Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №202/12020/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3789/26 Справа № 202/12020/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №202/12020/23 за заявою керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича в інтересах Дніпровської міської ради про забезпечення позову Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, звільнення і повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, за апеляційною скаргою керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову, постановлену у складі судді Бєльченко Л.А., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Центральна окружна прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулась до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, звільнення і повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

26 грудня 2025 на адресу суду надійшла заява керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Р.Р. в інтересах Дніпровської міської ради про забезпечення позову, в якій він просив суд заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо об`єкту нерухомого майна: будівель та споруд, загальною площею 977,7 кв.м., опис: літ.А-1-майстерня, загальною площею 433,9 кв.м, літ.Б-1-гараж, загальною площею 250,4 кв.м, літ.В-1- ЦМС, загальною площею 142,2 кв.м, літ.Д-1-гараж, загальною площею 151,2 кв.м, №1-6, І-споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 940053312101); заборонити ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договорів купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо об`єкту нерухомого майна: квартири, загальною площею 44 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3230948812020).

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025 року заяву керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Р.Р. в інтересах Дніпровської міської ради про забезпечення позову повернуто заявнику на підставі ст.153 ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактаров Р.Р. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, зокрема ст.ст.149, 150, 154, 263 ЦПК України, є незаконною та необґрунтованою, оскільки судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, які викладені в ухвалі, не відповідають фактичним обставинам справи та положенням чинного законодавства, при постановленні судового рішення, істотно порушено норми процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову не дотримано вимог ст.ст.151, 154 ЦПК України щодо змісту та форми заяви, а також випадків застосування зустрічного забезпечення, що у свою чергу призвело до надмірного формалізму, який заважає практичному та ефективному доступу до суду.

Зазначає, що предметом спору у даній справі є звільнення та повернення Дніпровській міській раді самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності площею 0,4468 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 по фактичному розташуванню об`єкту нерухомого майна – будівель та споруд загальною площею 977,7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 940053312101) та відшкодування спричиненої таким самовільним зайняттям шкоди в сумі 955 544,02 грн.

Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того чи буде відповідач власником будівель та споруд, які знаходяться на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Крім цього, з огляду на заявлену позовну вимогу щодо відшкодування спричиненої таким самовільним зайняттям земельної ділянки шкоди в сумі 955544,02 грн. виконання судового рішення також безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Вказує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, прокурор зазначив, що необхідність у зустрічному забезпеченні в даному випадку відсутня, а тому відповідні пропозиції не наводились.

Звертає увагу, що положення п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України не вимагають від особи, яка подає заяву про забезпечення позову, зазначати саме конкретний вид зустрічного забезпечення, який вона просить застосувати. Вказана норма процесуального права передбачає, що заявник повинен висловити свою пропозицію щодо зустрічного забезпечення.

Прокурор в заяві про забезпечення позову висловив свої доводи щодо зустрічного забезпечення, та зауважив на відсутності пропозиції щодо зустрічного забезпечення, яке з огляду на ч.3 ст.154 ЦПК України не є обов`язковим, що свідчить про відсутність підстав для повернення заяви про забезпечення позову, оскільки ці питання суд першої інстанції з`ясовує у передбаченому ст.153 ЦПК України порядку.

Більше того, ч.3 ст.154 ЦПК України передбачає випадки, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення. Однак, зміст оскаржуваної ухвали не містить відомостей про те, що такі обставини були встановлені судом і саме ці обставини слугували правовою підставою для прийняття оскаржуваної ухвали.

Також звертає увагу, що у разі відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення, таке не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

У зв`язку із чим просив суд ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову скасувати, справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Повертаючи позивачеві заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що остання, в порушення вимог п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України, не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 цієї статті заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2)повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7)інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

У ч.10 ст.153 ЦПК України зазначено, суд встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.151 цього Кодексу повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Згідно з ч.6 ст.154 ЦПК України, питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Аналіз змісту статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки, за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (ч.1 ст.154 ЦПК України); обов`язком суду (ч.3 ст.154 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі №643/14180/21 (провадження №61-11379св22), вказано, що: «зустрічне забезпечення по своїй суті є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника, щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку».

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2020 року у справі №487/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі №752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі №760/34352/2.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18), «відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову».

Колегія суддів звертає увагу, що положення п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України не вимагають від особи, яка подає заяву про забезпечення позову, зазначати саме конкретний вид зустрічного забезпечення, який вона просить застосувати.

Вказана норма процесуального права передбачає, що заявник повинен висловити свою пропозицію щодо зустрічного забезпечення.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що прокурор в заяві висловив свої доводи щодо зустрічного забезпечення, та зауважив на відсутності пропозиції щодо зустрічного забезпечення, яке з огляду на ч.3 ст.154 ЦПК України, не є обов`язковим у цій справі.

Крім того, у разі відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення, таке не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд в свою чергу покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Слід зазначити, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи заявника, викладені в заяві про забезпечення позову, та у порушення норм процесуального права, дійшов передчасного висновку про повернення заявнику заяви про забезпечення позову на підставі ч.10 ст.153 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Тактарова Романа Рафаїловича -задовольнити.

Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 грудня 2025 року про повернення заяви про забезпечення позову у справі №202/12020/23 - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Судді: