Вирок від 30 липня 2026 р. у справі №308/10372/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10372/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62026050010002938 від 02.02.2026 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українець за національністю, з середньою спеціалізованою освітою, уродженець м. Ужгород, Закарпатської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, військовослужбовця, стрільця кулеметного відділення взводу вогневої підтримки батальйону тактичної групи управління військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 16.02.2023 призваний на військову службу за мобілізацією та в подальшому наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.02.2023 №59 ОСОБА_6 призначений на посаду стрільця-санітара 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та поставлений на всі види забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з моменту зарахування ОСОБА_6 до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації та вторгнення її збройних сил на територію України, у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102 IX від 24.02.2022 в Україні із 05:30 год. 24.02.2022 на території України почав діяти правовий режим воєнного стану, який продовжує діяти і на даний час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні із 05 години ЗО хвилин 24 лютого 2022 року строком на ЗО діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Вимогами статей 17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Стаття 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Так, згідно з ст.ст. 5, 6 Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частиш порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Під час проходження військової служби, у відповідності до ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 зобов`язаний був свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов`язок, не допускати негідних вчинків, точно й вчасно виконувати покладені на нього обов`язки.

Натомість ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину проти встановленого порядку несення військової служби.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 03 грудня 2024 року №344 солдата ОСОБА_4 , вважати таким, який прибув до складу сил та засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 серпня 2025 року №247 солдата ОСОБА_4 , номера обслуги гранатометного взводу стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 серпня 2025 року №170-РС, на посаду старшого оператора відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 жовтня 2025 року №316 солдата ОСОБА_4 вважати таким, який самовільно залишив військову частину.

Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, 28 жовтня 2025 року, самовільно залишив приміщення будівлі військової частини НОМЕР_1 (Донецька область), та був відсутній на військовій службі без поважних причин, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби по 27.05.2026, коли був доставлений до розташування органу досудового розслідування - СВ Ужгородського РУП ГУНИ в Закарпатській області, (м. Ужгород, вул. Карпатської України, 10а).

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, тобто самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При виконанні судом вимог ст. 348 КПК України обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що йому зрозуміла суть обвинувачення та що він визнає себе винними у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та бажає давати показання.

Оскільки прокурор, обвинувачений не заперечили щодо фактичних обставин справи, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення в повному обсязі за обставин, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги встановлення судом того факту, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин і відсутні сумніви щодо добровільності його позицій, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349, ч. 2 ст. 394 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати фактичні обставини, які ніким не оспорюються, у апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, щиро розкаявся, та пояснив, що час та місце скоєння ним інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, викладено вірно, вказані обставини відповідають подіям, що відбулися в дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Зазначив, що бажає продовжити військову службу. Раніше був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст. 401 Кримінального кодексу України від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за викладених в обвинувальному акті обставин доведена повністю.

Дії обвинуваченого за ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України, як самовільне залишення військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану - кваліфіковані вірно.

При призначенні покарання суд дотримується вимог кримінального закону, зокрема ст.65 КК України, та принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, відповідно до яких слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Водночас, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Так, обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 є щире каяття та сприяння у розкритті злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує, що обвинувачений на обліках в лікувальних закладах не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, спосіб життя, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України як тяжкий злочин, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне призначити покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк .

При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

27.05.2026 об 16:49 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було затримано на підставі п.6 ч.1 ст. 615 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №308/7727/26 обрано запобіжний захід ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, який в подальшому було продовжено ухвалою суду від 21.07.2026 на строк до 18.09.2026.

Відповідно до ч.2 ст. 72 Кримінального кодексу України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Підстав для зміни запобіжного заходу в судовому засіданні не встановлено.

Судові витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 349, 374, 376, 395 КПК України , суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_4 - визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України – п`ять років позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироку законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з часу фактичного затримання, а саме: з 27.05.2026 року.

В строк відбування призначеного покарання зарахувати період перебування ОСОБА_4 під вартою з 27.05.2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі. (ч.5 ст. 72 КК України).

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, та прокурору.

Суддя ОСОБА_1