Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №334/9298/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.07.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 334/9298/25 Головуючий у 1 інстанції Коломаренко К. А.

Провадження № 22-ц/807/1863/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г. ,

членів колегії:суддів: Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 09 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

03 листопада 2025 року ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Дерев`янко І.О., звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення, в розмірі 5000000,00 гривень.

В обґрунтування позову зазначив, що 15 серпня 2024 року внаслідок неправомірних дій відповідача настала смерть його сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за таких обставин:

Так, 15 серпня 2024 року, ОСОБА_1 навпроти входу до готельно-розважального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Прибережна Автомагістраль, 60-Б, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час конфлікту між ним та ОСОБА_5 , внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_5 від вчиненого ним діяння, хоча повинен був і міг її передбачити, не маючи умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, з метою зупинення протиправних дій ОСОБА_5 , що стояв навпроти входу до готельно-розважального комплексу «Pool and beach» та наніс один удар долонею правої руки в область лівої щоки ОСОБА_1 , після чого ОСОБА_1 наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя ОСОБА_5 , чим спричинив останньому, відповідно до висновків експертів № 4742 від 12.09.2024 та 1632/к від 20.09.2024 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, тілесні ушкодження у вигляді синців в області правого та лівого ока, крововиливу в правому очному яблуці, інфільтруючи крововиливи в м`яких тканинах навколо правого та лівого ока, носа, перелому кісток носа, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Від вказаного удару ОСОБА_5 впав на поверхню тротуарної плитки, об яку вдарився потиличною частиною голови, від чого отримав, згідно висновків експертів № 4742 від 12.09.2024 та 1632/к від 20.09.2024 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, тілесні ушкодження у вигляді крововиливу потиличної області зліва волосистої частини голови, лінійного перелому кісток основи та склепіння черепу, субарахноїдальні крововиливи, що кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя.

Після падіння ОСОБА_5 втратив свідомість, та не приходячи до тями, помер на місці в кареті бригади ШМД.

Таким чином, ОСОБА_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 119 КК України, що кваліфікується як вбивство, через необережність.

07 квітня 2025 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя ухвалив вирок у справі № 335/10958/24, яким ОСОБА_1 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України та призначив йому покарання у виді 3 років обмеження волі.

30.09.2025 у справі № 335/10958/24 Запорізький апеляційний суд вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасував; ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Позивач не був безпосереднім свідком подій, за яких помер його син, разом з тим зазначає про те, що 15 серпня 2024 року на мобільний телефон зателефонували працівники поліції та повідомили про те, що син помер. Це було для батьків шоком. Батьки приїхали на місце події в той час, коли син був у кареті «швидкої медичної допомоги». Після чого лікар «швидкої» повідомив про те, що серце не витримало та син помер. Після цього сина повезли на СМЕ, а позивач разом з працівниками поліції поїхав до відділу поліції.

Син мав позитивну характеристику, був діючим військовим, з 2016 року захищав Батьківщину та приймав участь у антитерористичній операції на сході України. Син приїхав додому у відпустку з Харківського напрямку, з Лиману, де приймав участь в активних бойових діях, та 17 серпня 2024 року повинен був їхати захищати Батьківщину на Запорізькому напрямку. ОСОБА_1 , позбавивши життя сина, відібрав у батьків захисника та помічника, який матеріально забезпечував батьків. ОСОБА_5 мав доньку, яка також залишилась без батька, а державу Україну позбавив захисника. ОСОБА_5 перебував на військовій службі, мав патріотичну позицію та бажав легкого життя своїй родині, забезпечував фінансово, вирішував побутові питання, батьки мали підтримку сина у будь-якому питанні. Смертю сина позивачу було завдано моральну шкоду.

Сам факт загибелі людини є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від нього обставин. Позивач втратив можливість тривалого життєвого зв`язку з своєю дитиною, який відновлений бути не може. Також, позивач є інвалідом третьої групи, хворіє раком гортані, мав постійну фінансову допомогу від свого сина та правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу в подальшому. Вчинений відповідачем злочин призвів до тяжких наслідків - моральних страждань батьків через втрату сина та до складного матеріального становища потерпілих, можливості належного лікування яких із втратою годувальника були вичерпані.

