Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №642/2556/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/2556/26

Провадження № 3/642/588/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

за участю секретарясудового засідання Ажиппо О.О.,

захисника- адвоката Бреславець М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові матеріали справи, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

До Холодногірського районного суду м. Харкова з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції надійшов адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 624365 від 26.03.2026, 26.03.2026 о 02 год. 28 хв. в м. Харкові по вул. Полтавський Шлях, 58, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MITSUBISHI L 200, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.

Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, розгляд справи проведений за його відсутності за участю захисника.

Захисник- адвокат Бреславець М.Г. в судовому засіданні надані нею клопотання та пояснення підтримала, просила провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 268 КУпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 130 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою, у зв`язку з чим суд визнав можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 за участю його захисника.

Суддя, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про міжнародні договори України»,ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з вимогами ст.ст.251,252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Згідно з частиною третьою статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), а отже до них застосовується гарантована цією статтею презумпція невинуватості.

З огляду на викладене, за відсутності інших об`єктивних джерел фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню в цій справі, дані, що відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, самі по собі не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі внаслідок відсутності складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

Суд зазначає, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення відомості не є належними доказами, оскільки не узгоджуються з дослідженими судом матеріалами відеофіксації подій.

Так, відповідно до записів з бодикамер поліцейських, залучених до справи, вбачається, що після зупинки транспортного засобу поведінка ОСОБА_1 відповідала обстановці: він розумів події, які відбувалися, спілкувався з поліцейськими коректно, послідовно, тремтіння пальців його рук під час спілкування не спостерігалося, колір обличчя природний співмірний з коліром обличчя працівників поліції, а сама наявність зазначених у протоколі ознак (тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці) не була підтверджена працівниками поліції жодним об`єктивним способом, водієві не було роз`яснено, які саме ознаки наркотичного сп`яніння в нього виявлено.

Окрім цього, зазначені у протоколі ознаки не узгоджувались із дослідженою судом відеофіксацією подій, а водію не було роз`яснено, які саме ознаки сп`яніння в нього виявлено.

Отже, матеріали цієї справи про адміністративне правопорушення не містять достатніх доказів наявності у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння, тобто об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у частині керування транспортним засобом у стані сп`яніння не доведена.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного,наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків або з фіксацією відеозаписом.

У разі незгоди водія на проведення огляду на місці або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Згідно з п. 2, п. 3, п. 7 Розділу І та п. 1 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затвердженої Наказом МВС/МОЗ України від 09.11.2015 No 1452/735), поліцейський зобов`язаний у разі наявності підстав виявити ознаки сп`яніння, чітко роз`яснити водію порядок проведення огляду, а при наявності суперечок чи за бажанням водія забезпечити проведення огляду у відповідному закладі охорони здоров`я.

У відповідності до п. 8 Розділу І Інструкції No 1452/735 у разі відмови водія від проведення огляду на місці зупинки або в закладі охорони здоров`я поліцейський вживає заходів щодо його документування.

Проте для наявності складу правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи має бути усвідомленою, добровільною та вираженою після належного повідомлення про сутність процесуальних дій і наявність ознак сп`яніння.

Матеріалами справи та відеозаписом не підтверджується факт роз`яснення ОСОБА_1 ознак сп`яніння та процесуального статусу.

Таким чином, суд встановив, що працівниками поліції ОСОБА_1 не було роз`яснено правові наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Долучений до матеріалів справи відеозапис не містить моменту, в якому поліцейський пояснює водієві, що саме означає «відмова від огляду» у розумінні частини першої статті 130 КУпАП, що така відмова сама по собі утворює склад цього адміністративного правопорушення і прирівнюється до керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а також що він має право пройти огляд саме у закладі охорони здоров`я.

Відповідно до частини другої статті 266 КУпАП поліцейський перед проведенням огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння зобов`язаний роз`яснити особі її права, порядок проведення огляду та наслідки відмови від його проходження.

Аналогічну вимогу закріплено у пункті 8 розділу I Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858.

Ненадання особі належного роз`яснення правових наслідків відмови від проходження огляду позбавляє таку відмову ознак усвідомленого волевиявлення.

Відповідно до статті 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

За відсутності доведеного факту роз`яснення ОСОБА_1 того, що саме відмова прирівнюється до керування у стані сп`яніння, суд позбавлений можливості дійти висновку про наявність у його діях умислу, необхідного для складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП у частині «відмови від огляду».

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Салдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey, заява № 36391/02, рішення від 27.11.2008) наголосив, що особа має бути чітко і вчасно поінформована про свої процесуальні права та наслідки власних дій, аби її поведінка могла вважатися свідомим волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні у справі «Шабельник проти України (№ 2)» (2019), відповідно до якої непоінформованість особи про наслідки її дій виключає усвідомленість її поведінки, а отримані в такий спосіб докази не можуть визнаватися допустимими.

Відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП та вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення особа, яка притягається до відповідальності, має бути ознайомлена зі своїми правами та обов`язками, передбаченими ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України.

Згідно зі ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів.

Статтею 268 КУпАП передбачено право особи надавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката.

Судом встановлено, що поліцейські не роз`яснили ОСОБА_1 зазначені права та обов`язки, позбавивши його можливості належним чином реалізувати своє право на захист на початковій та вирішальній стадії процесу.

Незабезпечення особі права на захист та нероз`яснення прав є істотним порушенням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, що унеможливлює використання отриманих матеріалів як допустимих доказів.

Щодо оцінки доказів наданих стороною захисту, а саме відеозапису бодікамери працівників поліції про виклик на лінію «102» Національної поліції України, здійснений ОСОБА_1 відразу після складання стосовно нього протоколу про адміністративне правовпорушення, надані за запитом сторони захисту, суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що безпосередньо після складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 . Звернувся до чергової частини поліції за номером «102» Національної поліції України, повідомивши про порушення працівниками поліції процедури оформлення матеріалів справи, а саме про ненадання йому роз`яснень щодо наявності ознак, які б свідчили про перебування в стані сп`яніння, та про непроінформування його заздалегідь про намір скласти щодо нього протокол.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 після виклику наряду поліції за номером «102» самостійно та добровільно просив працівників поліції відвезти його для проходження медичного огляду на стан сп`яніння, оскільки заперечував факт перебування у такому стані.

Працівники поліції, як убачається з відезапису, здійснили візуальну оцінку стану ОСОБА_1 та повідомили про відсутність у нього зовнішніх ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, у зв`язку з чим підстав для направлення на огляд не вбачили, та дозволили ОСОБА_1 подальший рух транспортним засобом.

Суд критично оцінює викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, оскільки поведінка ОСОБА_1 , який негайно після складання протоколу власними діями ініціював перевірку правомірності дій поліцейських та наполягав на проходженні огляду, є поведінкою особи, впевненої у власній тверезості, і суперечить версії про свідому відмову від виконання законної вимоги з метою уникнення відповідальності.

Крім того, суд звертає увагу, що повторний огляд ОСОБА_1 працівниками поліції, які прибули за викликом, та відсутність зафіксованих ними ознак сп`яніння, є доказом, що спростовує достатність підстав, викладених у первинному протоколі, для констатації стану сп`яніння чи направлення на медичний огляд.

Така послідовна поведінка повністю спростовує умисел на ухилення від огляду та підтверджує відсутність суб`єктивної сторони складу правопорушення.

Окрім цього, суд бере до уваги, що 29.03.2026 ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я, за результатами чого складено висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, яким ознак сп`яніння в нього не виявлено.

Вказаний висновок є додатковим об`єктивним підтвердженням відсутності у ОСОБА_1 на момент подій 26.03.2026 ознак наркотичного чи іншого сп`яніння, на наявність яких послались працівники поліції у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, оскільки під час розгляду справи суддею встановлено, що працівниками поліції не було дотримано вимог ст. 266 КУпАП щодо порядку проведення огляду на стан сп`яніння, в установленому законом порядку, а докази винуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення відсутні.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з приписами ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Суддя не вправі самостійно змінювати обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, а також самостійно відшукувати докази винуватості особи, оскільки, діючи таким чином, суд перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом; ч. 2 цієї статті закріплює презумпцію невинуватості; ч. 3 передбачає право обвинуваченого мати час і можливості для підготовки захисту та користуватися правовою допомогою захисника.

При цьому, суд повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.

А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.

Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.

У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з`ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов`язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.

У справі «Карелін проти росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що за умови розгляду справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення суд не повинен брати на себе функції обвинувачення, самостійно усуваючи неповноту чи суперечності в матеріалах справи, оскільки це порушує принцип рівності сторін та вимоги змагального процесу, гарантовані ст. 6 Конвенції.

Враховуючи, що всі сумніви щодо доведеності вини порушника слід тлумачити на його користь, суддя робить висновок, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відомості про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не підтверджуються належними і допустимими доказами, а отже, протокол про адміністративне правопорушення не можна визнати доказом його вини у розумінні ст. 251 КУпАП.

Отже, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у діях ОСОБА_1 відсутній.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки суду не надано безспірних доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя вважає, що його вина належним чином не доведена, достатніх доказів вини не зібрано, тому справу необхідно закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

Керуючись ст.ст.7, 8, 130, 221, 245, 247, 251, 266, 283, 284, 287, 288,289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.62, 68 Конституції України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Холодногірський районний суд міста Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суддя С.С. Балабай