Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/10924/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/10924/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) які полягають у застосуванні із 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 29.01.2020 року по 31.12.2020 року включно, грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно, грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно, грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 01.01.2023 року по 19.05.2023 року включно, грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивач у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника Львівського військово-медичного клінічного центру ДПСУ від 29.07.2025 року № 425-ос головного сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я, а наказом від 25.02.2026 року № 87-ос виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 25 лютого 2026 року.

Позивач вказує, що під час проходження військової служби у спірний період (із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року) відповідач обчислював та виплачував йому щомісячні та одноразові види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, а також грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), застосовуючи застарілу та нечинну розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року в розмірі 1 762,00 грн.

Позивач наголошує, що з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, відновилася первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошовое забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”. За її приписами розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягають обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

З огляду на це, починаючи з 29 січня 2020 року, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача підлягали обов`язковому обчисленню та перерахунку із застосуванням показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (а саме: на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки). У зв`язку з цим ненарахування та невиплата грошового забезпечення у належному розмірі є протиправною бездіяльністю відповідача, яка призвела до порушення майнових прав та соціальних гарантій військовослужбовця. Після звільнення позивач звернувся до відповідача із рапортом про проведення перерахунку, однак листом від 04.03.2026 року йому було відмовлено.

Ухвалою від 01 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

12 червня 2026 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) через підсистему “Електронний суд” надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідач стверджує, що норми постанови КМУ № 704 у спірний період не передбачали автоматичного перерахунку окладів військовослужбовців залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму в законах про Державний бюджет України на відповідні роки, а відповідних нормативно-розпорядчих вказівок чи додаткового фінансового асигнування з Державного бюджету України від вищого командування до військової частини не надходило.

Крім того, відповідач наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивач дізнавався щомісяця під час його отримання протягом 2020– 2023 років. Також відповідач вказує на передчасність та необґрунтованість позовних вимог у частині виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО).

14 червня 2026 року від представника позивача через підсистему “Електронний суд” надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначає, що заперечення відповідача повністю спростовуються усталеною та послідовною практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, а вимоги щодо застосування актуального прожиткового мінімуму ґрунтуються на принципах верховенства права, законності та захисту “законних очікувань”.

Щодо строків звернення до суду представник позивача роз`яснив, що остаточний розрахунок при звільненні охоплює виплату всіх належних військовослужбовцю сум, а про офіційну відмову відповідача провести перерахунок позивач дізнався лише з листа від 04.03.2026 року, у зв`язку з чим позов подано в межах визначеного законодавством строку.

17 червня 2026 року від відповідача через підсистему “Електронний суд” надійшло клопотання про об`єднання справи № 380/10924/26 в одне провадження з адміністративними справами № 380/10923/26 та № 380/10918/26 за позовами цього ж позивача.

18 червня 2026 року від представника позивача надійшли письмові заперечення проти об`єднання справ в одне провадження, обґрунтовані тим, що у вказаних справах досліджуються різні часові періоди проходження служби, які регулюються відмінними за змістом нормативно-правовими актами та вимагають застосування окремих правових висновків суду вищої інстанції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ № 380/10924/26, № 380/10923/26 та № 380/10918/26 в одне провадження - відмовлено.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників, а також враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення даного публічно-правового спору у порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами та матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно проходив службу та перебував на всіх видах забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) від 29 липня 2025 року № 425-ос головного сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом “б” (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) від 25 лютого 2026 року № 87-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 25 лютого 2026 року.

Судом встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи копіями архівних відомостей (особистих карток) грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки, що у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно відповідачем нарахування та виплата щомісячного грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії тощо), а також грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювалися виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн).

Зокрема, як слідує з матеріалів справи, за займаними посадами позивачу у вказаний період обчислювалися посадові оклади за 5 та 7 тарифними розрядами із застосуванням коефіцієнтів 1,6 та 1,7 відповідно, виходячи з застарілого показника 1 762,00 грн (2 820,00 грн та 3 000,00 грн із урахуванням заокруглення). У такий же спосіб проводився розрахунок окладу за військовими званнями “старшина” та “головний сержант” із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,5 (880,00 грн із урахуванням заокруглення). Відповідно, усі похідні щомісячні та одноразові виплати, обчислені від розміру цих окладів, також нараховувалися у суттєво заниженому розмірі.

У зв`язку з виявленим недоплаченням належних сум грошового забезпечення після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу, позивач звернувся з письмовим рапортом (заявою) до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) з вимогою провести перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з січня 2020 року по травень 2023 року включно із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 років).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) від 04 березня 2026 року позивачу було відмовлено у задоволенні заявлених вимог та проведенні перерахунку вищевказаних видів грошового забезпечення з посиланням на відсутність правових підстав, відсутність нормативно-розпорядчих вказівок вищого командування та відсутність відповідних кошторисних асигнувань.

Вважаючи дії відповідача щодо застосування при обчисленні грошового забезпечення у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року протиправними, а свої майнові права та соціальні гарантії порушеними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступних нормативно-правових актів, системних норм права, аксіологічних принципів правосуддя та закріплених у судовій практиці правових висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Засади державного регулювання соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII).

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306).

Схема тарифних коефіцієнтів, порядок встановлення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704).

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції, яка діяла на момент її прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також у примітці 1 Додатку 1 та примітці Додатку 14 до Постанови № 704 було закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Проте пунктом 6 зміни до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова № 103), пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність полностью або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки рішень суду про зупинення дії чи визнання нечинною постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 немає, вказане судове рішення набрало законної сили 29 січня 2020 року.

Таким чином, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність, у зв`язку з чим відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення зазначених змін та передбачала розрахунок посадових окладів і окладів за військовими званнями із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Оцінюючи аргументи відповідачів щодо правомірності застосування фіксованого показника прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн), суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населения, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Так, відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становив 2 102,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року становив 2 270,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року становив 2 481,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року становив 2 684,00 грн.

Суд зауважує, що у 2020-2023 роках закони України про Державний бюджет України на відповідні роки не містили застережень щодо обмеження використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, як розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців (на відміну від Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік”).

Частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на викладене, починаючи з 29 січня 2020 року, підлягали застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції у системному зв`язку із законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, які мають вищу юридичну силу щодо підзаконних актів Кабінету Міністрів України.

Зазначена правова позиція є усталеною та послідовно сформована у судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 колегія суддів виснувала, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18 - відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції. З 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на відсутність відповідних кошторисних асигнувань чи додаткового фінансового асигнування з Державного бюджету України, оскільки Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причинно-наслідкову підставу невиконання своїх зобов`язань (рішення у справах “Кечко проти України” від 08 листопада 2005 року, “Суханов та Ільченко проти України” від 26 червня 2014 року).

У справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ підкреслив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій і дотримано всіх вимог для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23).

Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Права на нараховане та невиплачене грошове забезпечення в належному розмірі підпадають під захист статті 1 Першого протоколу як “законне очікування” майнового характеру.

У постановах ВС від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20 Верховний Суд дійшов до висновку про те, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Відтак вимога позивача «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» задоволенню не підлягає

Щодо заявленої відповідачем у відзиві позиції про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом та наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, то як встановлено судом з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) від 25 лютого 2026 року № 87-ос (із 25 лютого 2026 року). У зв`язку зі звільненням позивач направив рапорт про проведення остаточного розрахунку та перерахунку грошового забезпечення, однак письмову відповідь із відмовою у проведенні перерахунку відповідач надав лише 04 березня 2026 року. Позовну заяву подано до суду 28 травня 2026 року.

З огляду на правовий режим остаточного розрахунку при звільненні, факт офіційного повідомлення про відмову у задоволенні вимог платника 04 березня 2026 року, суд доходить висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, а підстави для залишення позову без розгляду відповідно до статей 122, 123, 240 КАС України відсутні.

Стосовно позовних вимог у частині здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), суд вважає їх повністю обґрунтованими та підлягаючими задоволенню з огляду на таке.

Засади виплати грошової компенсації утриманих сум податку регулюються Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 375, далі — Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказаний механізм узгоджується із приписами підпункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, яким визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Суд наголошує, що оскільки донараховані за наслідками виконання цього судового рішення суми грошового забезпечення, щомісячних додаткових виплат, премій та матеріальної допомоги є відновленням заниженого доходу військовослужбовця за період проходження ним військової служби, з таких сум при фактичній виплаті підлягає утриманню податок на доходи фізичних осіб. Відповідно, утриманий податок підлягає обов`язковій та одночасній компенсації відповідачем за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі Порядку № 44. Зазначена вимога є похідною від основної вимоги про перерахунок грошового забезпечення, а тому заперечення відповідача про її передчасність є безпідставними.

Аналізуючи правомірність дій відповідача крізь призму критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Загальними вимогами, які висуваються до дій та рішень суб`єкта владних повноважень, є їх обґрунтованість, розсудливість та відповідність принципу верховенства права. Приймаючи рішення або вчиняючи дії, що впливають на майновий стан громадянина, орган державної влади повинен уникати надмірного формалізму та забезпечувати реалізацію закріплених законом соціальних гарантій.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до імперативних вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (у розумінні статей 73– 76 КАС України) правомірності застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно застарілого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року (1 762,00 грн) та не спростував обґрунтованих доводів позивача.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача щодо застосування у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно застарілого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762,00 грн) не відповідають критеріям законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності.

У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання провести відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення, надбавок, доплат, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у справах про стягнення заробітної плати та інших виплат, що належать працівникові (грошового забезпечення).

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд,—

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (військову частину НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 років), а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період із 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 років) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні інших вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний