Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №302/1432/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 302/1432/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року, повний текст якого складено 09 серпня 2025 року, ухвалене суддею Повідайчик О.І., в справі за позовом Хустської окружної прокуратури, в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району до ОСОБА_1 , третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки

встановив:

У вересні 2024 року Хустська окружна прокуратура, в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.

Позов мотивує тим, що на підставі рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради №5 від 10.08.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 », останній було передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0481 га в межах населеного пункту с. Пилипець в урочищі «Луги» Хустського (на той час – Міжгірського) району Закарпатської області. На підставі цього рішення державним реєстратором Міжгірського районного управління юстиції Цімбота В.І. 14.08.2014 було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20.08.2014, ОСОБА_2 відчужила цю ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Пилипецької сільської ради від 13.09.2015 № 47 цільове призначення цієї земельної ділянки було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 12 жовтня 2015 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки.

За фактом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження за №12023070000000321 від 26.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Під час досудового розслідування було встановлено, що рішення № 5 від 10.08.2014, яким нібито було передано у власність згадану земельну ділянку ОСОБА_2 . Пилипецькою сільською радою не приймалось, оскільки питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки й передання її у власність на розгляд сесії не виносилось і не розглядалось. Також під час досудового розслідування було встановлено, що рішення № 47 від 13.09.2015, яким нібито було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки Пилипецькою сільською радою не приймалось, оскільки зазначене питання на розгляд сесії не виносилось та не розглядалось. Під час досудового розслідування було установлено, що вказані рішення сільської ради були підроблені.

30 жовтня 2023 року Закарпатської обласною прокуратурою було скеровано обвинувальний акт в зазначеному кримінальному провадженні до Міжгірського районного суду Закарпатської області, ухвалою якого від 30.11.2023 кримінальне провадження було закрито на підставі статті 49 Кримінального кодексу – у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Відтак прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади поза її волею, а ОСОБА_2 набула право власності на неї незаконно, всупереч встановленому законом порядку, на підставі підробленого рішення, відтак земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність Пилипецької сільської ради.

Обґрунтовуючи позов зазначеними фактичними обставинами та посилаючись на ст. 1, пункти «а» і «б» ст. 12, ч. 1 і 2 ст. 83, ч. 1 ст. 116, ч. 6 і 7-10 ст. 118, 119-122, 152 Земельного кодексу України, п. 5 ст. 16, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, ст. 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 328, ст. 387 п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.12.2019 в справі № 307/454/18, від 16.08.2018 в справі № 711/802/17 від 15.11.2018 в справі № 522/14452/15-ц та від 23.01.2019 в справі № 916/2130/15 позивач просив позов задовольнити.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави зазначає, що незаконним вибуттям земельної ділянки із комунальної власності порушено права територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, тобто порушено інтереси держави. Позивач стверджує, що позов подано в межах строку позовної давності.

На підставі вищезазначеного позивач просить витребувати від ОСОБА_1 на користь Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в урочищі «Луги» в с. Пилипець Міжгірського (на даний час, Хустського) району Закарпатської області.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року, повний текст якого складено 08 серпня 2025 року, позовну заяву задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 у комунальну власність Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в урочищі «Луги» в с. Пилипець Хустського (раніше – Міжгірського) району Закарпатської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури понесені судові витрати на сплату судового збору у сумі 3 028 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баховський М.М., подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, постановленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та за неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав доброчесного набувача» від 12.03.2025 внесено зміни, згідно яких перебіг позовної давності за вимогою щодо витребування нерухомого майна переданого з державної або комунальної власності у приватну власність право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.

Держава не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років.

Крім цього, суд першої інстанції не врахував вищезгадану новелу ЦК України та задовольняючи позов прокурора не ухвалив відшкодувати добросовісному набувачу вартість такого майна, а також проігнорував клопотання сторони відповідача щодо залишення позову прокуратури для внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду.