Крім втрат, пов`язаних з підтримкою та допомогою, позивач відчуває страждання, відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості через смерть свого сина, оскільки смерть дитини є найтяжчою втратою для батьків. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, тому будь-який розмір моральної шкоди може мати лише умовний характер. Водночас, зважаючи на невідновність заподіяної шкоди, її тривалості, глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 5000000,00 грн.

З огляду на викладені обставини, позивач просив суд першої інстанції стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 5000000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції від 09 червня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1000000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 07 липня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09.06.2026 у справі № 334/9298/25 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не взято до уваги, той факт, що у фабулі злочину, який інкримінується ОСОБА_1 , зазначено, що він «діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час конфлікту між ним та ОСОБА_5 , внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_5 від вчиненого ним діяння, хоча повинен був і міг її передбачити, не маючи умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, з метою зупинення протиправних дій ОСОБА_5 , що стояв навпроти входу до готельно-розважального комплексу «Pool and beach», наніс удар долонею правої руки в область лівої щоки ОСОБА_1 . Після чого ОСОБА_1 наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя ОСОБА_5 . Від вказаного удару ОСОБА_5 впав на поверхню тротуарної плитки, об яку вдарився потиличною частиною голови та отримав тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя, після чого помер».

Отже, саме протиправна поведінка потерпілого ОСОБА_5 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння та поводив себе неадекватно, створюючи загрозу іншим особам, стала підставою для вчинення неумисного злочину з боку ОСОБА_1 , який наніс один удар після того, як він отримав удар по обличчю від потерпілого.

Крім того, під час розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції та в апеляційній інстанції, позивач ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_6 , які є батьками загиблого, приймали активну участь. Дружина позивача ОСОБА_6 залишила пред`явлений нею позов без розгляду. Позивач ОСОБА_3 окремого позову не заявляв, у судових засіданнях висловив свою позицію, що заявлений позов був спільним. Під час судового розгляду потерпілим було передано від ОСОБА_1 гроші в сумі 1900 доларів США та 85000 гривень, для покриття затрат, пов`язаних із похованням та встановленням пам`ятнику. Також свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_3 , ОСОБА_7 конвертували у реальне покарання для ОСОБА_1 , що було враховано судом при призначенні покарання.

Поведінка ОСОБА_3 свідчить про порушення доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) як складової принципу добросовісності.

Суд першої інстанції без жодних уточнень, суто узагальнено зазначив в чому, на його думку, полягало завдання позивачу моральної шкоди відповідачем, що унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.

Крім того, судом не враховано, що під час розгляду апеляційних скарг по кримінальній справі, ОСОБА_1 заявив, що бажає утримувати родину потерпілих матеріально, про що зазначено у вироку. Однак, після призначення покарання, з врахуванням думки потерпілих, ОСОБА_1 звільнився з місця роботи, і поїхав для відбування покарання до колонії, у зв`язку із чим був позбавлений джерела доходів. За цей час, мати ОСОБА_1 , яка хворіла онкологічним захворюванням, турбувалась за долю сина, після порушення кримінального провадження, нервувала, що значно вплинуло на погіршення стану її здоров`я, в результаті чого, вона померла. Таким чином, ОСОБА_1 у результаті зазначених подій втратив мати, втратив роботу, був позбавлений волі, що також свідчить про душевні страждання, які сталися у зв`язку із неадекватною поведінкою потерпілого ОСОБА_5 .

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 07 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Гончар М.С. та Кочеткова І.В.

Ухвалою від 07 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

09 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 липня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 10 липня 2026 року справу призначено до розгляду.

Крім того, 08 липня 2026 року позивач ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку, подав апеляційну скаргу, яка зареєстрована в канцелярії суду 13 липня 2026 року.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач ОСОБА_8 з рішенням суду частково не погоджується, а саме не згоден з присудженою сумою моральної шкоди, оскільки рішення порушує права та інтереси позивача, є необґрунтованим, неправомірним, незаконним та має бути змінено, оскільки у суду першої були наявні усі правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що сам факт загибелі людини є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних. Сталий життєвий устрій позивача було непоправно змінено, він втратив можливість тривалого життєвого зв`язку зі своєю дитиною, який бути не може відновлений. Позивач є інвалідом третьої групи, хворіє раком гортані, мав постійну фінансову допомогу від свого сина та правомірні сподівання отримувати від свого сина допомогу в подальшому. Позивач відчуває страждання, відчуття самотності, тривожності, гострої несправедливості через смерть свого сина, оскільки смерть дитини є найтяжчою втратою для батьків. За наслідками смерті сина позивач позбавлений матеріальної та моральної підтримки з боку померлого у житті в майбутньому. Позивач втратив сина не під час захисту кордонів від незаконних збройних формувань, а внаслідок неправомірних, зухвалих, цинічних, дій відповідача. Суд неналежно оцінив зазначені обставини та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Просить ухвалене судом першої інстанції змінити, постановити нове рішення про стягнення з відповідача на його користь 5000000,00 грн у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 13 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В. та Мінгазов Р.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 липня 2026 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни, відкрито провадження, при відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 14 липня 2026 року справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

У судовому засіданні апелянти та їх представники наполягали на задоволені апеляційних скарг, у задоволенні апеляційних скарг опонентів просили відмовити. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість заявлених вимог.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи апелянтів та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач посилався на моральні страждання, пов`язані із втратою сина - рідної людини, члена сім`ї, який утримував батьків, надавав позивачеві кошти на лікування.

Протиправність діяння ОСОБА_1 , а також його вина у смерті ОСОБА_5 встановлені вироком суду, який набрав законної сили. Наявність моральної шкоди у зв`язку із втратою сина та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача установлені сукупністю досліджених у справі доказів, в тому числі з пояснень позивача.

ОСОБА_3 , як батько загиблого ОСОБА_5 , має право вимагати відшкодування моральної шкоди з боку ОСОБА_1 .

При цьому, посилання відповідача на факт небажання ОСОБА_3 пред`явити окремий позов в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, суд першої інстанції вважав неспроможними, оскільки відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною, при цьому судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 з іншими позовами до ОСОБА_1 не звертався, а позов ОСОБА_7 (яка є дружиною позивача) Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя був залишений без розгляду, що не позбавляє прав позивача звернутись до суду з позовом.

З огляду на обставини, що встановлені вироком Запорізького апеляційного суду, суд першої інстанції вважав, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачеві моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, так як саме внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, дії відповідача були неправомірними та між його діями і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, а також встановлена вина відповідача у заподіянні шкоди.

Не спростовуючи негативності емоцій та відчуттів позивача, виниклих зі смертю сина, суд першої інстанції зауважив, що позивач на підставі наявних доказів при визначенні розміру моральної шкоди, повинен керуватися такими принципами як умовна рівність втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей, відповідність вимогам розважливості, розумності, об`єктивного відображення дійсності, справедливості, неупередженого ставлення до усіх учасників процесу. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав ОСОБА_3 у зв`язку із смертю сина, яка мала місце через злочинну недбалість відповідача, його душевні переживання. Разом з тим, суд констатував, що доказів на підтвердження суттєвих змін у житті позивача після смерті сина до справи не долучені медичні документи, які б вказували на погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 , оскільки захворювання у нього виявлено набагато раніше, про що свідчить перебування на «Д» обліку у лікаря-онколога з 2017 року, на зв`язок цього погіршення з певними обставинами, на встановлену потребу в медичній та/або психологічній допомозі.

Судом першої інстанції також було враховано, що позивачем не долучено до позову доказів утримання з боку сина, їх сумісного проживання.

З огляду на наведене, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_1 на його користь у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, 1000000,00 грн; стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, на переконання суду першої інстанції, стороною позивача не обґрунтовано.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським РАЦС м. Запоріжжя 04.06.1985.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 30.09.2025, постановленим у справі №335/10958/24 від 15 серпня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 , навпроти входу до готельно-розважального комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Прибережна Автомагістраль, 60-Б, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час конфлікту між ним та ОСОБА_5 , внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання смерті ОСОБА_5 від вчиненого ним діяння, хоча повинен був і міг її передбачити, не маючи умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, з метою зупинення протиправних дій ОСОБА_5 , що стояв навпроти входу до готельно-розважального комплексу «Pool and beach», наніс один удар долонею правої руки в область лівої щоки ОСОБА_1 , після чого ОСОБА_1 наніс один удар кулаком правої руки в область обличчя ОСОБА_5 , чим спричинив останньому, відповідно до висновків експертів № 4742 від 12.09.2024 та 1632/к від 20.09.2024 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, тілесні ушкодження у вигляді синців в області правого та лівого ока, крововиливу в правому очному яблуці, інфільтруючи крововиливи в м`яких тканинах навколо правого та лівого ока, носа, перелому кісток носа, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Від вказаного удару ОСОБА_5 впав на поверхню тротуарної плитки, об яку вдарився потиличною частиною голови, від чого отримав згідно висновків експертів № 4742 від 12.09.2024 та 1632/к від 20.09.2024 КУ «Запорізьке обласне бюро СМЕ» ЗОР, тілесні ушкодження у вигляді крововиливу потиличної області зліва волосистої частини голови, лінійного перелому кісток основи та склепіння черепу, субарахноїдальні крововиливи, що кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя. Після падіння ОСОБА_5 втратив свідомість, та не приходячи до тями помер на місці в кареті бригади ШМД.

Вироком Орджонікідзевького районного суду м. Запоріжжя від 07.04.2025 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України та призначено покарання у виді 3 років обмеження волі

Під час судового провадження Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (яка згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , є матір`ю померлого ОСОБА_5 ), як потерпілою у кримінальному провадженні, 08.10.2024 було подано цивільний позов в порядку ст. 128 КПК України, в якому вона просила: стягнути з ОСОБА_1 на її користь майнову шкоду в розмірі 78000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 800000,00 грн.

19.11.2024 у судовому засіданні при розгляді кримінальної справи №335/10958/24, потерпілий ОСОБА_3 зазначив, що його дружиною ОСОБА_7 цивільний позов було подано в межах кримінального провадження з урахуванням і його інтересів, окремого цивільного позову він подавати не буде.

10.11.2024 ОСОБА_7 (як потерпілою) до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя подано власноруч написану заяву про залишення поданого нею в кримінальному провадженні цивільного позову без розгляду.

У судовому засіданні 06.01.2025 у справі №335/10958/24, під час розгляду кримінальної справи потерпіла ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_1 було відшкодовано матеріальну шкоду за встановлення пам`ятника, від моральної шкоди вони з чоловіком відмовились. Потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні також зазначив, що не має претензій до ОСОБА_1 , цивільний позов подавати не має наміру.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.01.2025 у справі №335/10958/24, цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, залишено без розгляду .

19.11.2024 ОСОБА_9 власноруч написала розписку, в якій зазначено, що вона отримала гроші на поховання її сина ОСОБА_5 у повному обсязі в сумі 1900 доларів США.

18.12.2024 ОСОБА_9 власноруч написала розписку, в якій зазначено, що вона отримала гроші в сумі 85000,00 гривень в якості заявленої матеріальної шкоди по кримінальному провадженню № 12024082060001113.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року по справі № 335/10958/24, скасовано вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання. Ухвалено в цій частині новий вирок. Призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Ухвалюючи новий вирок суд апеляційної інстанції вважав, що вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання не відповідав вимогам кримінального закону, оскільки на переконання колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в достатній мірі не врахував, що обвинувачений ОСОБА_1 повинен був розуміти і передбачити, що від його удару потерпілий, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, може впасти і отримати смертельне ушкодження. Також місцевий суд не взяв до уваги невідповідність поведінки обвинуваченого ОСОБА_1 та неспівмірність його дій поведінці та діям потерпілого (нанесення сильного удару в область обличчя потерпілого у відповідь на незначний ляпас потерпілого долонею по обличчю обвинуваченому). Фактично суд з достатньою повнотою не врахував наслідків вчиненого ОСОБА_1 злочину, а саме те, що останній скоїв злочин проти життя людини, яке є найвищою цінністю, через малозначний привід, наслідком якого настала смерть потерпілого ОСОБА_5 . Більш того, обвинувачений ОСОБА_1 , який виконував обов`язки охоронця та був залучений до охорони громадського порядку та здійснення функцій контрольно-пропускного режиму до готельно-розважального комплексу, повинен був бути обізнаним про межі своїх дій як охоронця при виникненні конфліктних ситуацій з відвідувачами, зокрема обвинувачений повинен був слідкувати за порядком на території комплексу та запобігати вчиненню злочинних дій, а не допускати вчинення бійки з потенційним порушником на очах відвідувачів, серед яких були присутні й діти. Також судом не надано оцінку поведінці обвинуваченого одразу після вчинення злочину, а саме те, що останній не надав потерпілому першу домедичну допомогу та здійснив виклик бригади швидкої медичної допомоги лише через 10 хвилин після нанесення удару.

Згідно Довідки Серії 12 ААА №097432 від 14.11.2022, під час первинного огляду встановлено ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 на 45 %, підстава: акт огляду МСЕК №1176. Як вбачається з копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 07.12.2022, ОСОБА_1 має інвалідність 3 групи, трудове каліцтво. Зазначені події мали місце до настання смерті сина позивача ОСОБА_5 .

Згідно Витягу із Наказу Начальника Генерального штабу ЗСУ ОСОБА_10 № 186/ДСК від 28.12.2021, з 15 січня 2022 року виключено особовий склад зі складу сил і засобів об`єднаних сил здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, зокрема, сержанта ОСОБА_5 , начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У серпні 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_4 було скеровано на ім`я та адресу ОСОБА_7 сповіщення сім`ї, за змістом якого повідомлено ОСОБА_7 про те, що її син, молодший сержант ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помічник начальника групи відділення ВСП Донецького ЗВ ВСП 15.08.2024 у місті Запоріжжі під час сварки з цивільною особою в ході бійки отримав травму, несумісну з життям та помер. Під час служби зарекомендував себе як військовослужбовець, який добре відноситься до військової служби.

Згідно Довідки №26 від 22.04.2025 року, ОСОБА_3 знаходиться під наглядом (на лікуванні) в КНП «Міська лікарня №9» з діагнозом рак гортані, перебуває на «Д» обліку у лікаря-онколога з 2017 року, отримав спецлікування.

Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1018926 від 16.07.2018, ОСОБА_3 має інвалідність третьої групи за загальним захворюванням безстроково.

Спірні правовідносини мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Отже, складовими частинами цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно із ч.3-4 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Разом з тим, суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно із ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №357/16765/14-ц вказано, що «оцінка підстав, предмету та доказів позову має здійснюватися судом у кожній окремій справі, незалежно від правової оцінки в інших справах. Звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які були встановлені в іншому судовому рішенні, враховуючи різні предмет і підстави позовів. Тому суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Колегія судів вважає, що суд першої інстанції встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а саме: неправомірність дій відповідача, за обставин встановлених ухваленим відносно ОСОБА_1 вироком суду, наявність факту завданої моральної шкоди позивачеві ОСОБА_3 та причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою позивачеві.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 , як батько загиблого сина ОСОБА_5 , має право вимагати відшкодування моральної шкоди з боку заподіювача шкоди ОСОБА_1 , зважаючи на те, що саме внаслідок його неправомірних дій настала смерть сина позивача та саме йому завдана ця шкода. При цьому наявність інших осіб: матері, дітей померлого не є тією обставиною, яка повинна бути врахована судом при обчисленні розміру грошового відшкодування в межах заявлених позовних вимог, оскільки підставою для стягнення моральної шкоди є саме завдання такої шкоди безпосередньо особі позивача.

При цьому, доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що під час розгляду кримінального правопорушення дружина позивача, яка має самостійну цивільна процесуальну як правоздатність, так і процесуальну дієздатність, залишила пред`явлений нею цивільний позов про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди без розгляду, позивач, який мав також статус потерпілого у кримінальному правопорушенні не реалізував свого права на пред`явлення самостійного цивільного позову у кримінальному правопорушенні, підтримавши процесуальну поведінку своєї дружини, факт отримання відшкодування для покриття затрат на поховання та встановлення пам`ятника а також висловлювання своєї позиції щодо суворості покарання для ОСОБА_1 , - жодним чином не спростовують право позивача вимагати у судовому порядку розумної сатисфакції завданої його особі моральної шкоди. Жодних правових підстав, які б унеможливили б його право на звернення до суду за захистом своїх прав, виключили можливість судового провадження або могли б бути підставою для відмови у задоволенні позову - з боку відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката Панкратова Ю.В. суду не доведено та не підтверджено належними доказами.

При визначенні розміру компенсації у вигляді грошового еквівалента завданої моральної шкоди суд першої інстанції, не спростовуючи факту наявності негативних емоцій та відчуттів позивача, виниклих зі смертю сина, правильно виходив з того, що саме позивач повинен на підставі наявних доказів визначити розмір моральної шкоди, керуючись принципами: умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей, відповідності вимогам розважливості, розумності, об`єктивного відображення дійсності, справедливості, неупередженого ставлення до усіх учасників процесу, зважати на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

При визначенні розміру суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно враховував характер та обсяг страждань, яких зазнав ОСОБА_3 у зв`язку із смертю сина, його душевні переживання, правильно звернувши увагу позивача, щодо ненадання ним доказів на підтвердження факту наявності суттєвих змін у житті позивача, які відбулися (мали відбутися) саме після загибелі сина, у тому числі і на відсутність медичних документи, які б могли бути доказом загострювання наявних захворювань та вказати на погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 , зважаючи на те, що захворювання позивача, на які він посилався у позові, вже мали місце до дня смерті сина.

Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що судом не була врахована протиправна поведінка загиблого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, також не спростовують правильні висновки суду першої інстанції при визначенні розміру завданої моральної шкоди, оскільки при розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції вироком від 30.09.2025 року при вирішенні питання щодо призначеного покарання була встановлена та врахована саме неспівмірність дій ОСОБА_1 поведінці та діям потерпілого ОСОБА_5 : а саме факт нанесення сильного удару в область обличчя потерпілого через незначний привід у відповідь на незначний ляпас потерпілого долонею по обличчю обвинуваченого, зважаючи на те, що ОСОБА_1 виконував обов`язки охоронця, був залучений до охорони громадського порядку та здійснення функцій контрольно-пропускного режиму у готельно-розважальний комплекс, і саме тому він був повинен бути обізнаним про межі своїх дій як охоронця при виникненні конфліктних ситуацій з відвідувачами, слідкувати за порядком на території комплексу та запобігати вчиненню злочинних дій, а не допускати вчинення бійки з потенційним порушником на очах відвідувачів, серед яких були присутні й діти.

Разом з тим, на доводи апелянта ОСОБА_3 щодо заниження судом першої інстанції суми присудженого відшкодування, суд апеляційної інстанції звертає увагу, на ту обставину, що син позивача, будучи військовослужбовцем, який приймав участь в активних бойових діях та на день своєї загибелі перебував у відпустці, в порушення ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яка обов`язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини та спиртні напої, перебував у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що він втратив сина не під час захисту Батьківщини від незаконних збройних формувань, а внаслідок неправомірних дій відповідача жодним чином не можуть впливати на визначення розміру завданої моральної шкоди, адже вирішальним для суду є саме факт втрати рідної людини, а не обставини її смерті та особи, яка стала винуватцем загибелі рідної людини, враховуючи, що компенсація моральної шкоди за побутову смерть військового дійсно суттєво відрізняється від «бойових» виплат, при визначенні розміру якого держава врахувала ступінь своєї вини та розмір державних гарантій.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що він позбавлений матеріальної підтримки з боку загиблого сина не спростовують правильність висновків суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів надання загиблим такої допомоги позивачеві за життя.

Суд першої інстанції, з урахуванням принципу розумності і співмірності, стягнув з відповідача на користь позивача 1000000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вказаний розмір моральної шкоди на думку суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, зважаючи на суттєвість душевних страждань позивача протягом тривалого часу у зв`язку з втратою сина, які потягли за собою додаткові емоційні переживання, що безумовно негативно позначилось на подальшому способі його життя, вимагало та наразі вимагає вжиття цим додаткових зусиль та часу, необхідних для відновлення емоційного стану та приблизного до звичайного способу життя позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, домірності глибині емоційних страждань потерпілої особи, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах визначеної судом першої інстанції суми відшкодування в розмірі 1000000 грн, яка хоча і є ознакою фінансової заможності вище середнього рівня, проте ознакою справжнього збагачення чи розкоші, за нинішнього рівня цін, зважаючи на інфляцію останніх років та поточний курс валют, - ця сума вже не вважається.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, на глибоке переконання апеляційного суду доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, що обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.

Аналізуючи питання обсягу аналізу доводів апелянтів та їхнє відображення в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при в регулюванні спірних відносин, як у матеріально-правовій, так і у процесуальній площах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, є ідентичними висловленим в процесуальних документах (позові та відзиві) та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Також, в силу вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок іншої сторони будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 09 червня 2026 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складений 03 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Р.В. Мінгазов