Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №440/3388/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р.Справа № 440/3388/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026, (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) по справі № 440/3388/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України , Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним рішення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 26.02.2025 №6/52/12-1291 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 12 пп. "г" ч. 4 п. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 12 пп. "г" ч. 4 п. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" шляхом прийняття відповідного рішення у формі наказів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2025, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 19.01.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби, оформлену листом від 26 лютого 2025 року №6/52/12-1291.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У лютому 2026 р. позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив:

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати до Полтавського окружного адміністративного суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення від 30.09.2025 по справі №440/3388/25.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 заяву задоволено.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати протягом двох місяців з дати отримання копії цієї ухвали звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №440/3388/25.

16.04.2026 до суду надійшов звіт військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №440/3388/25.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 відмовлено у прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Встановлено військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України новий строк для подання звіту про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №440/3388/25 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України у строк протягом одного місяця з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №440/3388/25.

25.05.2026 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала до суду звіт про виконання судового рішення від 30.09.2025 у справі №440/3388/25.

У звіті військова частина зазначила, що на виконання рішення суду складено офіційний лист погодження щодо повторного розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 , який в подальшому ґрунтовно та всебічно вивчений компетентними посадовими особами та профільними підрозділами: відділенням кадрової роботи, секцією персоналу штабу, юридичним відділенням, а також безпосередньо командиром військової частини НОМЕР_1 .

За результатами цього опрацювання рапорт не погоджено жодним із зазначених профільних підрозділів, про що свідчать офіційні резолюції «Не погоджено». Вказані підрозділи, юридичне відділення та безпосередньо командир частини зафіксували та документально підтвердили повну матеріально-правову неможливість задоволення рапорту по суті у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 у списках особового складу частини.

Про вказані обставини ОСОБА_1 повідомлено листом №25/52/9-6123-2026 від 21.05.2026, у якому також роз`яснено правові наслідки його переміщення до в/ч НОМЕР_2 , факт ліквідації його попереднього батальйону та те, що вирішення питання його звільнення наразі перебуває поза межами правової компетенції командування військової частини НОМЕР_1 .

Як наслідок, вважає, що судове рішення ним виконано в повному обсязі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 прийнято звіт військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №440/3388/25.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту військової частини; встановити новий строк для подання звіту про виконання судового рішення та застосувати до суб`єкта владних повноважень вимоги частин 3-4 ст.382-3 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судове рішення не виконано військовою частиною належним чином, оскільки під час повторного розгляду рапорту ним не враховано висновки суду, тоді як суд зобов`язав відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби саме з урахуванням відповідних висновків.

Вважає, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України мала повторно розглянути рапорт позивача від 18.02.2025 та в подальшому скерувати подання до начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України про винесення наказу по особовому складу відносно ОСОБА_1 .

Натомість, лише зазначення на рапорті «не погоджено» через відсутність у списках особового складу військової частини не є його належним розглядом.

В свою чергу, листи за №25/52/9-727-2026 від 21.01.2026 та № 25/52/961232026 від 21.05.2026, направлені ОСОБА_1 із роз`ясненням підстав не погодження рапорту також не свідчать про виконання судового рішення.

Зауважує, що під час апеляційного перегляду справи, Другий апеляційний адміністративний суд надав оцінку доводам ВЧ НОМЕР_1 щодо неможливості погодження рапорту через переведення позивача для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 та визнав їх безпідставними.

Як наслідок, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для затвердження звіту, оскільки не врахував, що судове рішення залишилось невиконаним.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - відповідачі) не надали відзиви на апеляційну скаргу.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приймаючи рішення про затвердження звіту, суд першої інстанції виходив з того, що військовою частиною НОМЕР_1 виконано судове рішення в повному обсязі, а звіт складений з дотриманням ст. 382-2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Згідно частин 1, 2, 3 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно ч. 11 ст. 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі №440/3388/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.

У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 подав Командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт від 18.02.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю другої групи, до якого додав перелік підтверджуючих документів.

Водночас, відповідач відмовив у звільненні ОСОБА_1 з підстав того, що єдиним органом, який має повноваження і визначає постійний сторонній догляд у контексті рапорту є медико-соціальна експертна комісія.

Дослідивши докази у справі, суд першої інстанції зазначив, що висновок ЛКК №135 від 11.02.2025 (форма первинної облікової документації №080-4/о) відповідає встановленій законодавством України формі, містить всі необхідні відомості, притаманні медичному висновку, тому є належним та допустимим доказом на підтвердження наявності у ОСОБА_2 порушення функцій організму через які невиліковно хвора особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі на строк до 11.02.2026, тобто потребує стороннього постійного догляду на строк з 11.02.2025 до 11.02.2026.

В свою чергу, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я.

Таким чином, за висновками суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 відмовлено у звільненні позивача з військової служби без урахування всіх обставин, що мають значення для вчинення таких дій, з порушенням вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170,

У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав за можливе зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби з урахуванням висновків суду.

Тобто, судом першої інстанції надавалась оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні ОСОБА_3 з військової служби з підстав того, що єдиним органом, який має повноваження і визначає постійний сторонній догляд є медико-соціальна експертна комісія.

На виконання судового рішення, ВЧ НОМЕР_1 склала офіційний лист погодження щодо повторного розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 18.02.2025.

У межах погодження рапорт вивчений посадовими особами та профільними підрозділами: відділенням кадрової роботи, секцією персоналу штабу, юридичним відділенням, а також безпосередньо командиром військової частини НОМЕР_1 .

За результатами опрацювання рапорт не погоджено жодним із профільних підрозділів, які у листі погодження наклали офіційні резолюції «Не погоджено».

Вказані підрозділи, юридичне відділення та безпосередньо командир частини зафіксували та документально підтвердили повну матеріально-правову неможливість задоволення рапорту по суті у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 у списках особового складу частини.

21.05.2026 позивача листом повідомлено про не погодження рапорту з підстав переміщення ОСОБА_3 до ВЧ НОМЕР_2 , факту ліквідації його попереднього батальйону та те, що вирішення питання його звільнення наразі перебуває поза межами правової компетенції командування військової частини НОМЕР_1 .

Так, лист-погодження від 20.06.2026 свідчить, що відповідачем повторно розглянуто рапорт солдата ОСОБА_1 від 18.02.2025, за наслідками якого відділенням кадрової роботи секції персоналу штабу та секції персоналу штабу прийняті рішення "Не погоджено. Рапорт повторно розглянуто. По суті звільнення не погоджено, оскільки ОСОБА_1 не перебуває у списках особового складу частини" . Також резолюцію юридичного відділення: "Рапорт повторно розглянуто. По суті звільнення не погоджено. Солдат ОСОБА_1 не перебуває у списках особового складу частини. Законодавством не передбачено звільнення військовослужбовця, що не перебуває під юрисдикцією командира частини" та рішення командира частини: "Не погоджено. Рапорт повторно розглянуто. Не вбачаю правових підстав для звільнення з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебуває".

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем виконано судове рішення від 30.09.2025 у справі №440/3388/25 в повному обсязі.

Разом з тим, апелянт вважає, що відповідачем не вчинено дій з належного розгляду рапорту, повторно, за відсутності правових підстав, відмовлено у звільненні з військової служби та не враховано висновків як суду першої, так і апеляційної інстанції у справі №440/3388/25.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що лист-погодження від 20.06.2026, складений на виконання судового рішення містить підстави відмови у погодженні рапорту, оцінка яким не надавалась ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції.

Натомість, незгода ОСОБА_3 з листом від 20.06.2026 не пов`язана з виконанням судового рішення у цій справі.

Колегія суддів зауважує, що положення ст. 382 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, яке стало наслідком протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, на якого покладений обов`язок щодо його виконання.

При цьому суд не вирішує спору повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення. Потреба судового контролю може бути зумовлена, зокрема, невиконанням відповідачем судового рішення, яким його зобов`язано розглянути заяву з урахуванням висновків суду; неприйняттям рішення у належній формі; іншими діями та бездіяльністю, що свідчать про ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення.

Як вже зазначалось, ВЧ НОМЕР_1 на виконання судового рішення повторно розглянула рапорт про звільнення позивача з військової служби, за результатами якого прийняла рішення про його не погодження з підстав не перебування ОСОБА_1 у складі цієї військової частини.

Тобто, відповідачем виконано рішення суду саме у спосіб, який таким рішенням визначено.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, прийняте судове рішення має для відповідача зобов`язальний характер лише в частині повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про звільнення з військової служби, що не є тотожним зобов`язанню погодити рапорт за наслідками повторного розгляду.

Натомість, незгода позивача із відмовою відповідача у погодженні рапорту від 18.02.2025 може бути підставою для її оскарження в судовому порядку.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для затвердження звіту відповідача.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 440/3388/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 03.08.2026 року