Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №642/2172/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

03 серпня 2026 року

Справа № 642/2172/26

Провадження № 2/642/1282/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Проценко Л.Г.

за участю секретаря Шевченко Т.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Холодногірського районного суду м. Харкова звернувся з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 : 1) про визнання права спільної сумісної власності подружжя на 81/200 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) визначення частки у спільній сумісній власності подружжя і визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 81/400 часток зазначеного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за кожним; 3) стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору при подачі позову в розмірі 4260 грн. 60 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що 25.08.2005 р. він уклав шлюб з відповідачкою і під час шлюбу подружжям за його особисті кошти було придбано частину житлового будинку АДРЕСА_1 . У зв`язку з відсутністю доказів сплати саме особистих коштів позивач просить визнати право спільної сумісної власності подружжя на 81/200 частку вищезазначеного житлового будинку, а не визнання за ним права особистої приватної власності на 81/200 частки даного будинку. Згідно договору купівлі - продажу частини будинку від 01.04.2014 продавці ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 купила 81/200 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності на частину будинку зареєстровано за ОСОБА_2 . Згідно звіту про оцінку майна від 10.03.2026 ринкова вартість 81/200 частки зазначеного житлового будинку становить 426 060 грн. Заочним рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 12.11.2025 (справа №642/6031/25) шлюб укладений 25 серпня 2006 р. розірвано.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 27.03.2026 позовна заява залишена без руху і після усунення недоліків, ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.05.2026 задоволено клопотання позивача та з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України витребувано інформацію про перетин кордону громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.01.2022 по теперішній час.

Ухвалою суду від 03.07.2026 р. підготовче провадження у справі було закрито і справу призначено до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, була повідомлена про дату, місце та час слухання справи у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання (в т.ч. через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади), не з`явилася в судове засідання відзиву не подала, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, показав, що в період шлюбу ним з дружиною було придбано 81/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , які були зареєстровані на ім`я дружини. Заочним рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 12.11.2025 шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. ОСОБА_2 разом з дітьми проживає за кордоном, на телефонні дзвінки не відповідає. Вважав за необхідне визнати право спільної сумісної власності подружжя на 81/200 частку зазначеного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 81/400 часток вказаного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель за кожним.

Суд вислухавши позивача, дослідивши матеріал и справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб 25 серпня 2006 р., про що вчинено відповідний запис за №339. Прізвища сторін після укладення шлюбу: ОСОБА_7 та ОСОБА_7 . Шлюб між сторонами розірвано заочним рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 12.11.2025 (справа №642/6031/25). (а.с.82,14-17)

Як вбачається з договору купівлі продажу частки житлового будинку від 01.04.2014 посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Коссе Л.М.в р.№657, продавці ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_2 купила 81/200 частку житлового будинку АДРЕСА_1 за 240 000 грн.У пункті 5 даного договору вказано, що купівля частини будинку вчиняється за згодою чоловіка ОСОБА_1 , про що свідчить його заява від 01.04.2014. (а.с. 5,7)

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.04.2014 за ОСОБА_2 зареєстровано 81/200 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . (а.с.8)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.12.2025 р. власником 81/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . (а.с.23-25)

За висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Нерухомість-Футура» від 10.03.2026р. (оцінювач ОСОБА_9 ) ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_2 становить 1052000 грн. без ПДВ, а ринкова вартість 81/200 частки об`єкта дослідження 426 060 грн. без ПДВ. (а.с.26-41)

Згідно довідки з Реєстру територіальної громади про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.04.2026 ОСОБА_2 зареєстрована у АДРЕСА_1 . (а.с.54)

За довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 27.02.2019 ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.20)

Як вбачається з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08.05.2026 громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 останній виїхала за територію України 30.12.2024 через пункт пропуску “Ужгород” і більше в Україну не поверталась. (а.с.71)

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 25 серпня 2006 р., який розірвано заочним рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 12.11.2025.

Під час шлюбу подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було придбано 81/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу частки житлового будинку від 01.04.2014, у п. 5 якого зазначено, що купівля частини будинку вчинена за згодою чоловіка – ОСОБА_1 і вказані 81/200 частини вищезазначеного житлового будинкузгідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зареєстровано за ОСОБА_2 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 372 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісні власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

За ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Відповідно до п.п.23,24,30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів, щодо необхідності враховування обставин, а саме: часу придбання майна; коштів, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мету придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд наголошує, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 343/1294/18) акцентував увагу на тому, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Позивач в позові зазначає, що у нього відсутні докази про сплату ниим особистих коштів за частину спірного будинку, а тому просить визнати за ним право спільної сумісної власності подружжя на 81/200 частку вищезазначеного житлового будинку, а не визнання за ним права особистої приватної власності на 81/200 частки даного будинку.

Оскільки вищезазначене майно, набуте подружжям за час шлюбу, та те, що і відповідачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності майна відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ст.60 СК України, вищезазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)), аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 по справі № 754/9261/19 який виснував, якщо метою сторін у справі є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу, то позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбана сторонами під час шлюбу 81/200 частина житлового будинку АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому за позивачем та відповідачем має бути визнано право власності на 81/400 частини зазначеного житлового будинку за кожним.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4260 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись 4, 12, 13, 30, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-284 ЦПК України, ст.ст.368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 70 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 81/400 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 81/400 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4260 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Повний текст рішення складено 03 серпня 2026 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.Г. Проценко