Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №380/1944/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Львівсправа № 380/1944/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

- стягнути з відповідача суму судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є особою, яку з 01 вересня 2022 року виключено з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із засудженням за вчинення тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Утім, під час оновлення електронного військово-облікового документа у застосунку «Резерв+» позивач виявив, що в нього змінилася категорія обліку із «виключений з обліку» на «військовозобов`язаний». У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про виправлення таких недостовірних відомостей, проте отримав відмову. Позивач зазначає, що був виключений з військового обліку відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року. Зазначеним законом була передбачена можливість виключення з військового обліку громадян, які «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину». Повторне взяття на військовий облік осіб, які виключені з військового обліку, можливе лише за умови, що вони виявлять бажання про таке взяття їх на облік у визначеному законодавством порядку. Однак позивач не виявляв та не виявляє жодного бажання про взяття його на військовий облік. Також позивач покликається на незворотність дії нормативно-правових актів у часі та вказує, що Закон України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким запроваджено відповідні зміни, не може поширювати свою дію на правовідносини, які виникли за два роки до його прийняття.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач був взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 21 лютого 2026 року, а 22 лютого 2026 року знятий з військового обліку у зв`язку з його призовом на військову службу під час мобілізації. Відповідач стверджує, що позивач не був позбавлений волі, а був звільнений від відбування покарання з випробуванням, а надалі - звільнений від призначеного покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку, тому він не підлягав виключенню з військового обліку відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» навіть в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року. З набранням чинності внесених змін до частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключено таку підставу для виключення з військового обліку, яка була чинною станом на 2022 рік. Тож положення статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. З часу набрання чинності змін до вказаного закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. Отже, перебування позивача на обліку в статусі військовозобов`язаного до 22 лютого 2026 року було правомірним, а підстави для внесення в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку були відсутні.

З огляду на вказане просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить поновити строк на його подання у зв`язку з тимчасовою відсутністю у відповідача доступу до кабінету «Електронний суд».

Щодо пропущеного відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву, то суд з метою повного та всебічного встановлення всіх обставин справи, урахування позиції сторони відповідача з розглядуваного спору, а відтак ухвалення законного й обґрунтованого рішення та належного виконання завдань адміністративного судочинства, передбачених КАС України, уважає за необхідне прийняти такий відзив до розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 06 лютого 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 липня 2022 року у справі № 686/10475/22 ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 03 серпня 2023 року у справі № 686/10475/22 ОСОБА_1 , засудженого вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 липня 2022 року, звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку.

Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 13 грудня 2019 року був взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 та 01 вересня 2022 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий облік та військову службу».

Відповідно до витягу з військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 , сформованого 17 жовтня 2025 року, позивач взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 , категорія обліку – військовозобов`язаний.

Листом від 18 грудня 2025 року № 8649 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача у відповідь на його заяву від 15 грудня 2025 року б/н про те, що на сьогодні законодавством не передбачено внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо виключення особи з військового обліку за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Також відповідно до долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву облікової картки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) позивач 21 лютого 2026 року взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а 22 лютого 2026 року – знятий з військового обліку у зв`язку з його призовом на військову службу під час мобілізації.

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про його виключення з військового обліку у зв`язку із засудженням за вчинення тяжкого злочину, звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо військового обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232).

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232, серед іншого, визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Положеннями частини шостої статті 37 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року (на час виключення позивача з військового обліку)) передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до частини дев`ятої статті 14 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) на районні (міські) комісії з питань приписки покладається, зокрема виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За приписами частини п`ятої статті 38 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) органи досудового розслідування зобов`язані в семиденний строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а суди - про призовників, кримінальні справи стосовно яких розглядаються судом, а також про вироки щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що набрали законної сили.

Згідно з пунктом 62 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року), суди: повідомляють у семиденний строк районним (міським) військовим комісаріатам про призовників, щодо яких кримінальні справи розглядаються судами, а також про вироки щодо призовників і військовозобов`язаних, які набрали законної сили; вилучають та надсилають до відповідних районних (міських) військових комісаріатів військово-облікові документи призовників і військовозобов`язаних, засуджених до позбавлення волі, обмеження волі або арешту.

Отже, до 18 травня 2024 року чинним на той час законодавством було передбачено виключення громадян України з військового обліку військовозобов`язаних у разі їх засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Підставою для виключення був відповідний вирок, який надсилався судом до відповідного районного (міського) військового комісаріату.

Проте Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон № 3633), який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232 викладено в новій редакції.

Так, відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 у чинній редакції виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Крім того, 18 травня 2024 року набув чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, пунктом 4 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Отже, суд зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232 законодавець звузив коло підстав для виключення громадян України з військового обліку.

Так, з 18 травня 2024 року (дата набрання чинності Законом № 3633) громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є військовозобов`язаними, а частина шоста статті 37 Закону № 2232 не передбачає такої підстави для виключення громадянина України з військового обліку як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З урахуванням викладеного, оскільки редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232, яка діє з 18 травня 2024 року, не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку позивача як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, отже, він є військовозобов`язаним.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18 травня 2024 року громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з нього на підставі статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній до 18 травня 2024 року, у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

На користь такого висновку суду свідчить також положення абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, за змістом якого взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Щодо посилань позивача на незворотність дії нормативно-правових актів у часі, з огляду на що, на його думку, Закон № 3633, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким запроваджено відповідні зміни, не може поширювати свою дію на правовідносини, які виникли за два роки до його прийняття, суд зазначає таке.

У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

За правовим висновком Верховного Суду у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до ухвалення остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для ухвалення рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в такому разі не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа № 803/1541/16).

Суд зазначає, що у розглядуваній ситуації йдеться не про кримінальну, адміністративну або ж інший вид відповідальності позивача, а про його взяття на військовий облік військовозобов`язаних, що регулюється спеціальним законодавством. Оскільки позивач не припинив громадянство України, не визнаний непридатним до військової служби, не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах взяв його на військовий облік військовозобов`язаних і підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних, передбачені чинною редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232, на момент його звернення з відповідною заявою до відповідача були відсутні.

Суд також ураховує, що відповідно до долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву облікової картки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) позивач 21 лютого 2026 року взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а 22 лютого 2026 року – знятий з військового обліку у зв`язку з його призовом на військову службу під час мобілізації.

З урахуванням викладеного у сукупності відсутні підстави для задоволення основної позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку, та похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку.

У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 03 серпня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна