Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/10754/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/10754/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), під час якої за період із січня 2016 року по лютий 2018 року йому нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Водночас під час проходження служби позивачеві не було нараховано та виплачено у належному розмірі індексацію грошового забезпечення, унаслідок чого зазначена винагорода обчислювалася без урахування у складі місячного грошового забезпечення сум індексації. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 380/14624/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано його провести перерахунок і виплату позивачеві, зокрема, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 року по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. На виконання зазначеного рішення суду відповідач 27.02.2026 здійснив перерахунок та виплату позивачеві щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням індексації на загальну суму 16 187,18 грн. Проте, на думку позивача, під час виплати цієї заборгованості відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми такої винагороди за період затримки з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026, чим допустив протиправну бездіяльність.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено з таких підстав. Відповідач зазначив, що на день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з ним було проведено відповідні розрахунки, а питання щодо виплат належних сум виникло у позивача лише після звільнення. На думку відповідача, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбувалися в одному розрахунковому періоді, без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців, а тому підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів відсутні. Крім того, відповідач вважає, що кошти, нараховані та виплачені на виконання рішення суду, не є такими, що виплачені своєчасно, а компенсацію втрати частини доходів належить нараховувати за період невиплати періодичних платежів, тобто за той період, у який вони підлягали виплаті, - по день звільнення позивача, тоді як період після дати звільнення по день виплати належних сум на виконання рішення суду не є тим часом, за який підлягає виплата компенсації; за несвоєчасну виплату сум при звільненні для роботодавця настає окрема відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 у період із січня 2015 року по 07.04.2021 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.04.2021 № 116-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.04.2021.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 у справі № 380/14624/25, яке набрало законної сили 11.12.2025, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку та виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, та зобов`язано відповідача провести відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 27.02.2026 здійснив, з-поміж іншого, перерахунок та виплату позивачеві щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період із січня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення на загальну суму 16 187,18 грн. Зазначена сума увійшла до складу загальної виплати в розмірі 19 243,75 грн, що підтверджується випискою про надходження коштів по картці/рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» та довідкою-розрахунком виплачених сум згідно з рішенням суду від 27.10.2025 у справі № 380/14624/25.

Із матеріалів справи також убачається, що представник позивача адвокат Каверін С.М. звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 05.03.2026 (вхідний від 05.03.2026 № 4797-26-Вх) щодо надання інформації про виконання рішення суду у справі № 380/14624/25 та детальних розрахунків нарахувань і утримань. Листом від 06.03.2026 № 09/5484-26-Вих відповідач повідомив, що рішення суду виконане з проведенням відповідних відрахувань згідно чинного законодавства в лютому 2026 року, надавши довідку про виплачені суми та довідки грошового забезпечення. При цьому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач позивачеві не нарахував та не виплатив.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи); така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічного змісту норми містяться в пунктах 4, 5 Порядку № 159.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер; як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - добровільно чи на виконання судового рішення; основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та їх фактична виплата з простроченням. За наявності визначених Законом № 2050-III умов присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Судом установлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, є складовою грошового забезпечення позивача, а отже його доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III. Зазначену винагороду з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідач нарахував та виплатив позивачеві 27.02.2026 з порушенням строків її виплати, тобто зі значним простроченням щодо періоду, за який вона підлягала виплаті (січень 2016 року - лютий 2018 року). Наведене свідчить про наявність визначених Законом № 2050-III умов для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на суми цієї винагороди.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості; відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Наведеними нормами фактично встановлено обов`язок відповідного підприємства, установи, організації у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Ураховуючи наведений висновок Верховного Суду, суд зазначає, що на відповідача, який несвоєчасно виплатив позивачеві щомісячну додаткову грошову винагороду, перераховану з урахуванням індексації грошового забезпечення, покладався обов`язок у місяці виплати заборгованості (лютому 2026 року) самостійно нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми такої винагороди. Оскільки цього обов`язку відповідач не виконав, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про його відмову виплатити таку компенсацію в розумінні статті 7 Закону № 2050-III та пункту 8 Порядку № 159. За таких обставин доводи відповідача про те, що необхідною умовою звернення до суду є попереднє звернення позивача із заявою про виплату компенсації, а також про відсутність окремого рішення про відмову, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на законі та суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення нараховувалася і виплачувалася в одному розрахунковому періоді без створення заборгованості, оскільки предметом цього спору є компенсація на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, обчисленої з урахуванням індексації, яку відповідач фактично виплатив позивачеві лише 27.02.2026 на виконання судового рішення, тобто з простроченням щодо періоду, за який вона підлягала виплаті.

Щодо доводів відповідача про те, що компенсацію належить нараховувати лише за період по день звільнення позивача, а період після звільнення охоплюється спеціальною відповідальністю роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд зазначає таке. Заявлена позивачем вимога не є вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України, а стосується компенсації втрати частини доходів у порядку Закону № 2050-III на суми несвоєчасно виплаченої винагороди. За змістом статей 2-4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 компенсація втрати частини доходів нараховується за весь період прострочення виплати нарахованого доходу - з місяця, наступного за тим, у якому дохід підлягав виплаті, і до місяця його фактичної виплати. Оскільки належна позивачеві винагорода фактично виплачена 27.02.2026, компенсація підлягає нарахуванню та виплаті за весь час затримки з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026 включно.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач, який несвоєчасно виплатив позивачеві щомісячну додаткову грошову винагороду, перераховану з урахуванням індексації грошового забезпечення, був зобов`язаний самостійно нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми такої винагороди за весь час затримки виплати, чого не зробив. Така бездіяльність відповідача є протиправною, а з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що національні суди мають належно мотивувати свої рішення, проте це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; обсяг такого обґрунтування може бути різним залежно від характеру рішення. Суд враховує всі доводи учасників справи, проте з огляду на наведені висновки вони не спростовують підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2016 року по день фактичної виплати 27.02.2026.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.