Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №520/10753/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р.Справа № 520/10753/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026, (головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г.) по справі № 520/10753/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025, яке набрало законної сили 04.11.2025 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 20.03.2025 на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 20.03.2025 на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період” від 16 травня 2024 № 560.

18.05.2026 позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив:

- здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення № 520/10753/25, а саме в частині розгляду ІНФОРМАЦІЯ_5 по суті заяви ОСОБА_1 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 20.03.2025 року на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняттям рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період” від 16 травня 2024 р. № 560;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення № 520/10753/25.

В обґрунтування заяви вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_6 на виконано судове рішення, оскільки не прийнято рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

Вважав, що рішення про відмову у наданні відстрочки від 16.12.2025 з підстав, які вже були предметом судового розгляду свідчить про формальне виконання боржником рішення суду та ухилення від його належного виконання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у задоволенні заяви відмовлено.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне встановлення обставин справи, просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що судовим рішенням від 04.11.2025 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тоді як суб`єктом владних повноважень відмовлено у її наданні.

Наголошує, що станом на теперішній час, внаслідок тривалого невиконання рішення суду, права позивача продовжують залишатися порушеними, а гарантоване Конституцією України право на ефективний судовий захист фактично нівелюється.

При цьому відповідач, усупереч принципу обов`язковості судового рішення, протягом тривалого часу всіляко ухиляється від його належного та повного виконання, вчиняючи дії, спрямовані не на реалізацію приписів суду, а на формальне створення уявлення про їх виконання.

ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України (далі – треті особи) не надали відзиви на апеляційну скаргу.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент подання заяви про встановлення судового контролю відповідачем виконано судове рішення в повному обсязі. Натомість позивач фактично просить суд розглянути нові позовні вимоги, які не були предметом розгляду в адміністративній справі № 520/10753/25.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає колегії суддів підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов:

- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

При цьому, підставою застосування зазначеної вище норми є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень/дій суб`єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 у справі № 520/10753/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 20.03.2025 на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період” від 16 травня 2024 № 560.

Позивачем не заперечується, що на виконання судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянув по суті заяву ОСОБА_1 про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 20.03.2025 на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та прийняв рішення від 16.12.2025 № 170, яким відмовив у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з підстав відсутності документів, що підтверджують неможливість здійснення догляду особою першого ступеня споріднення матері – ОСОБА_2 , про що направив позивачу повідомлення від 16.12.2025 № 161.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем виконано судове рішення від 02.10.2025 у справі № 520/10753/25 в повному обсязі.

За твердженням апелянта, відповідачем не враховано, що судовим рішенням зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти рішення про надання відстрочки.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що судом під час розгляду справи по суті не надавалась оцінка наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання відстрочки, а досліджено процедуру прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення за наслідками отримання заяви.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не прийнято належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про вмотивовану відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, зазначення судом у резолютивній частині судового рішення «зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації» не позбавляє відповідача надати оцінку документам, доданим ОСОБА_1 до заяви та не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку прийняти саме позитивне рішення у відношенні до позивача, за відсутності законних підстав для отримання відстрочки з урахуванням того, що у мотивувальній частині суд відповідного питання не вирішував.

Натомість, незгода із рішенням відповідача від 16.12.2025, яке не було предметом судового розгляду у справі № 520/10753/25 не пов`язана з виконанням судового рішення у цій справі.

Колегія суддів зауважує, що положення ст. 382 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, яке стало наслідком протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, на якого покладений обов`язок щодо його виконання.

При цьому суд не вирішує спору повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення. Потреба судового контролю може бути зумовлена, зокрема, невиконанням відповідачем судового рішення, яким його зобов`язано розглянути заяву з урахуванням висновків суду; неприйняттям рішення у належній формі; іншими діями та бездіяльністю, що свідчать про ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення.

Як вже зазначалось, ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято відповідне вмотивоване рішення.

Тобто, відповідачем виконано рішення суду саме у спосіб, який таким рішенням визначено.

Натомість, незгода позивача із відмовою відповідача у наданні відстрочки може бути підставою для її оскарження в судовому порядку.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване судове рішення, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 520/10753/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Повний текст постанови складено 03.08.2026 року