Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/12854/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/12854/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 05 жовтня 2021 року по день фактичної виплати 29 травня 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 05 жовтня 2021 року по день фактичної виплати 29 травня 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з якої був звільнений, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.05.2023 № 139 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.05.2023, при цьому було проведено розрахунок та здійснено відповідні виплати. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі № 380/23055/24 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення, а також нарахувати і виплатити індексацію - різницю грошового забезпечення за період з 05 жовтня 2021 року по 19 липня 2022 року включно. На виконання зазначеного судового рішення відповідач 29.05.2026 нарахував та виплатив позивачеві грошове забезпечення у сумі 97 015,27 грн. Оскільки остаточний розрахунок фактично проведено лише 29.05.2026, позивач вважає, що відповідач допустив затримку виплати нарахованих доходів, що є підставою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом № 2050-III. Позивач також вказує, що 08.06.2026 звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо виплати такої компенсації, проте відповіді не отримав.

Ухвалою судді від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 06.07.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог, а розгляд справи ухвалено проводити з урахуванням позовних вимог у редакції, наведеній у цій заяві.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено з таких підстав. Вказав, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих, але не виплачених доходів, тоді як перерахунок грошового забезпечення та індексація-різниця, стягнуті рішенням суду у справі № 380/23055/24, не лише не виплачувались, а й не нараховувались, а отже відсутня обов`язкова передбачена законодавством умова для виплати компенсації - нарахування доходу. Стверджує, що виплачені позивачеві на виконання судового рішення кошти в загальній сумі 97015,27 грн носять разовий характер та не підпадають під визначення доходів, передбачених Законом № 2050-III, за порушення строків виплати яких здійснюється компенсація. Вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням про задоволення позовних вимог та лише у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, стягнутих на підставі рішення суду. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, у тому числі у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира частини з матеріально-технічного забезпечення - начальника відділення матеріально-технічного забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.05.2023 № 139 позивача призначено на нову посаду до військової частини НОМЕР_2 та з 05.05.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, у зв`язку з чим проведено відповідний розрахунок.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 у справі № 380/23055/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у відношенні до позивача, які полягали у застосуванні у період з 05 жовтня 2021 року по 19 липня 2022 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві відповідних сум із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення за період з 05 жовтня 2021 року по 19 липня 2022 року включно та зобов`язано нарахувати і виплатити позивачеві таку індексацію - різницю у розмірі 3878,11 грн на місяць, з урахуванням фактично виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 29.05.2026 нарахував та виплатив позивачеві перерахунок грошового забезпечення та індексацію-різницю у сумі 97 015,27 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці/рахунку та не заперечується учасниками справи.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема суму індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічного змісту норми містяться у пунктах 4, 5 Порядку № 159.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми індексації грошових доходів громадян належать до доходів, на які поширюються правила щодо компенсації їх втрати, а право на таку компенсацію особа набуває незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - добровільно чи на виконання судового рішення. Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від того, ким і на якій підставі нараховано дохід.

Суд враховує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер і як складові належної працівникові заробітної плати спрямовані на забезпечення її реального розміру. На цьому наголошував Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, а також послідовно виходить у своїй практиці Верховний Суд.

Ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи потребує право особи на компенсацію втрати частини доходів попереднього звернення до відповідача із заявою про її виплату та оформлення відмови окремим рішенням.

Вирішуючи це питання, суд виходить з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20. У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022 та 11.05.2023 (справи № 240/186/20, № 460/4188/20, № 460/783/20, № 460/786/20 відповідно), і дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватися органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням; вчинення ж відповідачем активної дії, зокрема надання листа-відповіді на звернення особи, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд у наведеній постанові зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено обов`язок відповідного підприємства, установи чи організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу провести його компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Тому відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством, а зазначену норму слід тлумачити у системному зв`язку з нормами статей 2-4 цього Закону.

Суд зауважує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому висновок Судової палати, викладений у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, є пізнішим та містить прямий відступ від попередніх висновків касаційного суду з цього ж питання, а тому підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо доводів відповідача про те, що виплату здійснено без затримки більш ніж на один календарний місяць після набрання рішенням суду законної сили та нарахування сум індексації, суд зазначає таке. Основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, причому компенсація за таке порушення проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - самим органом добровільно чи на виконання судового рішення. Судом установлено, що суми грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення за період з 05 жовтня 2021 року по 19 липня 2022 року включно та індексацію - різницю, однак фактично виплачені йому лише 29.05.2026, тобто зі значною затримкою відносно періоду, за який вони нараховані. За таких обставин факт порушення встановлених строків виплати доходу є очевидним, а отже наявні визначені Законом № 2050-III підстави для нарахування та виплати компенсації.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14 суд враховує в тій частині, що присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж порядку, якщо умови для її виплати настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням, оскільки визначальними обставинами є дати нарахування та фактичної виплати доходу. Водночас застосування цього підходу до обставин цієї справи не спростовує, а підтверджує наявність підстав для компенсації, оскільки належний позивачеві дохід (індексацію-різницю грошового забезпечення) виплачено зі значним порушенням строку, а компенсацію за час такої затримки відповідач не нарахував та не виплатив.

Суд також враховує, що відповідно до статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Оскільки відповідач при виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення 25.02.2026 та 18.03.2026 компенсацію втрати частини доходів позивачеві не нарахував і не виплатив, така бездіяльність у розумінні наведених норм та правового висновку Верховного Суду у справі № 560/8194/20 свідчить про відмову у виплаті компенсації, право оскаржити яку позивач реалізував шляхом звернення до суду з цим позовом.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач, з вини якого позивачеві несвоєчасно виплачено індексацію грошового забезпечення, був зобов`язаний у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, самостійно нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми такої індексації за весь час затримки, чого не зробив. Отже, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві зазначеної компенсації є протиправною, а вимога про визнання її протиправною - обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів, суд зважає на таке. Обчислення конкретного розміру компенсації здійснюється за визначеною статтею 3 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159 методикою - шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період невиплати - і належить до дискреційних повноважень відповідача як суб`єкта, який володіє необхідними для такого розрахунку відомостями. З огляду на це та з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за належне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію за весь час затримки виплати грошового забезпечення з 05 жовтня 2021 року по день їх фактичної виплати 29.05.2026, не підміняючи собою суб`єкта владних повноважень у частині проведення самого розрахунку.

Такий спосіб захисту відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є ефективним, оскільки спрямований на реальне поновлення порушеного права позивача на своєчасне одержання належних йому грошових виплат.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що національні суди мають належно мотивувати свої рішення, проте це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; обсяг такого обґрунтування може бути різним залежно від характеру рішення. Суд враховує всі доводи учасників справи, проте з огляду на наведені висновки інші доводи відповідача не спростовують підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки судовий збір позивачем не сплачувався, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 05 жовтня 2021 року по день фактичної виплати 29 травня 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 05 жовтня 2021 року по день фактичної виплати 29 травня 2026 року.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.