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України.

Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.

Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 26.03.2024, під час проходження служби отримав поранення під час захисту Батьківщини, у зв`язку із чим перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я.

На день звільнення з військової служби відповідач додаткову винагороду за період лікування згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» позивачу не нарахував та не виплатив.

Відповідна виплата здійснена Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу лише 22.08.2024, після звернення представника позивача до відповідача із заявою від 26.06.2024.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 26 березня 2024 по 23 серпня 2024 року.

Доводи апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції ст.117 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних відносин.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 у справі № 825/66/16.

Доводи апелянта, що невиплата позивачу додаткової винагороди за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, сталася не з вини Військової частини НОМЕР_1 , а у зв`язку з неподанням позивачем документів на підтвердження права на додаткову винагороду за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням та у відпустці для лікування після тяжкого поранення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки постановою КМУ від 28.02.2022 №168 не визначено обов`язку військовослужбовця подавати відповідні документи для нарахування та отримання відповідних виплат.

Отже, суд першої інстанції, встановивши несвоєчасну виплату відповдіачем додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), з 26 березня 2024 року по 23 серпня 2024 року правомірно зобов`язав виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку .

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.07.2020 у справі №821/217/17, від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, від 15.10.2020 року у справі №520/80/20, в подібних правовідносинах.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Так, правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі по тексту - Закон №2050-III).

Згідно ст.1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2021 №159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати” затвердив відповідний Порядок.

Згідно з нормою п.3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Отже, Порядок №159 порівняно із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян.

Однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.08.2023 у справі №380/103/22 виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Отже, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пропорційно часу перебування на лікуванні, за період з 03.10.2023 по день її фактичної виплати 23.08.2024, суд першої інстанції виходив з протиправності не нарахування та невиплати відповідачем вказаної компенсації.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.08.2024 відповідачем нарахована та сплачена позивачу додаткова грошова винагорода пропорційно часу перебування на лікуванні відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у сумі 219 136,02 грн. (а.с.28).

Виплату вказаної винагороди здійснено за періоди лікування позивача з 03.10.2023-31.10.2023, 01.11.2023 по 10.11.2023, з 12.11.2023 по 30.11.2023; з 01.12.2023 по 10.12.2023 (а.с.48).

Вирішуючи питання щодо права позивача на спірну компенсацію, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положення Закону №2050-III та Порядку №159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Так, в абз.1 ч.2 ст.2 Закону №2050-III законодавець визначив одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, – заробітну плату (грошове забезпечення).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону №2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, відповідно до ч.ч.1-4 вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №260.

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Законом України від 28.06.2023 №3161-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану” доповнено Закон №2011-XII статтею 92, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року Постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно зі ст.9 Закону № 2011-XII, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та Постановою № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку № 260, а саме доповнено його новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).

Відповідно до п.10 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), – з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Зміст наведених положень Закону № 2011-XII, Постанови № 168 та Порядку № 260 дає можливість зрозуміти, що додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, як вид доходу (виплат) військовослужбовцям є частиною їх грошового забезпечення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в розумінні норми ч.2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Отже, норми Закону №2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

Як уже зазначалось вище, грошове забезпечення військовослужбовця складається з:

- щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років),

- щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії),

- одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, у п.2 розділу І Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

У свою чергу, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Колегія суддів зазначає, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові 07.05.2026 у справі №280/8933/24, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування у даній справі.

Таким чином, додаткова грошова винагорода, у зв`язку із несвоєчасністю виплати якої позивач вважає, що відповідач має нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, відноситься до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Оскільки п.2 розділу І Порядку №260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування приписів Закону №2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності та права позивача на нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пропорційно часу перебування на лікуванні, за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.

Також, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

За приписами п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права призвело до частково неправильного вирішення даної справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пропорційно часу перебування на лікуванні, за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024, з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №520/26503/24 скасувати в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пропорційно часу перебування на лікуванні, за період з 03.10.2023 по день фактичної виплати 23.08.2024.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №520/26503/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді О.В. Присяжнюк А.О. Бегунц