Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/10891/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/10891/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 за 2018-2025 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 за 2018-2025 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.06.2025 № 822-ОС її виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.06.2025. Під час виключення зі списків особового складу відповідач не нарахував та не виплатив їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2018 по 2025 роки. За наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.05.2026 № 605-ОС таку компенсацію позивачці виплачено за 20 календарних днів, а 15.05.2026 перераховано кошти у розмірі 18 364,05 грн. Водночас, як вбачається з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення за 2025-2026 роки та наказу від 01.05.2026 № 605-ОС, розрахунок компенсації відповідач здійснив із посадового окладу у розмірі 2910,00 грн та окладу за військовим званням у розмірі 670,00 грн, обчислених виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Позивач вважає, що при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а відтак і похідної від них грошової компенсації, мав застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2025 - 3028,00 грн), а не фіксована величина 1762 грн, у зв`язку з чим компенсацію нараховано та виплачено у меншому, ніж належало, розмірі. Тому позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою від 01.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Грошове забезпечення позивачу під час проходження військової служби виплачувалося у межах виділених ІНФОРМАЦІЯ_3 коштів у відповідності до статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів. ІНФОРМАЦІЯ_1 є бюджетною установою, розпорядником коштів нижчого рівня, що діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, і не наділений правом самостійно змінювати структуру та розрахункову величину грошового забезпечення. Відповідач наполягав, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) її пункт 4 діяв у редакції змін, внесених пунктом 6 постанови № 103, а розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1762 грн); примітки до додатків 1, 12, 13, 14 мають лише інформаційний характер і норм права не містять. За твердженням відповідача, він правомірно застосував пункт 4 постанови № 704 у чинній редакції (з урахуванням постанови № 481), а тому протиправна складова у його діях відсутня. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Державній прикордонній службі України на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) з військовим званням «молодший сержант».

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.04.2025 № 589-ОС молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 22 квітня 2025 року.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.06.2025 № 822-ОС молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 05.06.2025. Цим наказом, зокрема, вирішено виплатити грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2022, 2024 та 2025 роки; водночас питання виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», під час виключення позивачки зі списків особового складу вирішено не було.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.05.2026 № 605-ОС внесено зміни до наказу від 06.06.2025 № 822-ОС, якими підпункт 1.1 пункту 1 щодо ОСОБА_1 доповнено положенням про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2018 по 2025 роки, за 20 (двадцять) календарних днів.

На виконання зазначеного наказу 15.05.2026 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 18 364,05 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці рахунку позивачки з призначенням платежу «Зарплата, В/Ч НОМЕР_1 . Коментар: Грошове забезпечення».

Із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2025 та 2026 роки вбачається, що у спірний період їй встановлено посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн та оклад за військовим званням «молодший сержант» у розмірі 670,00 грн, які обчислені виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн (1762 грн Ч 1,65 тарифний коефіцієнт за 6 тарифним розрядом = 2910 грн; 1762 грн Ч 0,38 тарифний коефіцієнт = 670 грн). Саме з цих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач нарахував грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2018-2025 роки.

Позивачка вважає протиправним застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням (а відтак і похідної від них грошової компенсації) фіксованої розрахункової величини 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, тому звернулася із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено надання військовослужбовцям додаткових відпусток; порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки при звільненні визначено, зокрема, Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. Розмір такої компенсації є похідним від розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця, складовими якого є, зокрема, посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні за змістом примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанови № 704, виклавши її пункт 4 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши його абзац перший у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 сформулював висновок, згідно з яким Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, яка суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а.

Постановою судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 (провадження № К/990/36443/24) Верховний Суд, відступивши від висновку про застосування у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 фіксованої величини 1762 грн, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25, дійшов висновку, що пункт 4 Постанови № 704 у редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704. Верховний Суд вказав, що під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

Наведений висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, є актуальним висновком Верховного Суду з питання застосування пункту 4 Постанови № 704 у подібних правовідносинах і в силу частини п`ятої статті 242, частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ураховується судом при вирішенні цього спору. Суд зауважує, що висновок судової палати спеціалізованого касаційного суду з розгляду відповідної категорії справ як спеціально уповноваженого структурного підрозділу касаційного суду, що забезпечує єдність практики у цій категорії справ, має пріоритетне значення для вирішення спірних правовідносин.

Суд також враховує, що положення пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції відповідали вимогам Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, а також узгоджуються з метою прийняття Постанови № 704 - реформування структури грошового забезпечення військовослужбовців у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становить 3028,00 грн. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та похідне від цього зростання розмірів грошового забезпечення, розрахунковою величиною для якого є прожитковий мінімум, у позивачки виникло право на обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Застосування у сфері соціального забезпечення сталої розрахункової величини, яка не відображає встановленого законом актуального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, звужує зміст та обсяг державних соціальних гарантій, визначених законом, та не узгоджується з підходом, закріпленим у пункті 3 статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, відповідно до якого держава має докладати зусиль для поступового підвищення рівня системи соціального забезпечення.

Доводи відповідача про те, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) її пункт 4 діяв у редакції змін, внесених пунктом 6 постанови № 103, а розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), суд відхиляє. Правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), у силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 (а Постанова № 481 - на фіксовану величину 1762 грн), не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Доводи відповідача про те, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 мають лише інформаційний характер та норм права не містять, для вирішення цього спору вирішального значення не мають, оскільки протиправність застосування розрахункової величини 1762 грн зумовлена не змістом приміток, а невідповідністю фіксованої розрахункової величини актам вищої юридичної сили, встановленою наведеними вище висновками Верховного Суду.

Суд враховує доводи відповідача про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює виплати у межах виділеного фінансування. Разом з тим статус відповідача як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня та питання наявності відповідного фінансування не звільняють його від обов`язку нарахувати та виплатити грошове забезпечення (і похідну від нього грошову компенсацію) у розмірі, визначеному відповідно до актів вищої юридичної сили. Питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач, застосувавши при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивачки, а відтак і при нарахуванні грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2018-2025 роки, фіксовану розрахункову величину 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, діяв протиправно, унаслідок чого зазначену грошову компенсацію нараховано та виплачено позивачці у меншому, ніж належало, розмірі.

За таких обставин позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо застосування розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є і похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2018-2025 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум. Такий спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, є ефективним та узгоджується з характером спірних правовідносин.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач правомірності застосування при нарахуванні позивачці спірної грошової компенсації розрахункової величини 1762 грн не довів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивачки за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Ураховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання цього позову (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»), доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2018-2025 роки.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2018-2025 роки, із застосуванням для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.