Також хибними є висновки суду першої інстанції, що жодним наявним у

матеріалах справи доказом, ані письмовим, ані показаннями свідків, не підтверджується достовірно факт розгляду, вирішення питання й прийняття рішень від 10.08.2014 № 5 та від 13.09.2015 № 15 на сесіях ради. Суд керувався показами свідків, однак не врахував, що не всі свідки підтвердили факт не прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції зробив хибний висновок застосовуючи ч. 4 ст. 388 ЦК України та витребовуючи спірну земельну ділянку із власності добросовісного набувача, оскільки суд проігнорував вищезгадані зміни, які законодавець вніс до ЦК України.

Вважає, що з метою забезпечення ефективного відновлення порушених прав позивача належить скасувати державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку.

Серед іншого, ставить під сумнів правомірність звернення прокурора в інтересах Пилипецької сільської ради та зазначає, що подача позовної заяви до суду не повноважним представником тягне за собою наслідок залишення її без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Пилипецької сільської ради зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Вказує, що прокуратура звернулася до суду в інтересах сільської ради та повідомляла останню про намір захисту порушеного права територіальної громади про що остання не заперечувала. Пилипецька сільська рада не виконувала свої функції сумлінного та добросовісного управління спірною земельною ділянкою, що призвело до її незаконного вибуття з власності територіальної громади, чим порушено права та охоронювані інтереси держави. Суд першої інстанції встановив дані обставини, а тому доводи апеляційної скарги в частині сумніву правомірності звернення прокуратури до суду не заслуговують на увагу.

Щодо застосування змін до ЦК України, які внесено Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав доброчесного набувача» від 12.03.2025, то даний Закон набрав чинності лише 09.04.2025. Крім цього, суд першої інстанції правомірно встановив, що про факт порушення права сільській раді стало відомо 06.06.2024 після скерування прокуратурою відповідного листа.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно не застосував десятирічний строк на витребування майна від добросовісного набувача, визначений ч. 3 ст. 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем з огляду на його поведінку під час набуття права власності на спірну земельну ділянку.

Про підставність позовних вимог також свідчить те, що ОСОБА_2 під час розгляду даної справи була пасивною. ОСОБА_1 знав про факт вибуття земельної ділянки поза волею Пилипецької сільської ради, а тому не може вважатися добросовісним набувачем.

Відтак, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин положення ч. 4 ст. 388 ЦК України та, зважаючи на безоплатність набуття у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , а в подальшому і ОСОБА_1 , суд правомірно відкинув доводи сторони відповідача про необхідність попереднього внесення прокурором вартості витребуваного майна на депозитний рахунок суду.

У дане судове засідання з`явились: у режимі відеоконференції адвокат Баховський М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та прокурор Роман М.С.

Адвокат Баховський М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив задовольнити подану ними апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Щодо розгляду справи у відсутності сторін, які не з`явились – не заперечив.

Прокурор Роман М.С. просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Пилипецька сільська рада про судове засідання повідомлена належним чином, зокрема шляхом отримання судової повістки в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу від 15.02.2026 (Т3 а.с.156).

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (Т.1 а.с. 49-53) 07.08.2014 в Державному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 11.06.2014. У витязі зазначені відомості, що власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_2 , документ, що посвідчує право – свідоцтво про право власності на нерухоме майн, реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області від 14.08.2014 НОМЕР_1 . З цього ж витягу слідує, що його було сформовано 19.08.2014 на заяву ОСОБА_2 .

З рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району від 10 серпня 2014 № 5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 жительки с. Пилипець 27» (Т. 1 а.с. 54) (далі – рішення від 10.08.2014 № 5) слідує, що ним було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (Т. 1 а.с. 19-48) та передано у приватну власність громадянці ОСОБА_2 жительці с. Пилипець 27 земельну ділянку, кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га ур. «Луги», що знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець, для ведення особистого селянського господарства.

З рішення 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району від 13 вересня 2015 року № 47 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_2 » (Т.1 а.с. 95) слідує, що ним було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_2 , яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Луги» площею 0,0481 га кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішення від 10.08.2014 за № 5 та від 13.09.2015 за № 47 на сесії Пилипецької сільської ради не приймались, а за вказаними фактами внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей ГУ НП в Закарпатській області в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження за №12023070000000321 від 26.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що на засіданні 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради 10.08.2014, рішення яким нібито було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0481 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_2 , Пилипецькою сільською радою не приймалося, так як питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 не виносилось та не розглядалось. Також досудовим розслідуванням установлено, що на засіданні 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради 13.09.2015, рішення яким нібито було змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ці факти підтверджуються матеріалами кримінального провадження за №12023070000000321 від 26.10.2023, зокрема інформацією, наданою діючими на момент виникнення спірних правовідносин депутатами Пилипецької сільської ради, протоколи допиту яких долучено до позовної заяви.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України, з якою кореспондується ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктами «а» і «б» ст. 12 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 83 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, поміж іншого, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної. Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у якій зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором – також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував внесені зміни до ЦК України Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав доброчесного набувача» від 12.03.2025, згідно яких перебіг позовної давності за вимогою щодо витребування нерухомого майна переданого з державної або комунальної власності у приватну власність право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.

Держава не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років.

На переконання сторони відповідача, суд першої інстанції не врахував вищезгадану новелу ЦК України та задовольняючи позов прокурора не ухвалив відшкодувати добросовісному набувачу вартість такого майна, а також проігнорував клопотання сторони відповідача щодо залишення позову прокуратури для внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Хустська окружна прокуратура звернулась у вересні 2024 до суду в інтересах держави Україна в особі Пилипецької сільської ради до ОСОБА_1 як власника земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033, оскільки така земельна ділянка була подарована відповідачу третьою особою ОСОБА_2 безоплатно та яка отримала право власності незаконним шляхом, зокрема шляхом підробки рішень органу місцевого самоврядування.

На підставі рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради №5 від 10.08.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 », останній було передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0481 га в межах населеного пункту с. Пилипець в урочищі «Луги» Хустського (на той час – Міжгірського) району Закарпатської області.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20.08.2014, ОСОБА_2 відчужила цю ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Пилипецької сільської ради від 13.09.2015 № 47 цільове призначення цієї земельної ділянки було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 12 жовтня 2015 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30.11.2023 у справі №302/1933/23 встановлено, що Пилипецький сільський голова у період з 09.11.2010 по 09.11.2015 обіймав дану посаду та прийняв завідомо неправдиве рішення, зокрема про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 , яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в урочищі «Луги», площею 0,0481 га, кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 для ведення особистого селянського господарства, не виносилось і сесією сільської ради відповідне рішення з цього приводу не приймалось, видав завідомо неправдивий офіційний документ, а саме рішення № 5 33-ої сесії 6-го скликання Пилипецької сільської ради від 10.08.2014 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 », в який вніс недостовірні відомості щодо розгляду вищевказаного питання сесією Пилипецької сільської ради, як сільський голова підписав вказане рішення та завірив гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

В подальшому, на підставі вищевказаного рішення підписав та завірив гербовою печаткою Пилипецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області технічну документацію із землеустрою щодо складання документів на земельну ділянку громадянці ОСОБА_2 жительці с.Пилипець буд.27 Хустського (на той час Міжгірського) району Закарпатської області для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033.

В результаті чого, на підставі вищевказаних складених та виданих ОСОБА_3 підроблених завідомо неправдивих офіційних документів, було незаконно відчужено земельну ділянку загальною площею 0,0481 га.

Тому, відчуження земельної ділянки із комунальної власності у власність ОСОБА_2 відбулось без належних на те правових підстав, відповідно, набуття права власності ОСОБА_1 відбулось також без достатніх правових підстав.

Водночас, законодавцем внесено зміни до ЦК України, які внесено ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025, та який набрав чинності 09.04.2025.

Даним Законом було внесено зміни в ч. 4 ст. 177 та ч. 2 ст. 185 ЦПК України.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 09.04.2025 частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

У пункті 2 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 4292-IX зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Частину 2 статті 185 ЦПК України доповнено наступним: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму».

В прикінцевих та перехідних положення Закону №4292-ІХ зазначено, що такий має зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено один з найважливіших принципів юриспруденції - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно частини 3 та 4 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Тобто, за загальним правилом ті факти та правовідносини, які мали місце до набрання чинності законодавчих змін будуть врегульовані законом, який діяв на час настання тих подій.

Проаналізувавши прикінцеві та перехідні положення Закону №4292-ІХ, слід констатувати, що такі мають зворотну дію в часі саме в двох випадках: в умовах та порядку компенсації та щодо обчислення та перебігу граничного строку, які по своїй суті є нормами матеріального права.

Водночас, законодавством не передбачено, що положення процесуального закону, а саме ч. 4 ст. 177 та ч. 2 ст. 185 ЦПК України, мають зворотну дію в часі.

Слід також погодитись з позицією прокуратури, що спірні правовідносини мали місце ще до введення в дію законодавчих змін, які стосуються добросовісного набувача, а тому такі не підлягають застосуванню.

Також, вірним є твердження прокурора, що ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки такий знав та не міг не знати про дані рішення, оскільки саме по собі безоплатне отримання земельної ділянки ставить під сумнів доводи відповідача щодо його доброчесності.

Крім цього, в постанові Закарпатського апеляційного суду Закарпатської області від 30.10.2025 у справі №302/1492/23 встановлено незаконність збудованого ОСОБА_1 на земельній ділянці 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 готелю, який визнано колегією суддів самочинним будівництвом та який без належного оформлення права власності є лише набором будівельних матеріалів.

Даний факт свідчить про відсутність підстав для відшкодування йому шкоди на підставі вищезгаданих змін внесених законодавцем до ЦК України в частині добросовісних набувачів.

ОСОБА_1 у своїх доводах апеляційної скарги вказує, що суд керувався показами свідків, однак не врахував, що не всі свідки підтвердили факт не прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Проте, судом першої інстанції з врахуванням положень ст. 78 та 229 і 230 ЦПК України визнано недопустимими й не взято до уваги при вирішенні цієї справи відомості протоколів проведених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023070000000321 з допитів свідків, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022071110000107, тому колегія суддів такі посилання ОСОБА_1 вважає безпідставними.

Щодо обрання позивачем належного способу захисту.

ОСОБА_1 вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки з метою забезпечення ефективного відновлення порушених прав позивача належить скасувати державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

На переконання колегії суддів, обрання даного способу захисту прокуратурою, а саме витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 (пред`явлення індикаційного позову) є належним способом захисту.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 зазначено: «Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто, тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи. Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника».

Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі №370/1339/19 (провадження № 61-8601св24)) зазначив, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на частину земельної ділянки зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача. Натомість вимоги про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому позовні вимоги про припинення права власності відповідача на земельну ділянку та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту порушеного права. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою. За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

Таким чином, для відновлення порушеного права територіальної громади (держави) прокуратура обрала вірний спосіб захисту, оскільки скасування всіх документів на підставі яких особи зареєстрували за собою спірне майно, а також скасування записів у реєстрі речових прав не призведе до ефективного захисту порушених прав, а пред`явлення віндикаційного позову відновить порушені права держави, поверне у комунальну власність майно та стане підставою для внесення відповідних змін до реєстрів.

Щодо права прокуратури звертатися в інтересах держави в особі Пилипецької сільської ради.

У своїх доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 також ставить під сумнів правомірність звернення прокурора в інтересах Пилипецької сільської ради та зазначає, що подача позовної заяви до суду не повноважним представником тягне за собою наслідок залишення її без розгляду.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, де також виснувано, що 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: – орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; – орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: – відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; – орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Як вбачається з матеріалів справи прокуратура зверталась до Пилипецької сільської ради щодо здійснення радою представництва інтересів у даній цивільній справі, однак Пилипецькою сільською радою не було вжито відповідних заходів щодо звернення до суду із позовом та загалом проявлено пасивну поведінку.

У листі №460/02-06 від 20.06.2024 сільський голова зазначив, що з огляну на кадровий ресурс, досвід та практику представництва Хустською окружною прокуратурою інтересів держави та органів місцевого самоврядування у судовому порядку, сільська рада просить прокуратуру подати відповідний позов.

Таким чином, в даному випадку, прокуратурою обґрунтовано подано позов в інтересах Пилипецької сільської ради як органу місцевого самоврядування (держави) інтереси якої було порушено внаслідок незаконного заволодіння спочатку ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_4 спірною земельною ділянкою, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

А звідси, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, правильно встановив норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та оцінив у сукупності наявні в матеріалах справи докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги зворотного не довели, а тому подану апеляційну скаргу на підставі ст. 375 ЦПК України, колегія суддів залишає без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року – без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: