Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №308/12971/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/12971/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турецька Євгенія Андріївна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 січня 2026 року, ухвалене головуючою суддею Хамник М.М. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дітей

встановив:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третьої особи органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтовувала тим, що спільне життя з відповідачем почало погіршуватися у 2019 році, зникло взаєморозуміння, постійно відбувались сімейні сварки та побутові конфлікти, свідками яких часто ставав старший син. З появою другої дитини ситуація не покращилась, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин у січні 2022 року, після чого діти залишились проживати з нею. 12.06.2025 вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Оскільки відповідач добровільно фінансово не допомагав утримувати дітей, позивачка була змушена звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, яким з відповідача стягнути аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З цього часу у сторін почались суперечки щодо місця проживання дітей.

25.07.2025 відповідач у стані алкогольного сп`яніння вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неї на очах у їхнього малолітнього сина, за що на нього було складено адмінпротокол та винесено терміновий заборонний припис. В подальшому постановою суду відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Через постійний стрес сина, вона зверталась до психолога за консультаціями, за результатами яких 25.08.2025 психологом служби « Денний центр соціально -психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» Ужгородського міського центру соціальних служб Н.Тиводар надано психологічне обстеження та висновок, відповідного до якого в дитини виявлено ознаки посттравматичного стресу через поведінку батька.

Вважає, що поведінка батька створює небезпеку здоров`ю та нормальному розвитку дітей, викликає страх та відчуття небезпеки, а тому про проживання дітей з батьком може негативно позначитись на їхньому емоційному стані, розвитку.

Нею забезпечені належні умови для проживання, виховання дітей, медичного обслуговування та навчання. Діти відвідують школу та садочок.

Оскільки з відповідачем вони не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дітей, а тому просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 січня 2026 року позов задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 січня 2026 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору та 9 000 грн судових витрат на правничу допомогу.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турецька Є.А., просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Зазначає, що він ніколи не заперечував щодо проживання дітей з позивачкою, тим більше, що вони проживають у їх спільному будинку. Він є військовослужбовцем та відповідно не може самостійно виховувати дітей.

Оскільки він не заперечує щодо проживання дітей з позивачкою, а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. При цьому ОСОБА_2 не доведено того, що її права порушені та потребують судового захисту.

Спір ініційовано матір`ю, з якою фактично проживають діти і продовжують проживати. Він не вимагав та не вимагає змінити місце проживання їх дітей.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи встановлено, що 24.01.2015 року у міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час розгляду справи шлюб між подружжям розірвано.

Після фактичного припинення шлюбних відносин діти залишилась проживати разом з позивачкою (матір`ю).

16.09.2025 органом опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради затверджено Висновок про доцільність визначення місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Своє рішення орган опіки та піклування мотивував тим, що проживання дітей разом з матір`ю відповідає їхнім найкращим інтересам та забезпечує стабільний догляд, турботу, безпеку і гармонійний розвиток.

У свою чергу проживання дітей разом з батьком може негативно позначитися на їхньому емоційному стані, вихованні та розвитку, оскільки вони фактично є свідками домашнього насильства.

В обґрунтування наведеного позивачка зазначає, що 25.07.2025 року відповідач у стані алкогольного сп`яніння здійснив домашнє насильство психологічного характеру відносно позивачки, а саме: ображав її нецензурною лексикою та сильно кричав на очах у їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , чим сильно налякав його та завдав йому психологічного страждання. У зв`язку з цим на відповідача було складено адміністративний протокол серії ВАД №695310 за ч.1 ст.173-2 від 25.07.2025 року, а також винесено Терміновий заборонний припис серії АА №633139 від 25.07.2025 року. Відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/11081/25 громадянина України ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративні стягнення у вигляді штрафу.

Переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За змістом частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У суді першої інстанції було встановлено, що між сторони виникли неприязні відносини, що стали причино розірвання шлюбу і поведінка і стосунки сторін у судових засіданнях підтвердили про нездатність дійти спільного рішення щодо вирішення конфлікту.

Апелянтом не надано беззаперечних доказів того, що він з позивачкою дійшов згоди про визначення місця проживання їх дітей. Натомість, як слідує з матеріалів справи, пояснень позивачки, допитаних судом свідків, відповідач заперечує про проживання дітей з матір`ю, відтак між сторонами існує спір.

А тому доводи ОСОБА_1 про відсутність спору є необґрунтованими.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, згідно положень ст. 375 ЦПК України, подана апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 січня 2026 року, слід залишити без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турецька Євгенія Андріївна, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 січня 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: