Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №199/4369/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5009/26 Справа № 199/4369/25 Суддя у 1-й інстанції - КОШЛЯ А. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року та на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 , в якому просила суд: – визнати дійсним укладений між нею та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу від 03 квітня 2021 року квартири АДРЕСА_1 ;– визнати за нею право власності на вищевказану квартиру.

Позов мотивовано тим, що 10 вересня 2005 року між позивачкою

та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі вони накопичили грошові кошти для придбання квартири й вирішили, що квартира буде зареєстрована на ім`я одного із батьків чоловіка. Між ними та батьками чоловіка була усна домовленість про те, що при нагоді батьки чоловіка здійснять відчуження квартири на її користь.

Згодом позивач та ОСОБА_4 передали грошові кошти батькам останнього, про що матір`ю чоловіка було складено розписку.

Проте, 15 жовтня 2020 року ОСОБА_4 , батько ОСОБА_4 , уклав договір купівлі-продажу квартири, в якій вона разом із сім`єю проживали та зареєстрували своє місце проживання. Вони зробили ремонт у квартирі та облаштували її.

Позивач постійно нагадувала батькам чоловіка про необхідність укладання з нею договору купівлі-продажу квартири, проте це питання відкладалося. 03 квітня 2021 року між ними було узгоджено умови продажу квартири, проте не дійшли згоди щодо дати та часу зустрічі у нотаріуса, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 – батько чоловіка,

що унеможливило укладення погодженого між ними договору купівлі-продажу квартири. Спадкоємцями ОСОБА_4 є ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син, її чоловік), ОСОБА_5 (дочка). Отже, продавцем за майбутнім договором купівлі-продажу, який повинен був бути укладений між позивачем, як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем, який помер, буде хтось зі спадкоємців останнього. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела факт укладення між нею та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Надана ОСОБА_1 розписка від 03 квітня 2021 року, відповідно до якої

ОСОБА_4 зобов`язався продати їй квартиру та прийти

до нотаріуса у зручний для покупця час, не є договором купівлі-продажу нерухомості й не підтверджує, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу майна. Підписання розписки, яка нотаріально не посвідчена, про намір укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири не підміняє собою договір купівлі-продажу.

При цьому судом ураховано родинні зв`язки між сторонами у справі, а також те, що з 2021 року і до моменту смерті ОСОБА_4 позивач не зверталася до суду за захистом своїх порушених прав. ОСОБА_1 не довела факт ухилення ОСОБА_4 від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, що було, як уважає позивач, між ними погоджено.

Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, сплата за комунальні послуги, здійснення ремонтних робіт у квартирі не свідчать про виникнення права власності у позивача на спірне нерухоме майно.

Крім того, заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання позову не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки таке визнання порушує інтереси інших осіб, зокрема, державні інтереси у вигляді встановленого порядку здійснення оформлення та реєстрації операцій з нерухомим майном та відповідні надходження до бюджету від здійснення таких операцій.

Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_5 – адвоката

Пацкова М. Л., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу,

про що просила ОСОБА_5 , суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь

ОСОБА_5 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності таких витрат, ОСОБА_1 проти зазначеного розміру не заперечила. Посилання позивача про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення з тих підстав, що адвокатом не надано відомостей щодо організаційної форми його діяльності не мають правового значення, так як судом оцінюються відомості порядку фінансування адвоката та відображення ним бухгалтерських відомостей.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Карчагіна С. В., залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року залишено без змін. Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року залишено без змін. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , а також, районний суд вірно вирішив питання про відшкодування ОСОБА_5 витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд указав про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь ОСОБА_5 5 000,00 грн у відшкодування цих витрат. ОСОБА_1 у клопотанні про зменшення витрат на правничу дороги просила відмовити ОСОБА_5 у стягненні понесених витрат на правничу допомогу у повному обсязі й таке клопотання не може бути задоволено, оскільки воно не відповідає вимогам статті 137 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі поданої представником ОСОБА_1 – адвокатом Карчагін С.В. на рішення суду першої інстанції, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_5 про ухвалення додаткового судового рішення.

Підставами апеляційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – адвоката Карчагіна С. В., мотивована тим, що суд зробив помилковий висновок по суті спору, на врахував всі обставини справи, не надав вірну оцінку наявним у справі доказам.

Суд першої інстанції не врахував, що між ОСОБА_1 , її чоловіком та його батьками було досягнуто домовленість про оформлення договору купівлі-продажу квартири та її подальше відчуження на користь ОСОБА_1 , що підтверджено відповідними доказами, у тому числі, розпискою від 03 квітня 2021 року, якій судом не надано вірну правову оцінку.

Сторонами було погоджено всі умови договору купівлі-продажу квартири, батьки чоловіка отримали від неї з чоловіком грошові кошти для придбання квартири, які було використано за призначенням. Однак, у силу різних обставин, у тому числі, смерті батька чоловіка, на чиє ім`я було укладено договір купівлі-продажу квартири, спірна квартира не була їй відчужена. Сторони фактично не встигли нотаріально засвідчити своє волевиявлення.

При цьому позивачка зареєстрована у спірній квартирі, проживає у ній, здійснює її утримання, зробила у квартирі ремонт, сплачує за комунальні послуги. Правовстановлюючі документи на квартиру були передані їй, як майбутньому власнику.

Судом застосовано невірну редакцію статті 657 ЦК України, якою визначено форму окремих видів договорів купівлі-продажу.

Судом безпідставно не прийнято заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання ними позову ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_4 є сином померлого власника квартири (продавця), а ОСОБА_3 – дружиною. Визнання ними позову не порушує державні інтереси, про що помилково зазначив суд першої інстанції. Спір стосується захисту цивільних прав та інтересів ОСОБА_1 , а не питання сплати податків, зборів та інших офіційних платежів.

Cуд першої інстанції безпідставно послалися на судову практику, зазначає, що суд не мотивував судове рішення, у тому числі, не зазначив підстави відхилення аргументів позову.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суд помилково стягнув з позивача на користь ОСОБА_5 відповідні грошові кошти у відшкодування цих витрат, оскільки не врахували подані позивачем заперечення та не надали оцінку доказам, наданим на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, розміру витрат. Висновки суду у цій частині належним чином не мотивовані.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи.

10 вересня 2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_4 (відповідач).

ОСОБА_4 (відповідач) є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (відповідач).

ОСОБА_6 (відповідач), є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_3

ОСОБА_1 надала суду розписку від 12 жовтня 2020 року, за якою ОСОБА_3 отримала від неї грошові кошти у розмірі 902 713,00 грн для придбання квартири АДРЕСА_1 , з метою подальшої передачі даної квартири у власність ОСОБА_1 або її чоловіку (сину ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).

15 жовтня 2020 року ОСОБА_4 , за згодою другого з подружжя – ОСОБА_3 , придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 69,9 кв. м, житлова площа47,5 кв. м. Відповідний договір купівлі-продажу квартири посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В. В.

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за вищевказаною адресою з 28 липня 2021 року, з 19 січня 2022 року за цією адресою зареєстровано місце проживання її дочки – ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 надала суду докази придбання будівельних матеріалів, побутової техніки, сплати за комунальні послуги.

03 квітня 2021 року ОСОБА_1 отримано розписку від 03 квітня 2021 року щодо подальшого оформлення договору купівлі-продажу вищевказаної квартири.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті її батька – ОСОБА_4 .

Позиція апеляційного суду.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1-2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа вільна у виборі способу захисту цивільних прав судом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Щодо позовної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, то слід зазначити наступне.

Згідно з вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

При цьому, розписка від 03.04.2021, на яку посилається позивач, не містить назви угоди (купівля-продаж), вказано про намір вчинення правочину з розумінням необхідності його нотаріального посвідчення.

Також за змістом ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 5 ст. 656 ЦК України, особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі частини другої статті 220 ЦК України .

За правилами частини другої статті 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зазначена частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.

Тобто, у зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено про те, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вчинення договору купівлі-продажу квартири позивачем надано розписку від 03 квітня 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_4 зобов`язувався продати позивачу вищевказану квартиру та для цього прийти до нотаріуса в зручний для покупця час.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно послався на те, що вказана розписка складена 03 квітня 2021 року, учасники її є відомі один одному в силу родинних відносин, та доказів ухилення від прибуття до нотаріуса починаючи з 2021 року і до моменту смерті ОСОБА_4 , а саме 01 вересня 2024 року, позивачем суду не надано.

Крім того, надані позивачем докази не підтверджують факт укладення між позивачкою та ОСОБА_4 саме договору купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна, оскільки не містять відомостей щодо того, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомості, зокрема відомостей опису нерухомості, дійсної вартості квартири, ціни договору та строку оплати за ним, із зазначенням усіх притаманних такому договору реквізитів. Підписання розписки про намір укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири не підміняє собою договір купівлі-продажу такого майна. Тому, розписка, що міститься в матеріалах справи, не є договором купівлі-продажу, оскільки не містить істотні умови, що притаманні такому договору. А відтак, не можна її вважати належним та допустимим доказом досягнення домовленості між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Також позивачка зазначає, що наміри про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна були узгоджені сторонами до придбання квартири та підтверджені письмовою розпискою ще 2021 року, у зв`язку з чим, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що сторони не були позбавлені можливості реалізувати свої права відповідно до встановлених на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства України. А відтак, наявність перешкод, які б свідчили про неможливість укладення договору відчуження нерухомого майна у передбаченій законом письмовій формі та його нотаріального посвідчення, зокрема ухилення продавця від його нотаріального посвідчення, позивачем не доведено та судом не встановлено.

Оскільки розписка щодо намірів укласти договір купівлі-продажу квартири (розцінюється стороною позивача як досягнення усіх істотних умов договору купівлі-продажу та є договором від 03.04.2021 року) була укладена у простій письмовій формі, без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент її укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення правочину,

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору дійсним у судовому порядку та відсутності підстав для визнання права власності позивача на спірну квартиру.

Доводи апеляційної скарги, про те що суд першої інстанції не врахував, що між ОСОБА_1 , її чоловіком та його батьками було досягнуто домовленість про оформлення договору купівлі-продажу квартири та її подальше відчуження на користь ОСОБА_1 , що підтверджено відповідними доказами, у тому числі, розпискою від 03 квітня 2021 року, якій судом не надано вірну правову оцінку, а також сторонами було погоджено всі умови договору купівлі-продажу квартири, батьки чоловіка отримали від неї з чоловіком грошові кошти для придбання квартири, які було використано за призначенням. Однак, у силу різних обставин, у тому числі, смерті батька чоловіка, на чиє ім`я було укладено договір купівлі-продажу квартири, спірна квартира не була їй відчужена, сторони фактично не встигли нотаріально засвідчити своє волевиявлення, колегія суддів відхиляє, оскільки, як зазначалося вище, сторони не були позбавлені можливості реалізувати свої права відповідно до встановлених на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства України. А відтак, наявність перешкод, які б свідчили про неможливість укладення договору відчуження нерухомого майна у передбаченій законом письмовій формі та його нотаріального посвідчення, зокрема ухилення продавця від його нотаріального посвідчення, позивачем не доведено та судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачка зареєстрована у спірній квартирі, проживає у ній, здійснює її утримання, зробила у квартирі ремонт, сплачує за комунальні послуги. Правовстановлюючі документи на квартиру були передані їй, як майбутньому власнику, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці обставини не можуть бути підставою для визнання правочину дійсним.

Крім того, доводи апелянта про те, що судом безпідставно не прийнято заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання ними позову ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_4 є сином померлого власника квартири (продавця), а ОСОБА_3 – дружиною. Визнання ними позову не порушує державні інтереси, про що помилково зазначив суд першої інстанції. Спір стосується захисту цивільних прав та інтересів ОСОБА_1 , а не питання сплати податків, зборів та інших офіційних платежів, колегія суддів вважає необгрутованими з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».

Проте, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вказав, що законних підстав для задоволення позову немає.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Що стосується додаткового рішення суду колегія суддів виходить з наступного.

Так, Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_5 – адвоката

Пацкова М. Л., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст.ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_5 під час розгляду цивільної справи в суді першої інстанції представляв адвокат — Пацков Микола Леонідович, на підставі ордеру на надання правничої допомоги та договору про надання правової допомоги та представництво.

На підтвердження понесених витрат матеріали справи містять, договір про надання правової допомоги та представництво від 06 травня 2025 року (т.1 а.с. 82), квитанція від 06 травня 2025 року про сплату адвокату за договором 7000 грн. (Т.1 а.с.83).

З огляду на умови договору про надання правової допомоги, колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу є підтвердженими матеріалами справи, визначений розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність витрат на правову допомогу є необгрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив додаткове рішення, з дотриманням норм процесуального та матеріального права та підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до невірного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду та додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 28 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича