Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/12710/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/12710/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивачка; ОСОБА_1 ) пред`явила позов до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати п.9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №194 від 30.04.2025 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за квітень 2025 року у повному обсязі;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за квітень 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 23.03.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода продовольчої служби логістики, 28.04.2025 виключена зі списків особового складу цієї військової частини, а 29.04.2025 зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Стверджує, що 02.05.2025 засобами мережі «WhatsApp» одержала скан-копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №194 від 30.04.2025 та скан-копію грошового атестата, з яких дізналася про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани, про виплату щомісячної премії за квітень 2025 року в розмірі 80 відсотків та про ненадання додаткової винагороди, передбаченої постановою №168. Указує, що службове розслідування щодо неї не проводилося, а єдиною підставою для видання наказу став рапорт начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 №538 від 17.04.2025, який сам по собі не доводить вини у розумінні ст.86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Наголошує, що у наказі не конкретизовано, які саме положення ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та який саме абзац п.3.2.45 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України нею порушено, не наведено характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки військовослужбовця, тривалості військової служби та рівня знань про порядок служби, а також що їй не було надано можливості надати письмові пояснення. Окремо покликається на порушення строку, визначеного ст.87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оскільки командиру військової частини НОМЕР_1 стало відомо про правопорушення 17.04.2025, а дисциплінарне стягнення накладено 30.04.2025 без проведення службового розслідування. Стверджує також, що на день видання наказу вона вже була виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та проходила службу у складі військової частини НОМЕР_2 , а тому командир військової частини НОМЕР_1 не був наділений щодо неї дисциплінарною владою. Щодо грошових вимог зазначає, що п.9 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 містить вичерпний перелік підстав, за яких військовослужбовці не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн, і серед цих підстав відсутнє притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, а виплата премії у зменшеному розмірі є похідною від наказу №194 від 30.04.2025 і за умови його скасування також втрачає правову підставу. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; питання строку звернення до адміністративного суду вирішено вирішувати під час розгляду справи.

18.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, мотивований тим, що 02.04.2025 позивачці безпосереднім керівником – начальником продовольчої служби логістики майором ОСОБА_2 поставлено завдання підготувати та подати до військової частини НОМЕР_3 звіт про залишки продуктів харчування у військовій частині НОМЕР_1 станом на кінець I кварталу 2025 року в термін до 07.04.2025, проте це завдання у встановлений строк виконане не було, а звіт подано лише 15.04.2025. Зазначає, що на зауваження майора ОСОБА_2 щодо необхідності дотримання виконавчої дисципліни в присутності начальника логістики – заступника командира військової частини НОМЕР_1 з логістики капітана ОСОБА_3 позивачка реагувала агресивно, без дотримання субординації та повідомляла про небажання виконувати службові обов`язки діловода у зв`язку з переведенням до військової частини НОМЕР_2 . Вказує, що наслідком порушення виконавчої дисципліни та субординації стало подання майором ОСОБА_2 рапорту вх.№538 від 17.04.2025, на якому командиром військової частини НОМЕР_1 накладено резолюцію про оголошення суворої догани, а саме стягнення внесено до наказу від 30.04.2025 №194 «Про заходи реагування на порушення військової дисципліни», який видається щомісячно в останній день місяця. Покликається на закріплений у ст.28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України принцип єдиноначальності та стверджує, що командир наділений усією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, не має права залишати без уваги жодної провини підлеглого та уповноважений одноосібно приймати рішення в межах своєї дисциплінарної влади. Зазначає також, що за результатами службової перевірки, призначеної наказом від 17.06.2025 №263, комісія дійшла висновку про правомірність дій командира щодо оголошення позивачці суворої догани. Щодо грошових вимог відповідач зазначає, що за накладення суворої догани військовослужбовцю виплачується 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії, а виплата додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, здійснюється виключно за якісне та своєчасне виконання спеціальних завдань на підставі наказів командира, при цьому самого факту перебування військовослужбовця у списках військової частини для отримання додаткової винагороди недостатньо. Стверджує, що з огляду на порушення позивачкою виконавчої дисципліни начальником логістики – заступником командира військової частини з логістики позивачку не було включено до рапорту про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям служби логістики за квітень 2025 року та, відповідно, до наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям за квітень 2025 року. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

23.07.2025 від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Позивачка наголошує, що у доводах відповідача відсутнє будь-яке пояснення причин пропуску строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, а сам відповідач визнає, що про можливе порушення командиру стало відомо 17.04.2025. Вказує, що відповідач фактично підтвердив, що єдиними доказами є пояснення військовослужбовців, викладені у рапорті, і не надав доказів постановки їй завдання 02.04.2025 та доказів систематичності порушень. Зазначає, що обставини тривалості військової служби та рівня знань про порядок служби відповідачем не враховувалися, тоді як у 2023 році її було нагороджено відзнакою Міністерства оборони України «За зразкову службу». Стверджує, що тлумачення відповідачем умов виплати додаткової винагороди є довільним та ігнорує положення постанови №168 і Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, а позбавлення військовослужбовця частини щомісячної премії за відповідне порушення не передбачає додаткового позбавлення його додаткової винагороди за той самий місяць.

До відповіді на відзив долучено письмові пояснення позивачки від 18.07.2025, у яких вона зазначає, що ні наказ, ні інформація про рапорт її начальника до її відома не доводилися, а рішення прийняте тоді, коли вона вже офіційно залишила військову частину НОМЕР_1 . Пояснює, що вказівки подавати інформацію про залишки продуктів на складі їй не давалися, а йшлося про дані до звіту «прод1», які начальники продовольчих служб батальйонів подають до управління бригади і які включають кількість особового складу, що була прогодована за квартал, кількість і суму прибуткових та видаткових документів; про подання цих даних вона комунікувала із заступником начальника продовольчої служби бригади та начальником продовольчого складу бригади, з управлінням бригади було погоджено подання інформації частинами, а дані по списанню подано вранці 15.04.2025 з підтвердженням отримання. Вказує, що 14.04.2025 під час робочої розмови виникла конфліктна ситуація, у ході якої, за її твердженням, до неї було допущено некоректні висловлювання, що вона жодного разу не відмовлялася від виконання обов`язків діловода продовольчої служби, а дисциплінарне стягнення застосовано без надання можливості вчасно ознайомитися з матеріалами та надати пояснення.

Ухвалою суду від 31.07.2026 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним і скасування п.9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №194 від 30.04.2025 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою суду від 31.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки про витребування доказів.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 23.03.2022 зарахована до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та проходила військову службу на посаді діловода продовольчої служби логістики, що підтверджується записами у розділі 17 військового квитка серії НОМЕР_4 та актом службової перевірки від 19.06.2025.

17.04.2025 начальник продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, зареєстрований за вх.№538 від 17.04.2025, у якому доповів, що у квітні 2025 року старший солдат ОСОБА_1 допускала систематичне невиконання своїх посадових обов`язків, що безпосередньо проявилось в ігноруванні усних розпоряджень, неподанні до військової частини НОМЕР_3 звіту про залишки продуктів харчування у військовій частині НОМЕР_1 станом на кінець I кварталу 2025 року в термін до 07.04.2025 (із зазначенням, що завдання було поставлено 02.04.2025), а також що на його зауваження в присутності начальника логістики – заступника командира військової частини НОМЕР_1 з логістики капітана ОСОБА_3 вона реагувала агресивно, без дотримання субординації та повідомила про небажання виконувати службові обов`язки діловода продовольчої служби логістики. У рапорті міститься прохання притягнути старшого солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 №123 позивачку звільнено від посади діловода та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 28.04.2025, що підтверджується п.12 грошового атестата, виданого військовою частиною НОМЕР_3 (в/ч НОМЕР_1 ) за №1626/21/4893, та записом у розділі 17 військового квитка позивачки.

29.04.2025 позивачку зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаду оператора на підставі наказу №174, що підтверджується записом у розділі 17 військового квитка позивачки.

30.04.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) №194 «Про заходи реагування на порушення військової дисципліни», п.9 якого за порушення статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби, п.3.2.45 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відповідно до п. «в» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України діловоду продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 оголошено дисциплінарне стягнення – сувора догана.

Мотивувальна частина цього наказу відтворює зміст статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.3.2.45 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, абзаців першого і сьомого ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та зміст рапорту майора ОСОБА_2 вх.№538 від 17.04.2025. Інших відомостей, зокрема щодо характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки позивачки, тривалості її військової служби та рівня знань про порядок служби, наказ не містить. Посилання на матеріали службового розслідування чи на пояснення позивачки у наказі відсутні.

Листом від 01.05.2025 №1629/1356 командир військової частини НОМЕР_1 надіслав командиру військової частини НОМЕР_2 витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №194 від 30.04.2025 та грошовий атестат колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .

Грошовий атестат №1626/21/4893 містить у п.13 «Інші відмітки» записи такого змісту: «Додаткова винагорода згідно ПКМУ №168 від 28 лютого 2022 року не надавалась» та «Наказ №194 від 30.04.2025 року (Премія - 80%)». У п. 4.2 цього атестата зазначено розмір премії – 535%, а сума, виплачена до 28.04.2025, становить 10905,44 грн.

У розділі 20 військового квитка позивачки міститься запис про участь позивачки у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у складі військової частини НОМЕР_1 , зокрема у період з 10.03.2025 по 28.04.2025, із зазначенням населених пунктів Дмитрівка Лиманської міської територіальної громади Донецької області та Борова Ізюмського району Харківської області.

Наказ про призначення службового розслідування щодо позивачки до видання наказу від 30.04.2025 №194 не видавався, акт службового розслідування не складався.

09.05.2025 у Міністерстві оборони України зареєстровано звернення позивачки стосовно питання проходження військової служби, військової дисципліни та позастатутних відносин.

На виконання окремого доручення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.06.2025 №116/12389-в та окремого доручення тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача військової частини НОМЕР_5 від 17.06.2025 №501/23/1130 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2025 №263 призначено службову перевірку щодо законності та обґрунтованості винесення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани старшому солдату ОСОБА_1

19.06.2025 тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 затверджено акт службової перевірки, за висновками якого дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо оголошення суворої догани визнано правомірними, а твердження старшого солдата ОСОБА_1 , викладені в її зверненні на гарячу лінію Міністерства оборони України, – безпідставними та необґрунтованими. У межах цієї перевірки 19.06.2025 відібрано пояснення у начальника логістики – заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 .

Не погодившись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2025 №194 у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також із виплатою щомісячної премії у зменшеному розмірі та невиплатою додаткової винагороди за квітень 2025 року, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваного рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби).

Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі ст.28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців (ст. 29 Статуту внутрішньої служби). Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст.31 Статуту внутрішньої служби).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі – Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно зі ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Частиною 3 ст.5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Відповідно до ст.7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири.

Згідно з ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності – накласти дисциплінарне стягнення.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно зі ст.83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За приписами ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до ст.86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування – протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Згідно зі ст.98 Дисциплінарного статуту під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі – Порядок №608).

Відповідно до п.1 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з п.2 розділу VI Порядку №608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Згідно з п.3.2.45 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, діловод служби частини повинен: проводити облік матеріальних засобів по службах (службі) частини; проводити облік руху особового складу, що перебуває на забезпеченні, та щоденно звіряти його з даними обліку особового складу штабу частини; регулярно проводити звіряння записів залишків матеріальних засобів, які значаться на обліку, з даними обліку складу та підрозділів; вести облік бланків поіменного обліку, штампів та печаток; готувати дані для звітності по службах (службі) до встановленого терміну; виписувати прибуткові та видаткові документи згідно зі вказівками начальників служб.

Абзацом 4 п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – постанова №168) установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Відповідно до абз.1 п.1-2 постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 2-1 постанови №168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у п.1-1 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі – Порядок №260). Згідно з п.17 розділу I Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Пунктом 4 розділу XVI Порядку №260 передбачено, що при порушенні військової дисципліни, незадовільному виконанні службових обов`язків виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється в таких розмірах, зокрема: у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «сувора догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), – 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.

Пунктом 6 розділу XVI Порядку №260 забороняється не виплачувати премію військовослужбовцям або зменшувати її розмір протягом кількох місяців за одне й те саме допущене порушення.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, Міністр оборони України видав Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (далі – Окреме доручення). Пунктом 5 Окремого доручення установлено виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління – командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.6 Окремого доручення). Підпунктом 9.7 п.9 Окремого доручення передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн та 30000 грн не включати військовослужбовців, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження), – за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Стосовно вимоги про визнання протиправним і скасування п.9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №194 від 30.04.2025 в частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності суд зазначає таке.

Аналіз наведених норм Дисциплінарного статуту дає підстави для висновку, що накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця є правомірним за умови повного доведення його вини, встановлення та фіксації у відповідному наказі (чи висновку службового розслідування) характеру та обставин вчинення конкретного правопорушення, його наслідків, попередньої поведінки військовослужбовця, тривалості військової служби та рівня знань про порядок служби, додержання строку та порядку накладення стягнення, а також наявності в командира, який накладає стягнення, дисциплінарної влади щодо відповідного військовослужбовця. Ці умови є взаємопов`язаними, і недодержання хоча б однієї з них є самостійною підставою для висновку про протиправність накладеного стягнення.

При цьому в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не може посилатися на докази, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Отже, саме на військову частину НОМЕР_1 покладено обов`язок довести вину позивачки та додержання порядку і строку накладення стягнення.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2024 у справі №460/13859/21 сформулював висновок, за яким, навіть за наявності в командира права накладати дисциплінарне стягнення, воно є протиправним, якщо із матеріалів, покладених в основу рішення, неможливо встановити фактичних обставин, на підставі яких на військовослужбовця накладено дисциплінарне стягнення, а належних та допустимих доказів, що підтверджують недотримання військовослужбовцем службової дисципліни, суб`єктом владних повноважень не надано. Верховний Суд наголосив, що положеннями ч.2 ст.77 КАС України закріплено презумпцію неправомірності рішень суб`єкта владних повноважень, згідно з якою обов`язок доказування правомірності рішення покладається на відповідача.

Досліджуючи наказ №194 від 30.04.2025, суд установив, що єдиною підставою для накладення на позивачку стягнення слугував рапорт майора ОСОБА_2 №538 від 17.04.2025. Службове розслідування у порядку ст.84, 85 Дисциплінарного статуту не призначалося і не проводилося, а інших доказів, які б підтверджували обставини, викладені в рапорті, до наказу не долучено. Пояснення капітана ОСОБА_3 від 19.06.2025 та акт службової перевірки від 19.06.2025 складено вже після видання оскаржуваного наказу, а тому вони не могли бути покладені в основу рішення про накладення стягнення станом на 30.04.2025 і в розумінні ч.2 ст.77 КАС України не усувають відсутності належних доказів вини на момент прийняття наказу.

Суд також враховує, що у наказі №194 від 30.04.2025 порушення позивачки окреслено, зокрема, ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби та п.3.2.45 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України без конкретизації того, які саме частини (абзаци) ст.11 Статуту внутрішньої служби та які саме абзаци п.3.2.45 названого Положення порушено позивачкою. Стаття 11 Статуту внутрішньої служби містить значний перелік окремих обов`язків військовослужбовця, а п. 3.2.45 Положення визначає низку окремих обов`язків діловода служби частини, тому без зазначення конкретної норми, яку порушено, і без опису конкретного діяння, у якому полягає порушення, неможливо встановити фактичні обставини правопорушення та перевірити доведеність вини. За наведеного суд відхиляє посилання відповідача на законність та обґрунтованість стягнення, оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, у чому конкретно полягало порушення позивачкою визначених нормативними актами обов`язків.

Окрім цього, судом установлено недодержання відповідачем строку накладення стягнення. Оскільки службове розслідування не проводилося, застосуванню підлягає перше речення ст.87 Дисциплінарного статуту, за яким дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові стало відомо про правопорушення. Зі змісту наказу №194 від 30.04.2025 випливає, що про можливе порушення командиру військової частини НОМЕР_1 стало відомо 17.04.2025 з рапорту №538. Стягнення ж накладено наказом від 30.04.2025, тобто після спливу десятиденного строку. Доводів та доказів на обґрунтування додержання цього строку або наявності обставин, що зупиняли його перебіг, відповідач не навів. Суд звертає увагу на те, що ні у відзиві на позовну заяву, ні в акті службової перевірки від 19.06.2025 не наведено жодного пояснення щодо причин накладення стягнення поза межами десятиденного строку.

Суд відхиляє посилання відповідача на акт службової перевірки від 19.06.2025 як на доказ правомірності стягнення. Ця перевірка проведена після видання оскаржуваного наказу і зводиться до оцінки правомірності вже прийнятого рішення, а не до встановлення та фіксації обставин правопорушення в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом для притягнення до відповідальності. Такий акт не заміняє собою службового розслідування, яке відповідно до ст.84, 85 Дисциплінарного статуту передує прийняттю рішення про накладення стягнення, і не усуває недоведеності вини та порушення строку, допущених станом на 30.04.2025.

Доводи відповідача про те, що командир військової частини одноосібно, у межах наданої дисциплінарної влади, уповноважений приймати рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, самі по собі не спростовують висновків суду. Наявність у командира дисциплінарної влади не звільняє його від обов`язку повного доведення вини військовослужбовця, фіксації конкретних обставин правопорушення та додержання встановленого ст.87 Дисциплінарного статуту строку.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд доходить висновку, що п.9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №194 від 30.04.2025 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності прийнято за недоведеності вини, без фіксації конкретних обставин правопорушення та з порушенням строку накладення стягнення, а тому не відповідає визначеним у ч.2 ст.2 КАС України критеріям і підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Стосовно вимоги про зобов`язання виплатити щомісячну премію за квітень 2025 року у повному обсязі суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що єдиною підставою для виплати позивачці премії за квітень 2025 року в розмірі 80% від встановленого розміру став наказ від 30.04.2025 №194, про що зазначено у п.13 грошового атестата: «Наказ №194 від 30.04.2025 року (Премія - 80%)». Цю обставину відповідач підтвердив у відзиві, зазначивши, що у зв`язку з притягненням позивачки до дисциплінарної відповідальності та оголошенням суворої догани премія за квітень виплачена у зменшеному до 80% розмірі.

Пункт 4 розділу XVI Порядку №260 пов`язує зменшення розміру щомісячної премії до 80 відсотків саме з накладенням на військовослужбовця дисциплінарного стягнення «сувора догана», оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини. Оскільки суд дійшов висновку про протиправність п.9 наказу від 30.04.2025 №194 у частині оголошення позивачці суворої догани та скасовує його в цій частині, правова підстава для зменшення розміру щомісячної премії позивачки за квітень 2025 року відпадає. Інших підстав для виплати премії у зменшеному розмірі, передбачених п.4 розділу XVI Порядку №260, відповідач не наводив і доказів їх наявності не подавав.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відтак, належне поновлення порушеного права позивачки у цьому випадку досягається саме скасуванням наказу, наслідком якого є обов`язок відповідача виплатити премію за квітень 2025 року у повному обсязі без потреби додаткового зобов`язання судом. Вказане зумовлює відмову у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за квітень 2025 року суд зазначає таке.

Аналіз абз.4 п.1-1 та п.1-2 постанови №168 у взаємозв`язку з п.5, 6 Окремого доручення дає підстави для висновку, що право військовослужбовця на додаткову винагороду в розмірі 30000 грн виникає внаслідок фактичного здійснення ним бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, і реалізується шляхом видання командиром військової частини наказу про виплату такої винагороди на підставі рапортів командирів підрозділів. Видання наказу та подання рапорту є формою документального оформлення вже наявного права, а не самостійною умовою його виникнення, а тому невключення військовослужбовця до рапорту та наказу з підстав, не передбачених законодавством, не може позбавляти його права на цю виплату.

Перелік випадків, за яких військовослужбовці не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, визначений п.9 Окремого доручення. Зокрема, підп.9.7 п.9 стосується військовослужбовців, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження), – за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника). Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 у справі №400/1217/23 виснував, що окремі рішення Міністра оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, мають належне юридичне підґрунтя, а у постановах від 31.07.2024 у справі №380/2691/23, від 09.09.2024 у справі №480/1613/23 та від 12.09.2024 у справі №420/1473/23 сформував висновок, що встановлений факт відмови військовослужбовця від виконання бойового наказу (розпорядження) є правовою підставою для невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, і що така невиплата не є повторним застосуванням юридичної відповідальності.

Проте наведені висновки Верховного Суду не є застосовними до обставин цієї справи. Позивачці не інкримінувалася відмова від виконання бойового наказу (розпорядження): ані рапорт від 17.04.2025, ані наказ від 30.04.2025 №194, ані акт службової перевірки від 19.06.2025 такої обставини не містять. Як зазначено відповідачем у відзиві, позивачку не було включено до рапорту про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям служби логістики за квітень 2025 року та до відповідного наказу з огляду на порушення нею виконавчої дисципліни, а додаткова винагорода не виплачувалася «через систематичні порушення військової дисципліни». Ані постанова №168, ані Порядок №260, ані Окреме доручення не визначають порушення виконавчої дисципліни або притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани самостійною підставою для невиплати додаткової винагороди.

Посилання відповідача на те, що законодавець чітко передбачає виплату додаткової винагороди виключно за якісне та своєчасне виконання спеціальних завдань, а самого факту перебування військовослужбовця у списках військової частини недостатньо, суд відхиляє. Жодна з наведених відповідачем норм не пов`язує право на додаткову винагороду з оцінкою якості виконання військовослужбовцем повсякденних посадових обов`язків. Критерієм, з яким законодавець пов`язує виникнення права на цю виплату, є здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, та час виконання таких завдань, пропорційно якому здійснюється виплата.

Крім того, суд враховує, що записом у розділі 20 військового квитка позивачки, засвідченим підписом командира військової частини НОМЕР_1 та гербовою печаткою цієї військової частини, підтверджено участь позивачки у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у складі військової частини НОМЕР_1 , зокрема у період з 10.03.2025 по 28.04.2025 у населених пунктах Дмитрівка Лиманської міської територіальної громади Донецької області та Борова Ізюмського району Харківської області. Цей запис зроблено самим відповідачем, він не відкликаний і не спростований. Місцем видання наказу від 30.04.2025 №194 також зазначено АДРЕСА_1 .

В порушення ч.2 ст.77 КАС України відповідач не надано жодних доказів того, що позивачка у квітні 2025 року не здійснювала бойових (спеціальних) завдань у період здійснення відповідних заходів або що тривалість такої участі є іншою, ніж зазначено у військовому квитку.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці додаткової винагороди, передбаченої п.1-1 постанови №168, у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за квітень 2025 року не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 КАС України критеріям і є протиправною.

Як слідує зі змісту прохальної частини позовної заяви, вимоги позивачки щодо додаткової винагороди зведено виключно до визнання відповідної бездіяльності протиправною; окремої вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду позивачка не заявляла.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зважає, що визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці додаткової винагороди протиправною саме по собі не забезпечує повного відновлення порушеного права позивачки, оскільки не тягне за собою здійснення відповідної виплати. Належне поновлення права позивачки за встановлених у цій справі обставин можливе лише шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду за квітень 2025 року.

З огляду на це суд, керуючись ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за квітень 2025 року у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивачки у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього ч.2 ст.77 КАС України обов`язку та не довів правомірності оскаржуваного наказу в частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, а також правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди. Натомість доводи позивачки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Згідно з ч.1 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та бездіяльності і докази, надані позивачкою, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Щодо судового збору, то згідно з п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 КАС України не здійснюється.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8330 грн суд зазначає, що згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивачка у позовній заяві заявила про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, проте станом на день ухвалення цього рішення такі докази до суду не подано. З огляду на це питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу вирішуватиметься судом після подання відповідних доказів у порядку, встановленому ст.143 КАС України.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 122, 139, 143, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати п.9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.04.2025 №194 «Про заходи реагування на порушення військової дисципліни» в частині оголошення старшому солдату ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення – суворої догани.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої п.1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за квітень 2025 року.

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за квітень 2025 року у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням участі ОСОБА_1 у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач – військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна