Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №354/1327/22 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/1327/22

Провадження № 22-ц/4808/1491/26

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю: представника позивачки – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Яремчанського міського суду, ухвалене головуючою суддею Остап`юк М.В. 19 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила встановити на її користь постійний та безоплатний земельний сервітут, зазначений у плані частини земельної ділянки, на яку пропонується поширити право земельного сервітуту, площею 0,0022 га, який полягає у праві проїзду на транспортному засобі по наявному шляху щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2459 га, розташована на участку Стаїщі, с. Поляниця Яремчанської міської ради, яка належить на праві власності ОСОБА_2

29 квітня 2026 року позивач ОСОБА_3 подала заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 04 травня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці залишено без розгляду.

У травні 2026 року представник ОСОБА_2 – адвокат Куций О.С. подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження.

Додатковим рішенням Яремчанського міського суду від 19 травня 2026 року у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Куцого О.С. про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці відмовлено.

Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його ухваленим внаслідок неповного з`ясування всіх обставин справ, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права.

На думку апелянта, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд неправильно застосував положення статті 142 ЦПК України. Апелянт вважає, що у разі відмови позивача від позову відповідач має безумовне право на відшкодування понесених ним судових витрат, таке право не пов`язується з необхідністю доведення необґрунтованості дій позивача. На підтвердження своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини щодо критеріїв відшкодування судових витрат і необхідності їх документального підтвердження, фактичності, неминучості та обґрунтованості.

Зазначає, що понесені відповідачкою витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються належними доказами. Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу становить 21 000 грн.

Крім того, апелянт зазначає, що на виконання ухвали суду про призначення судової земельно-технічної експертизи нею сплачено 26 660 грн за проведення експертного дослідження, що підтверджується рахунком та іншими матеріалами справи, а висновок експерта долучено до матеріалів справи.

Посилаючись на положення статей 137, 141, 142 та 376 ЦПК України, а також правові висновки Верховного Суду у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, просить оскаржене додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про відшкодування судових витрат у повному обсязі.

Представник ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, оскільки вважає додаткове рішення законним і обґрунтованим. Вказує, що поданий позов про встановлення земельного сервітуту був належним чином обґрунтований, а висновком судової земельно-технічної експертизи від 22 травня 2023 року підтверджено можливість встановлення земельного сервітуту на право проїзду через земельну ділянку відповідача. Зазначає, що позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з мирним врегулюванням спору, про що 29 квітня 2026 року ОСОБА_3 подано відповідну заяву.

Також зазначає, що акт приймання-передачі наданих правничих послуг від 09 травня 2026 року не містить детального опису виконаних адвокатом робіт, їх обсягу та витраченого часу, що не відповідає вимогам статті 137 ЦПК України. Крім того, попередній розрахунок судових витрат було подано вже після постановлення ухвали про залишення позову без розгляду.

Позивачка вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим адвокатом часом та значенням справи для сторін, а також не відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності, визначеним процесуальним законом і практикою Верховного Суду.

Крім того, вважає, що відповідач не надав належних доказів фактичної сплати 21 000 грн за професійну правничу допомогу, зокрема платіжних документів або касового ордера. На думку представника позивачки, акт приймання-передачі наданих послуг лише підтверджує обов`язок клієнта оплатити такі послуги, однак не свідчить про фактичне понесення відповідних витрат.

У засідання апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник не з`явилися, про час і місце судового розгляду були повідомлені належно.

В поданій заяві представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, розгляд справи просив провести за його відсутності та за відсутності ОСОБА_2 .

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги. Крім того, він зауважив, що ОСОБА_3 при розгляді даної справи також понесла витрати на правову допомогу та на проведення судових експертиз.

Заслухавши доповідь судді, учасників справи, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи встановлено, що 29 квітня 2026 року позивач ОСОБА_3 подала заяву про залишення позову без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

У травні 2026 року представник ОСОБА_2 – адвокат Куций О.С. подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження.

У заяві від 11 травня 2026 року про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та проведення експертного дослідження представник ОСОБА_2 – адвокат Куций О.С. просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн та 26 660 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертного дослідження.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

За правилами ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

При цьому норма ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Разом із тим, колегія суддів приймає до уваги, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі 922/2017/17).

Крім того, поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору – позов. Таким чином, предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, відповідно до приписів ч. 5 ст. 142 ЦПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі №910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі №924/804/20, від 25 квітня 2024 року у справі № 903/1079/23 та інших.

Оскільки наведена норма ч. 5 ст. 142 ЦПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із висновками, наведеними у додатковій постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №905/460/21.

Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач при зверненні до суду та під час розгляду справи вчиняв необґрунтовані дії, діяв недобросовісно чи зловживав процесуальними правами. При цьому відповідач, заявляючи вимогу про відшкодування судових витрат, не навів, які саме дії позивача вважає необґрунтованими, та не зазначив обставин, що свідчили б про недобросовісне здійснення позивачем своїх процесуальних прав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України підстав для покладення на позивача обов`язку відшкодувати відповідачу понесені судові витрати.

У постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц Верховний Суд констатував, що залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача – це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія – це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Зважаючи на наведене у сукупності, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для висновку про необґрунтованість дій ОСОБА_3 як на стадії звернення з цим позовом, так і в ході судового розгляду. Звернення позивача до суду за захистом порушеного, на її думку, права та подання заяви про залишення позову без розгляду не свідчать про зловживання нею процесуальними правами і також не тягне за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на проведення експертизи на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПК України.

Колегія суддів виходить з того, що витрати на проведення експертизи у відповідача виникли в порядку реалізації ОСОБА_2 своїх процесуальних прав, зокрема, права на визначення можливості встановити земельний сервітут у межах наявного шляху, а тому в задоволенні вимог апеляційної скарги про компенсацію відповідачці витрат за проведення експертизи теж необхідно відмовити.

Відтак оскаржене додаткове рішення апеляційний суд вважає ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381- 383, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення Яремчанського міського суду від 19 травня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 03 серпня 2026 року.