Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/11203/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/11203/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувалися;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022– 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022– 2025 роки, грошової компенсації за невикористані 53 дні відпустки та грошової допомоги при звільненні, а також інших додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 13.03.2022 року по 12.03.2026 року та був звільнений у запас за станом здоров`я (по інвалідності). При цьому відповідач обчислював та виплачував йому щомісячне грошове забезпечення, а також грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні із застосуванням застарілої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року (1 762,00 грн). Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки розрахунок його окладів повинен був здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 років).

Ухвалою від 03 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Свою позицію мотивує тим, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося у відповідності до чинних положень Постанови КМУ № 704. Також відповідач зазначає, що Постановою КМУ № 481 від 12.05.2023 року закріплено фіксований розмір бази для розрахунку окладів у сумі 1 762,00 грн, а рішення про її скасування набрало сили лише 18.06.2025 року та не має зворотної дії в часі. Окрім цього, відповідач заявив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки позивача виключено зі списків частини 12.03.2026 року, а позов подано 28.05.2026 року, у зв`язку з чим просить залишити позов без розгляду або відмовити у його задоволенні.

Відповідно до частини п`яти статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників, а також враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення даного публічно-правового спору у порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами та матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року на посаді старшого кулеметника.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 12 березня 2026 року № 83 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 12 березня 2026 року у зв`язку зі звільненням у запас за станом здоров`я (по інвалідності). Тим же наказом наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 53 календарні дні щорічної основної відпустки (за 2025 та 2026 роки), а також одноразову грошову допомогу при звільненні.

Суд встановив та підтверджено наявними в матеріалах справи картками особового рахунку на виплату грошового забезпечення за 2022-2026 роки, що у період з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року відповідач здійснював нарахування та виплату щомісячного грошового забезпечення позивача (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, премій), а також грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористані 53 дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на фіксовану розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (1 762,00 грн).

24 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації та проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 13.03.2022 по 12.03.2026 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (2022-2026 років).

Листом від 01 травня 2026 року № 50/02/13-А-550 відповідач відмовив позивачу у проведенні перерахунку, зазначивши, що нарахування окладів здійснювалося відповідно до Постанови № 704 та перерахунку не підлягає.

Незгода позивача із застосуванням при розрахунку його грошового забезпечення та виплат при звільненні застарілого показника прожиткового мінімуму (1 762,00 грн) стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Відповідач у відзиві заявив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановаленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки позивача звільнено 12.03.2026 року, а позов подано 28.05.2026 року.

Суд відхиляє ці доводи відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак з 19 липня 2022 року почали діяти зміни, відповідно до яких працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З огляду на це, позивачем не пропущено строк звернення до суду оскільки позов поданий 28.05.2026 тобто в межах тримісячного строку , тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до статей 122, 123, 240 КАС України відсутні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Засади державного регулювання соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Схема тарифних коефіцієнтів, порядок встановлення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — Постанова № 704).

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі — Постанова № 103), пунктом 6 якої у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

За правилами частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність, а відтак відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачає використання для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оцінюючи взаємодію вказаних норм із законодавством щодо використання мінімальної заробітної плати, суд виходить із того, що за правилами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі — Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704 та приміток до її додатків, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Суд зазначає, що відповідно до Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, становив:

— станом на 01 січня 2022 року — 2 481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX);

— станом на 01 січня 2023 року — 2 684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX);

— станом на 01 січня 2024 року — 3 028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX);

— станом на 01 січня 2025 року — 3 028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX);

— станом на 01 січня 2026 року — 3 028,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

Водночас, надаючи правову оцінку запереченням відповідача щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі — Постанова № 481), якою пункт 4 Постанови № 704 з 20 травня 2023 року було викладено у новій редакції зі встановленням фіксованої розрахункової величини у розмірі 1 762,00 грн, суд зазначає наступне.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та скасовано пункт 2 Постанови КМУ від 12 травня 2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

У постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював принциповий правовий висновок щодо застосування зазначених норм права.

Верховний Суд наголосив, що згідно з частинами першою – третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахункової величини у фіксованому розмірі 1 762,00 грн суперечить законам про Державний бюджет України на відповідні роки, які є актами вищої юридичної сили, та не підлягає застосуванню судами як дефектний і протиправний.

При цьому Верховний Суд підкреслив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Таким чином, суд не повинен при вирішенні спору застосовувати дефектний підзаконний акт безвідносно до того, чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних правовідносин. З огляду на це пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме з використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідач Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року розрахункову величину в розмірі 1 762,00 грн, діяв протиправно.

Розглядаючи похідні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати одноразових і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та виплат при звільненні, суд зазначає наступне.

За приписами підпункту 3 пункту 5 Постанови № 704, а також пунктів 1, 6 розділу XXIII та пунктів 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (і аналогічних положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200), військовослужбовцям виплачується грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірах місячного грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до Порядку № 200 та статті 10-1 Закону України «Про відпустки» при звільненні військовослужбовця з військової служби виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також одноразова грошова допомога при звільненні, обчислення яких здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, складовими якого є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Оскільки розмір посадового окладу та окладу за військовим званням є первинною базою для розрахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, а також грошової допомоги на оздоровлення (за 2022–2025 роки), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (за 2022–2025 роки), грошової компенсації за невикористані 53 календарні дні відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із протиправним заниженням основних окладів вказані виплати також були обчислені та виплачені позивачу у неналежному (заниженому) розмірі.

Відтак, вказані види грошового забезпечення та виплати за період з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року підлягають обов`язковому перерахунку та виплаті позивачу з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 років).

Стосовно позовних вимог щодо виплати донарахованих сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), суд виходить із наступного.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з підпунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Зазначений спосіб захисту прав військовослужбовця узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.

Оскільки донараховані суми грошового забезпечення та виплат при звільненні є відновленням належного доходу позивача за період проходження ним військової служби, з таких сум при фактичній виплаті підлягає утриманню ПДФО, який підлягає обов`язковій та одночасній компенсації відповідачем на підставі Порядку № 44.

Загальними вимогами, які висуваються до дій та рішень суб`єкта владних повноважень, є їх обґрунтованість, розсудливість та відповідність принципу верховенства права. Приймаючи рішення або вчиняючи дії, що впливають на майновий стан громадянина, орган державної влади повинен уникати надмірного формалізму та забезпечувати реалізацію закріплених законом соціальних гарантій.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів правомірності застосування розрахункової величини 1 762,00 грн при нарахуванні грошового забезпечення позивача та виплат при звільненні у період з 13.03.2022 по 12.03.2026 року, а також не спростував обґрунтованих доводів позивача.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача не відповідають критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у застосуванні у період з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) з 13 березня 2022 року по 12 березня 2026 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористані 53 дні відпустки та грошової допомоги при звільненні, а також інших додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний