Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №460/5159/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 серпня 2026 року м. Рівне№460/5159/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду та незабезпечення процедури звільнення ОСОБА_1 за рапортом від 25.02.2026 року;

визнати протиправними та скасувати накази/рішення командира В/Ч НОМЕР_1 про призупинення військової служби ОСОБА_1 у зв`язку з нібито самовільним залишенням частини;

зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 повторно провести службове розслідування за фактом відсутності позивача, обов`язково врахувавши період його стаціонарного лікування у КНП «Здолбунівська ЦМЛ»;

зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 у запас за станом здоров`я на підставі п. «б» ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII (інвалідність ІІІ групи) з дати подання рапорту;

зобов`язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та додаткові винагороди за весь період лікування та протиправного позбавлення виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протипрвно виніс наказ про призупинення військової служби у зв`язку з нібито самовільним залишенням частини, оскільки позивачем було подано 25.02.2026 рапорт про звільнення у запас відповідно до підбункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Зауважив, що 02.03.2026 був екстрено госпіталізований до стаціонару інфекційного відділення КНП "Здолбунівська центральна міська лікарня", що спростовує факт самовільного залишення ним військової частини. Вважає, що потрібно повторно провести службове розслідування, врахувавши період його стаціонарного лікування. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 25.03.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 01.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що командир військової частини НОМЕР_1 не наділений повноваженнями щодо звільнення військовослужбовців з військової служби та видання відповідного наказу по особовому складу. У зв`язку із самовільним залишенням 28.02.2026 року солдатом ОСОБА_1 частини без будь-яких обгрунтованих на це причин, у військової частини НОМЕР_1 відсутні будь-які правові підстави для направлення його рапорту і документів на звільнення до військової частини НОМЕР_2 . Сам по собі факт подання рапорту безпосередньому командиру не дає автоматичного права позивачу на його звільнення та самовільного залишення розташування частини після цього. Такими діями позивач свідомо ухилився від подальшого виконання обов`язків військової служби. Погіршення стану його здоров`я на яке посилається представник позивача у позові являється надуманим і не підтверджується будь-якими фактичними даними станом на 28.02.2026 року. Крім того, до медичної служби частини ОСОБА_1 із скаргами на стан здоров`я та/або необхідністю направлення його на консультацію (лікування) не звертався.

У відповіді на відзив позивач повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві є необґрунтованими.

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України з 28.11.2024 року, в тому числі з 28.11.2024 по 28.08.2025 - на посаді водія - санітара ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.08.2025 по 30.10.2025 - на посаді водія групи забезпечення заходів цивільно- військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.10.2025 по 28.02.2026 - на посаді старшого водія 1 автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 Сухопутних військ Збройних Сил України.

25.02.2026 позивач подав рапорт про звільнення зі служби за станом здоров`я у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) за наявності інвалідності. Вказаний рапорт було погоджено безпосереднім командиром військовослужбовця сержантом ОСОБА_2 .

28.02.2026 військовослужбовець ОСОБА_1 був включенний командуванням частини до складу групи, яка планувався до вибуття в район виконання бойових (спеціальних) завдань до складу зведеної роти зв`язку в Харківській області, яка зокрема не знаходиться безпосередньо в зоні бойових дій.

28.02.2026 о 16:00 під час перевірки особового складу в місці дислокації військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , старшого водія 1 автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується рапортом тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 (вхідний у в/ч НОМЕР_1 № 416/р від 28.02.2026).

28.02.2026 тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини майором ОСОБА_4 по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 було направлено доповідь командиру військової частини НОМЕР_2 , начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 та прокурору Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2026 №65 солдата ОСОБА_1 , старшого водія 1 автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 визначено вважати таким, що самовільно залишив частину з 28.02.2026 та знято з усіх видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.03.2026 №83 на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 28.02.2026 №416/р призначено службове розслідування по факту самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 . За результатами службового розслідування складено акт від 06.03.2026.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.03.2026 №31/нагд "Про результати службового розслідування" встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив частину та без поважних причин відсутній на службі з 28.02.2026 року, у зв`язку з чим на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Пунктом 4 цього наказу відповідно до розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 визначено не виплачувати позивачу щомісячну премію з лютого 2026 року та відповідно до п. 15 розділу XXXIV наказу №260 - не виплачувати додаткову винагороду.

02.03.2026 за вихідним №2433/058 військовою частиною НОМЕР_1 направлено повідомлення до територіального управління державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України солдатом ОСОБА_1 .

Позивач вважаючи протиправними накази про призупинення військової служби та протиправною бездіяльність щодо нерозгляду рапорту від 25.02.2026 про звільнення, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до вимог ст. 26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з вимогами пункту 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно зі статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту серед іншого передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за № 1503/31371.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.

На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.

Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, має бути проведено службове розслідування.

Судом встановлено, що 28.02.2026 о 16:00 під час перевірки особового складу в місці дислокації військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_1 було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , старшого водія 1 автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується рапортом тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 (вхідний у в/ч НОМЕР_1 № 416/р від 28.02.2026).

28.02.2026 тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини майором ОСОБА_4 по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_1 було направлено доповідь командиру військової частини НОМЕР_2 , начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 та прокурору Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2026 №65 солдата ОСОБА_1 , старшого водія 1 автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 визначено вважати таким, що самовільно залишив частину з 28.02.2026 та знято з усіх видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.03.2026 №83 на підставі рапорту тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 28.02.2026 №416/р призначено службове розслідування по факту самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 . За результатами службового розслідування складено акт від 06.03.2026.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.03.2026 №31/нагд "Про результати службового розслідування" встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив частину та без поважних причин відсутній на службі з 28.02.2026 року, у зв`язку з чим на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Пунктом 4 цього наказу відповідно до розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 визначено не виплачувати позивачу щомісячну премію з лютого 2026 року та відповідно до п. 15 розділу XXXIV наказу №260 - не виплачувати додаткову винагороду.

02.03.2026 за вихідним №2433/058 військовою частиною НОМЕР_1 направлено повідомлення до територіального управління державного бюро розслідування, розташованого у м. Львові за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України солдатом ОСОБА_1 .

Отже, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06.03.2026 №31/нагд "Про результати службового розслідування" встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив частину та без поважних причин відсутній на службі з 28.02.2026 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25.02.2026 подав рапорт про звільнення зі служби за станом здоров`я у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) за наявності інвалідності. 02.03.2026 був госпіталізований до стаціонару інфекційного відділення КНП "Здолбунівська центральна міська лікарня" та перебував на стаціонарному лікуванні.

Суд зазначає, що загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 №548 (далі - Статут).

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначаються загальні обов`язки військовослужбовців. Так, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;… виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

Відповідно до ст.12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Згідно зі ст.40 Статуту військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі, зокрема, відбуття чи повернення з лікування, відпустки тощо.

На підставі ст.254-256 Статуту військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Як визначено пунктом 260 Статуту, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

Суд зазначає, що матеріалами службового розслідування встановлено відсутність позивача без поважних причин на службі з 28.02.2026, однак в порушення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, позивач не повідомив про захворювання безпосередньому начальникові, а на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини не отримував висновку лікаря військової частини, що свідчить про самовільне залишення військової частини, а його доводи про зворотне спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Як визначено пунктом 15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, оскільки з 28.02.2026 позивач самовільно залишив місце проходження військової служби, тому відповідачем правомірно вчиненні дії щодо зняття з усіх видів забезпечення в зв`язку з самовільним залишенням частини.

Щодо посилання позивача на те, що ним подано рапорт на звільнення від 25.02.2026, суд зазначає наступне.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Порядок звільнення з військової служби визначено пунктом 233 Положення № 1153/2008, відповідно до якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово- обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Для припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу у військових частинах оформляються подання на військовослужбовців, які звільняються з військової служби за формою визначеною додатком 1 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (пункт 1.5 розділу І Інструкції).

З військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу - командиром військової частини, в якій вони проходять військову службу, або його заступником проводиться бесіда з питань звільнення з військової служби.

Під час бесіди з військовослужбовцем посадова особа роз`яснює йому, які пільги та переваги він має з працевлаштування та матеріально-побутового забезпечення, доводить військовослужбовцю рішення щодо рекомендацій для територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно можливості проходження ним служби у військовому резерві Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, водночас з`ясовує про місце проживання після звільнення військовослужбовця та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для направлення його на військовий облік. При цьому враховуються прохання та побажання військовослужбовця, даються необхідні пояснення з інших питань.

Відповідно до пункту 12.9 Інструкції про організацію виконання ложення про проходження громадянами України військової служби у збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України і 10.04.2009 №170, документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, впорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби у випадку звільнення за підставами, педбаченими зокрема підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 ону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Під час дії воєнного стану, відповідно до пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Термін розгляду рапорту військовослужбовців на звільнення становить не більше 14 календарних днів із дня його подання відповідно до підпункту 2 пункту 9 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Міністерством оборони України від 06.08.2024 №531.

Пунктом 242 Положення № 1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Враховуючи вищенаведені норми, суд зазначає, що сам по собі факт подання рапорту безпосередньому командиру не дає автоматичного права позивачу на його звільнення та самовільного залишення розташування частини після цього.

Також суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача провести повторне службове розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що службове розслідування було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, неповно, упереджено чи з недотриманням установленої процедури. Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про незаконність проведення такого розслідування або про наявність істотних процесуальних порушень, що могли вплинути на його результати.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 у запас за станом здоров`я на підставі п. «б» ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII (інвалідність ІІІ групи) з дати подання рапорту, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач самовільно залишив військову частину, доказів, які б спростовували встановлені обставини або свідчили про повернення позивача до військової частини у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення процедури його звільнення з військової служби у запас за станом здоров`я. За таких обставин бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби не може бути визнана протиправною, оскільки була зумовлена наявністю обставин, які виключали можливість прийняття відповідного рішення. Таким чином, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності, позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 серпня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя С.А. Борискін