Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/2887/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2887/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обгрунтування позовних вимог вказує, що у редакції Закону №2232-XII, що набула чинності - 18.05.2024, підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. 23. Наголошує, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбудеться 03.04.2026 року, тобто під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 24.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали подати відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України.

Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі від 24.02.2026 доставлена відповідачу в його електронний кабінет 25.02.2026, що підтверджується відповідною довідкою.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.

Ухвалою суду від 24.07.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) копію рапорту ОСОБА_1 від 23.01.2026 №04.4/8399/26-Вн та долучених до нього документів.

Витребувані документи надійшли до суду 27.07.2026.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

05.04.2023 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній податковій службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

Відповідно до п. 3 цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки з 05.04.2023 по 04.04.2026.

Позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому зазначив про своє небажання продовжувати військову службу та попросив звільнити його з лав Державної прикордонної служби України.

Розглянувши рапорт позивача, відповідач відмовив у звільненні з військової служби.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Згідно із статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №2232-XII, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 2 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на дату укладення Контракту) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 2 цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Стаття 26 Закону № 2232-XII визначає підстави звільнення з військової служби.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на різних підставах, які розділено на три умови, а саме: у мирний час, під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а також під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

За приписами пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, окрім іншого, в якості підстави для звільнення визначено наступні підстави за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Станом на дату подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII було передбачено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт "ж").

Тобто приписами підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту, може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.

Вказані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року (далі Закон №3633-ІХ).

Таким чином, пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Згідно пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ встановлено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Таким чином, з приведених вище приписів статті 23 Закону №2232-ХІІ вбачається, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Судом встановлено, що 05.04.2023 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній податковій службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

Відповідно до п. 3 цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки з 05.04.2023 по 04.04.2026.

Позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому зазначив про своє небажання продовжувати військову службу та попросив звільнити його з лав Державної прикордонної служби України.

Розглянувши рапорт позивача, відповідач відмовив у звільненні з військової служби.

Відмова мотивована наступним:

«Розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3633-ІХ не містить норм (перехідних положень), які б передбачали поширення внесених ним змін до Закону №22232-ХІІ на правовідносини, що виникли до набрання чинності, тобто до 18.05.2024.

Умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024, але у межах тривалості правового режиму воєнного стану.

Натомість, контракт було укладено 05.04.2023, що не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у редакції Закону №3633-ІХ».

З цього приводу суд зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 в справі № 990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі № 120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду – “переживаючої” (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У цьому випадку закінчення строку контракту позивача та подання ним рапорту про звільнення відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Отже, на позивача поширюються норми підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а відтак відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби, викладена у листі від 30.01.2026 №08/11381/26-Вн, є протиправною.

Також позивач просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд враховує, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З врахуванням наведеної норми, суд вважає за доцільне частково задовольнити позовні вимоги у цій частині у спосіб: зобов`язати відповідача вирішити питання звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 139 КАС України, розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за контрактом на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) вирішити питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Сидор Н.Т.