Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №207/1462/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2231/26 Справа № 207/1462/25 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С. А. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 17 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2025 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнення заборгованості за договором позики (розпискою).

Позов мотивовано тим, що протягом 2018-2022 років позивач здійснювала міжнародні грошові перекази на ім`я першого відповідача на загальну суму 56160 доларів США, про що ним складено відповідну розписку від 01 листопада 2022 року. Отримані від позивача кошти були витрачені першим відповідачем, спільно з другим відповідачем, в інтересах сім`ї, зокрема подружжя ОСОБА_6 придбало на них: автомобіль Chevrolet Laccetti, Chevrolet Aveo та житловий будинок АДРЕСА_1 . В обумовлений в розписці строк грошові кошти не повернуті, а тому вона просить стягнути борг в солідарному порядку з відповідачів.

Рішенням Південного районного суду м. Кам`янського від 17 жовтня 2025 року позовні вимоги задовольнити частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики від 01 листопада 2022 року у сумі еквівалентній 56160,00 доларів США, та також витрати по сплаті судового збору у сумі 15745,60 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду змінити та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути заборгованість в солідарному порядку також і з відповідача ОСОБА_4 ..

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову є незаконним, необґрунтованим та ухваленим внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт зазначає, що позичені кошти витрачали в інтересах сімї, а томі стягнення заборгованості повинно бути також і з відповідача ОСОБА_4 .

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачі – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 20 лютого 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с.19 т.1).

Під час вказаного шлюбу відповідачами набуто право власності на: автомобіль Chevrolet Laccetti, 2008 року випуску, який з 09 листопада 2019 року зареєстровано за ОСОБА_3 , (а.с.21 т.1), Chevrolet Aveo, 2007 року випуску, з 27 листопада 2019 року зареєстровано за ОСОБА_4 , (а.с.22 т.1) та житловий будинок АДРЕСА_1 (належить відповідачам в рівних частинах, по , з 13 жовтня 2020 року (а.с.24-25, т.1).

Також встановлено, що за період з 15 липня 2018 року по 26 жовтня 2022 року позивачем - ОСОБА_5 було зроблено низку грошових міжнародних переказів на користь ОСОБА_3 на загальну суму 56160,00 доларів США, що підтверджується виписками по рахунку КБ АТ «ПриватБанк» за відповідний період (а.с.101-127, т.1), а 01 листопада 2022 року відповідачем ОСОБА_3 складено розписку про те, що він зобов`язався повернути позивачеві ОСОБА_5 до кінця 2024 року гроші у розмірі 56160,00 доларів США, отримані в борг міжнародними грошовими переказами протягом 2018-2022 років (а.с.20, т.1).

Проте вказані грошові кошти, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, не повернуті.

Як зазначає позивач отримані в позику грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї ОСОБА_6 , а саме придбано автомобілі відповідачами, придбано житловий будинок та зроблено в ньому ремонт, а тому обов`язок з повернення позики є солідарним.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості .

Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та не заперечувалося сторонами, відповідач ОСОБА_3 свого зобов`язання перед позивачем – ОСОБА_5 за договором позики не виконав та не повернув отримані грошові кошти у розмірі 56160,00 доларів США.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленої у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, за період з 15 липня 2018 року по 26 жовтня 2022 року позивачем - ОСОБА_5 було зроблено низку грошових міжнародних переказів на користь ОСОБА_3 на загальну суму 56160,00 доларів США, що підтверджується виписками по рахунку КБ АТ «ПриватБанк» за відповідний період (а.с.101-127, т.1), а також відповідачами під час шлюбу у цей період придбано: автомобіль Chevrolet Laccetti, 2008 року випуску, який з 09 листопада 2019 року зареєстровано за ОСОБА_3 , (а.с.21 т.1), Chevrolet Aveo, 2007 року випуску, з 27 листопада 2019 року зареєстровано за ОСОБА_4 , (а.с.22 т.1) та житловий будинок АДРЕСА_1 (належить відповідачам в рівних частинах, по , з 13 жовтня 2020 року (а.с.24-25, т.1),, а також придбано ще два автомобіля, тобто набуто нерухоме та рухоме майно під час шлюбу та в період надання вказаних грошових переказів, здійснених ОСОБА_5 .

Крім того в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_4 повідомила, що дійсно автомобілі та будинок придбані були у шлюбі, при цьому зазначила, що вона в той час перебувала у відпустці по догляду за дитиною та заробітків не мала, а відповідач ОСОБА_3 на той час працював та мав велику заробітну плату, у зв`язку з чим вони могли заощаджувати грошові кошти та купити вказане вище майно, а сам відповідач ОСОБА_3 у апеляційній скарзі заперечив проти доводів про великі заробітки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України, закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Також, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Судувід 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, провадження № 61-14794 св 21.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

За таких обставин, установивши що грошові кошти, які були отримані шляхом грошових переказів позивача, а в подальшому оформлені розпискою, подружжя ОСОБА_6 витрачало на свою користь, відповідно було придбано рухоме та нерухоме майно, яке було використано в інтересах подружжя, доказів протилежного суду відповідачами не надано. .

Так, згідно положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже на суд покладений обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому обставини, на які учасник справи як на підставу своїх вимог або заперечень підлягають доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки позивач, надавши договір позики у вигляді розписки, виконала всі умови договору позики від 01 листопада 2022 року, а відповідачі, отримавши вказану суму коштів та використавши їх, не повернули їх у повному розмірі у встановлений строк.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, апеляційну скаргу задоволено частково, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 141 ЦК України, стягнути із відповідачів на користь позивача судовий збір в розмірі по 7872,50 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 — задовольнити частково.

Рішення Південного районного суду м. Кам`янського від 17 жовтня 2025 року — скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики-задовольнити

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) борг за договором позики від 01.11.2022 р. у сумі еквівалентній 56160,00 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати, що складаються зі сплати судового збору в сумі по 7872,50 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 28 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича