Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №461/4380/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4380/26

Провадження № 2/461/2988/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Чубей К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором №5462150 від 15.04.2025 в розмірі 40513,80 грн., суму понесених судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрат, понесених внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу - 270,18 грн.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 15.04.2025 між ТОВ «Лінеура Україна», правонаступником якого є ТОВ «Новий Колектор» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5462150, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної банківської картки, у розмірі 10800 грн., на строк 360 днів, із встановленою стандартною процентною ставкою 0,95% за кожний день користування кредитом, яка застосовується в межах всього строку кредитування. Відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Кредитний договір відповідач та кредитодавець уклали у вигляді електронного документа у відповідності до ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». 27.01.2026 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу №С7-270126-1, відповідно до умов якого до Позивача перейшло право грошової вимоги, в тому числі до відповідача за договором №5462150 від 15.04.2025. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору. Проте, відповідач свої зобов`язання не виконала належним чином, відтак, станом на 27.01.2026 утворилась заборгованість у розмірі 40513,80 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10799,97 грн.; заборгованість за відсотками - 24313,83 грн.; штраф - 5400 грн. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задоволити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

24.06.2026 представник відповідача Зіновкіна О.П. через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, які проводити за участю представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. В обгрунтування відзиву зазначає щодо неправомірності нарахування комісії за взяття кредиту, оскільки численна судова практика підтверджує, що якщо позивач стягує комісію, але не може пояснити, які конкретно послуги надавалися за ці кошти, така комісія не підлягає стягненню, а вже сплачені суми можуть бути зараховані в рахунок інших зобов`язань позичальника. Окрім того, нарахування позивачем штрафу в розмірі 5400 грн. не підлягає стягненню на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами 18 і 19. Таким чином, починаючи з 24.02.2022 та до завершення введеного на території України воєнного стану, нарахування відсотків, втрат від інфляції та 3% річних за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання не здійснюється. Також вказує, що розрахунок заборгованості, який надано позивачем не є доказом наявності заборгованості за відсотками, оскільки такий не підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Разом з тим, нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. Крім того, представник зазначає щодо застосування пільг до відповідача, оскільки ОСОБА_1 є членом сім`ї військовозобов`язаного, так як її чоловік проходить військову службу в ЗСУ та є учасником бойових дій, що позбавляє можливості позивача нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, відтак наполягає на застосуванні до спірних правовідносин положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.07.2026 розгляд справи відкладено та надано позивачу термін на підготовку та скерування відповіді на відзив.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши клопотання представника відповідача щодо проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, за участю представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство не передбачає обов`язку здійснювати розгляд зазначеної категорії справ за обов`язкової участі відповідача або її уповноваженого представника, а тому, питання про порядок розгляду справи вирішується на розсуд суду під час відкриття провадження у справі.

При цьому відповідно до частини шостої статті 279 ЦПК України суд може відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин, предмет доказування та наявні у матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору без проведення судового засідання. Суд враховує, що всі необхідні докази сторонами подані, обставини справи підтверджуються письмовими доказами, необхідності у допиті свідків, дослідженні речових доказів чи наданні усних пояснень не встановлено.

Суд наголошує, що спрощене провадження, як і загальне позовне провадження спрямовані на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги. Отже, сторони не позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлені можливості надавати суду свої докази на спростування вимог та заперечень один одного у строки, визначені судом або законом, та в повній мірі користуються правами, передбаченими ЦПК України.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Разом з тим, як встановлено судом, ухвалою про відкриття провадження у справі визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Оскільки розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання за участю сторін, у тому числі без їх виклику, проведення судового засідання в режимі відеоконференції є процесуально недоцільним.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що сторони можуть подавати письмові пояснення з приводу спору, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, за участю представника відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів необхідно відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 15.04.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 5462150 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого сторони погодили, що на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити Комісію (якщо передбачена Договором) і проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 10800,00 гривень. (п. 1.2), строк кредитування (строк, на який надається кредит): 360 днів. Періодичність платежів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати Комісії (якщо передбачена Договором), процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (по тексту Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (п. 1.3), комісія за надання кредиту становить 1080,00 гривень. Тип Комісії (якщо передбачена Договором) разова комісія, нараховується при наданні кредиту в дату надання кредиту та в дату надання додаткової суми кредиту (у разі укладання додаткового договору/угоди згідно з п. 1.2.1 Договору). Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах: Стандартна процента ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору. Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 0,9778% (показник округлений до десятитисячних) (п.1.3 Договору) (п.п.1.4, 1.4.1).

Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 (п. 2.1), кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з п. 2.1. Договору (п.2.4). Сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата Комісії (якщо передбачена Договором), процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. Договору (п. 4.1). Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 23535 /а.с.42-67/.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало умови договору та зарахувало 15.04.2025 відповідачу кошти в розмірі 10800 грн. на електронний платіжний засіб 5457082514330328, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» вих. № 20260127-273 від 27.01.2026 /а.с.19/.

В свою чергу позичальник свої зобов`язання за Договором № 5462150 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15.04.2025 належним чином не виконала, у зв`язку з чим відповідно до розрахунку заборгованості станом на 27.01.2026 утворилась заборгованість у розмірі 40513,80 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10799,97 грн., проценти в розмірі 24313,83 грн. та штрафні санкції 5400 грн. /а.с.80-89/.

27.01.2026 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026 /а.с.30-41/.

Відповідно до додатку № 2 до договору факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026 до ТОВ «НОВИЙ КОЛЛЕКТОР» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 5462150 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15.04.2025 у розмірі 40513,80 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 10799,97 грн., за відсотками 24313,83, штраф 5400,00 грн. /а.с.75-77/.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено парафом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону (ч.ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, судом встановлено, що між ТОВ «Лінеура Україна», правонаступником якого є ТОВ «Новий Колектор» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5462150 у формі електронного документа, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 23535.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати факт укладення договору чи розмір існуючої заборгованості.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 умови взятих на себе кредитних зобов`язань не виконала, а також зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання настав, доказів повернення боргу станом на день розгляду справи відповідачем не надано, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з останньої заборгованості за основною сумою боргу є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Разом з тим, предметом спору у даній справі, також є стягнення процентів за користування кредитом. Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів, представник відповідача посилається на те, що відповідач є членом сім`ї військовозобов`язаного, так як її чоловік проходить військову службу в ЗСУ та є учасником бойових дій, а тому на неї поширюється дія п. 15 ч. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо стягнення відсотків за кредитним договором.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей та встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту.

У статті 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин ) передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Представником відповідача разом з відзивом на позовну заяву подано наступні документи на підтвердження того, що відповідач є дружиною військовослужбовця (членом сім`ї військовозобов`язаного): копію посвідчення серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане ОСОБА_2 25.05.2021, про те, що він є учасником бойових дій, таке є безтермінове і дійсне на всій території України; копію свідоцтва про щлюб серії НОМЕР_3 , відповідно до якого 30.12.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №836 Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; копію військового квитка серії НОМЕР_4 , де містяться записи про проходження військової служби ОСОБА_2 у військових частинах НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , в/ч НОМЕР_7 ; копію довідки за Ф5 військової частини НОМЕР_7 Національної гвардії України, за підписом т.в.о. першого заступника командира частини - начальника штабу, підполковника ОСОБА_4 , відповідно до якої солдат ОСОБА_2 , 2000 року народження проходить військову службу по мобілізації з 13.06.2025, наказ №182 /а.с.116-128/.

Встановлена частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільга має імперативний характер та застосовується незалежно від умов кредитного договору. Наявність відповідного статусу підтверджується належними письмовими доказами, поданими відповідачем, тоді як позивач не надав суду жодних доказів, які б спростовували право відповідача на користування зазначеною пільгою.

Отже, відповідач є членом сім`ї військовослужбовця, а тому на неї поширюються пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відтак вона звільнена від нарахування і сплати процентів за кредитним договором.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 14.05.2021 року в справі № 502/1438/18.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором № 5462150 від 15.04.2025 в сумі 24313,83 грн. задоволенню не підлягає, оскільки відповідач, як дружина військовослужбовця, згідно ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільняється від сплати процентів/відсотків в особливий період.

При цьому, за наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі №642/548/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 Верховний Суд зробив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією РФ, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє по даний час.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладено 15.04.2025, тобто під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Відтак, незалежно від передбачення штрафних санкцій умовами кредитного договору, їх нарахування після 24 лютого 2022 року за прострочення виконання кредитного зобов`язання прямо заборонене законом, а вже нараховані суми підлягають списанню кредитодавцем. Отже, вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 5400 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Крім цього, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неправомірності стягнення комісії за надання кредиту, оскільки такі доводи не стосуються предмета спору. Позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту, а просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, процентами та штрафними санкціями. Відтак доводи відповідача щодо правомірності нарахування чи стягнення комісії не підлягають оцінці судом у межах цієї справи, оскільки вирішення питання про права та обов`язки сторін можливе лише в межах заявлених позовних вимог.

Суд оцінює кожний доказ окремо, а також їх сукупність відповідно до статті 89 ЦПК України. Подані позивачем письмові докази підтверджують факт укладення кредитного договору, надання кредитних коштів та перехід права вимоги за договором факторингу, однак не спростовують наявності законодавчих пільг, якими користується відповідач як дружина військовослужбовця.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» які поширюються на відповідача як дружини військовослужбовця, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 10799,97 грн., а саме сума заборгованості по тілу кредиту.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 709,73 грн. (з розрахунку 10799,97 грн./40513,80 грн. х 2662,40 = 709,73 грн.).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з надсиланням на адресу відповідача позовної заяви з додатками у розмірі 270,18 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, враховуючи те, що надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів є обов`язком позивача відповідно до вимог ч. 1 ст. 177 ЦПК України, а також те, що при поданні позовної заяви був застосований коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, суд вважає, що понесені позивачем витрати, пов`язанні з надсиланням стороні відповідача позовної заяви з додатками в розмірі 270,18 грн. не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 215, 526, 530, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» заборгованість за Договором №5462150 від 15.04.2025 в розмірі 10799 (десять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 97 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» сплачений судовий збір в розмірі 709 (сімсот дев`ять) грн. 73 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», місце знаходження: 01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, офіс 601, код ЄДРПОУ 43170298, електронна адреса: info@newcollector.com.ua.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Зубачик Н.Б.