Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/10932/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/10932/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 05.03.2022 року по 08.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період 05.03.2022 року по 08.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року. При цьому відповідач обчислював та виплачував йому щомісячні та одноразові види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премію, а також допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), застосовуючи застарілу та нечинну розрахункову величину — прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року в розмірі 1 762,00 грн.

Позивач наголошує, що з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, відновилася первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. Відтак, у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягали обов`язковому обчисленню із застосуванням показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (на 2022 та 2023 роки). У зв`язку з цим ненарахування та невиплата грошового забезпечення у належному розмірі є протиправною бездіяльністю відповідача, яка призвела до порушення майнових прав військовослужбовця. Представник позивача зверталася до відповідача із заявою про перерахунок, однак листом від 03 квітня 2026 року було відмовлено.

Ухвалою від 01 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

02 червня 2026 року від відповідача Військової частини НОМЕР_1 через підсистему “Електронний суд” надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відповідач зазначає, що постанова КМУ № 704 установлює фіксований розмір бази для розрахунку окладів у сумі 1 762,00 грн. Крім того, відповідач вказує на відсутність підстав для застосування мінімальної заробітної плати, посилаючись на Закон України № 1774-VIII, а також зауважує, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік проводиться виключно за рапортом військовослужбовця та за наявності окремих підстав, передбачених наказами Міністерства оборони України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників, а також враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення даного публічно-правового спору у порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами та матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 брав безпосередню участь у захисті Батьківщини та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Зокрема, відповідно до записів у військовому квитку та наданих відповідачем довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення, позивач із 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року проходив службу та перебував на всіх видах забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 за посадами “номер обслуги”, “навідник”, “старший навідник”.

Судом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи копіями довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення за 2022– 2023 роки, що у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року відповідачем нарахування та виплата щомісячного грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за особливості проходження служби, премії тощо), а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювалися виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн).

Зокрема, як слідує з довідки про грошове забезпечення, за займаними посадами позивачу у вказаний період обчислювалися посадові оклади за 4 та 6 тарифними розрядами, виходячи з застарілого показника 1762,00 грн. У такий же спосіб проводився розрахунок окладу за військовим званням “старший солдат” (530,00 грн та 600,00 грн). Відповідно, усі похідні щомісячні та одноразові виплати (включаючи премію, допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), обчислені від розміру цих окладів, також нараховувалися у заниженому розмірі.

У зв`язку з цим представник позивача звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою та адвокатським запитом щодо проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2022 та 2023 років).

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2026 року № 1480 вих. позивачу відмовлено у задоволенні заявлених вимог та проведенні перерахунку вищевказаних видів грошового забезпечення з посиланням на те, що при розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням застосовувався розмір 1762,00 грн у відповідності до чинних положень постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Вважаючи таку бездіяльність та відмову відповідача щодо застосування при обчисленні грошового забезпечення у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступних нормативно-правових актів, системних норм права, аксіологічних принципів правосуддя та закріплених у судовій практиці правових висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Засади державного регулювання соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII).

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Схема тарифних коефіцієнтів, порядок встановлення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704).

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції, яка діяла на момент її прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також у примітці 1 Додатку 1 та примітці Додатку 14 до Постанови № 704 було закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте пунктом 6 зміни до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі — Постанова № 103), пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки рішень суду про зупинення дії чи визнання нечинною постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 немає, вказане судове рішення набрало законної сили 29 січня 2020 року.

Таким чином, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність, у зв`язку з чим відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення зазначених змін та передбачала розрахунок посадових окладів і окладів за військовими званнями із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Оцінюючи аргументи відповідача щодо правомірності застосування фіксованого показника прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн), суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населения, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Так, відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року становив 2 481,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року становив 2 684,00 грн.

Суд зауважує, що у 2022-2023 роках закони України про Державний бюджет України на відповідні роки не містили застережень щодо обмеження використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, як розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на викладене, у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року підлягали застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції у системному зв`язку із законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки, які мають вищу юридичну силу щодо підзаконних актів Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, щодо посилання сторін на застосування мінімальної заробітної плати, суд роз`яснює, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Вказана норма закону має вищу юридичну силу за пункт 4 Постанови № 704, а тому розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальна заробітна плата чи її частина (50%).

Зазначена правова позиція є усталеною та послідовно сформована у судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 колегія суддів виснувала, що з 29 січня 2020 року, дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції. З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на прийняття 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України постанови № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704”, оскільки вона набрала чинності 20 травня 2023 року та не регулює правовідносини за період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року, який є предметом дослідження у цій справі.

Також суд відхиляє посилання відповідача на відсутність рапорту на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, оскільки, як вбачається з доданих довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за 2022 рік, така допомога позивачу вже фактично нараховувалася та виплачувалася, а отже підлягає перерахунку у зв`язку з відновленням належного розміру посадового окладу.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причинно-наслідкову підставу невиконання своїх зобов`язань (рішення у справах “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року, “Суханов та Ільченко проти України” від 26 червня 2014 року).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Права на нараховане та невиплачене грошове забезпечення в належному розмірі підпадають під захист статті 1 Першого протоколу як “законне очікування” майнового характеру.

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідь із відмовою у проведенні перерахунку надано відповідачем листом від 03 квітня 2026 року № 1480 вих. Позовну заяву подано до суду 29 травня 2026 року.

З огляду на факт офіційного повідомлення про відмову у задоволенні вимог платника 03 квітня 2026 року, суд доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а підстави для залишення позову без розгляду відповідно до статей 122, 123, 240 КАС України відсутні.

Стосовно позовних вимог у частині здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), суд вважає їх повністю обґрунтованими та підлягаючими задоволенню з огляду на таке.

Засади виплати грошової компенсації утриманих сум податку регулюються Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 375, далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказаний механізм узгоджується із приписами підпункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Суд наголошує, що оскільки донараховані за наслідками виконання цього судового рішення суми грошового забезпечення, щомісячних додаткових виплат, премій та матеріальної допомоги є відновленням заниженого доходу військовослужбовця за період проходження ним військової служби, з таких сум при фактичній виплаті підлягає утриманню податок на доходи фізичних осіб. Відповідно, утриманий податок підлягає обов`язковій та одночасній компенсації відповідачем за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі Порядку № 44. Зазначена вимога є похідною від основної вимоги про перерахунок грошового забезпечення, а тому заперечення відповідача про її передчасність є безпідставними.

Аналізуючи правомірність дій відповідача крізь призму критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Загальними вимогами, які висуваються до дій та рішень суб`єкта владних повноважень, є їх обґрунтованість, розсудливість та відповідність принципу верховенства права. Приймаючи рішення або вчиняючи дії, що впливають на майновий стан громадянина, орган державної влади повинен уникати надмірного формалізму та забезпечувати реалізацію закріплених законом соціальних гарантій.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до імперативних вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (у розумінні статей 73-76 КАС України) правомірності застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року застарілого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн) та не спростував обґрунтованих доводів позивача.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача щодо застосування у період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року застарілого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн) не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності.

У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання провести відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення, надбавок, доплат, премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у справах про стягнення заробітної плати та інших виплат, що належать працівникові (грошового забезпечення).

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 05 березня 2022 року по 08 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний