Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №480/8704/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року Справа № 480/8704/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8704/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення та інших одноразових видів грошового забезпечення при звільненні, за період з 31 грудня 2024 року по 25 жовтня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням з урахуванням перерахованого грошового забезпечення та інших одноразових видів грошового забезпечення при звільненні, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення та інших одноразових видів грошового забезпечення при звільненні, за період з 31 грудня 2024 року по 25 жовтня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є відповідач, був виключений із списків особового складу військової частини 31.12.2024. Проте, лише 25.10.2025 відповідачем була здійснена виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані відпустки в загальному розмірі 121273,15 грн., що підтверджується витягом з карткового рахунку. Позивач вважає, що оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належне йому грошове забезпечення, відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 31.12.2024 по 25.10.2025 - не більш ніж за шість місяців.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Крім того даною ухвалою було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні робочі місяці, що передують звільненню, із зазначенням середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення.

Представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що виплати ОСОБА_1 були здійснені в повному обсязі у визначеному чинним законодавством порядку. Затримка у виплаті була зумовлена тим, що на той час, військова частина НОМЕР_2 - це відокремлений підрозділ у складі військової частини НОМЕР_1 , який виконував бойові завдання в Донецькій області. На підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04 жовтня 2024 року № Д-321/94/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2024 році» відбулися заходи переформатування військової частини НОМЕР_1 , внаслідок чого військову частину НОМЕР_2 з 01.01.2025 року ліквідовано, умовне найменування НОМЕР_2 та ідентифікаційний код НОМЕР_3 анульовано, а її особовий склад був зарахований до списків особового складу другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Лише після повної процедури ліквідації військової частини НОМЕР_2 , яка закінчилася в травні 2025 року, відбулось набуття правонаступництва військовою частиною НОМЕР_1 . Також, в період з грудня 2024 року по травень 2025 року відбувалися організаційно-штатні заходи, внаслідок яких, військова частина НОМЕР_1 здійснила переміщення з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 , а в подальшому до Чернігівської області. На сьогоднішній день військова частина НОМЕР_1 перебуває в Чернігівській області та продовжує приймати безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а її підрозділи приймають безпосередню участь у бойових діях в Чернігівській, Харківській та Донецькій областях.

Відповідач, також зазначив, що в оскаржуваний період позивач до військової частини з відповідними рапортами про виплату грошового забезпечення, не звертався, як і не звертався за розрахунками, проведеними з ним по наказам військової частини щодо відповідних виплат. За таких обставин, підстави для подання позову у позивача були відсутні.

Правомірність дій відповідача підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, яка у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (Постанова від 07.11.2024року по справі №990/60/24).

Також відповідач вказав, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту заявлення позивачем того, що його права були порушені, а важливим є підтвердження того, що орган не вчинив дій які підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, тобто фактично не були виконані. Крім того значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи (порушення прав має бути реальним).

Згідно вищезазначеного, відповідач не порушував права позивача, позивач не надав доказів, що порушення його прав дійсно є реальним та відповідач діє всупереч встановленим нормам закону (а.с. 25-28).

В подальшому, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку із зазначенням загальної суми, яка була виплачена позивачу під час звільнення з військової служби та сум (із зазначенням всіх видів грошового забезпечення), які було виплачено після звільнення з військової служби, в тому числі на виконання рішень суду.

Також, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) (із деталізацією по складовим грошового забезпечення) за жовтень і листопад 2024 року.

На виконання вимог суду, представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.12.2024 № 372 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.12.2024 року (а.с. 7).

Проте при звільненні з військової служби, з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок.

На підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 04 жовтня 2024 року № Д-321/94/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2024 році» військову частину НОМЕР_2 з 01.01.2025 року ліквідовано, умовне найменування НОМЕР_2 та ідентифікаційний код НОМЕР_3 анульовано, а її особовий склад був зарахований до списків особового складу другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . У травні 2025 року відбулось набуття правонаступництва військовою частиною НОМЕР_1 , що визнав представник відповідача у відзиві на позовну заяву,

В подальшому відповідач 25.10.2025 виплатив позивачу суму одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки у загальному розмірі 121273,15 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с. 10).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не нараховувався та не виплачувався, що не заперечував відповідач у відзиві на позовну заяву.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постановах Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24, від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, від 19.05.2026 року по справі № 240/9022/20, від 03.06.2026 року по справі № 380/4195/25, від 04.06.2026 року по справі № 160/2115/24, від 05.06.2026 року по справі № 560/12064/24

З матеріалів справи, а саме з витягу з наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_5 від 31.12.2024 року № 372 судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 31.12.2024 року (а.с. 9). При цьому, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не проведено.

Так, вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористану відпустку були перераховані на картковий рахунок позивача лише 25.10.2025 року.

Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 01.01.2025 (наступний день після звільнення) по 24.10.2025 (день, який передує дню проведення розрахунку), а не з 31.12.2024 по 25.10.2025, як зазначено позивачем у позовних вимогах.

Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2024 рік (а.с. 58) загальний розмір грошового забезпечення за два останні місяці, які передують місяцю звільнення зі служби (жовтень і листопад 2024 року) складає 49972,36 грн. (24986,18+24986,18) (без урахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168).

Згідно із пп. б) п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100) при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року N 260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача, обраховане за правилами, встановленими Порядком № 100, складає 819,22 грн. (49972,36 грн. /61 календарний день).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.01.2025 по 25.10.2025 в межах шести місяців становить 148278,82 грн. (181 календарний день * 819,22 грн. (середньоденне грошове забезпечення)).

В свою чергу, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2026 № 2895, загальний розмір грошового забезпечення, що належало позивачу до виплати при звільненні становить 147913,27 грн. (а.с. 49).

Відповідно, суми вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, виплачені із затримкою у загальному розмірі 121273,15 грн. становлять 81,99 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні (121273,15 грн. : 147913,27 грн. х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності та враховуючи висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 121573,80 грн. (81,99% від 148278,82 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

А відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 121573,80 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки з огляду на те, що право на виплату середнього заробітку передбачене частиною першої статті 117 КЗпП України, у даному випадку саме стягнення відповідної суми є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 121573,80 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек