Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №380/10899/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/10899/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 07.11.2019 року по 05.05.2021 року. Зазначає, що в період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року відповідач обчислював та виплачував йому грошове забезпечення, а також супутні грошові виплати при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн). Позивач наголошує, що з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновлена дія первинної редакції пункту 4 Постанови КМУ № 704, яка передбачала розрахунок окладів із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (у 2020 році - 2102,00 грн, у 2021 році - 2270,00 грн). Позивач вважає такі дії відповідача протиправною бездіяльністю, що призвела до недоотримання належного йому грошового забезпечення, та просить поновити строк звернення до суду з огляду на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 щодо строків у спорах про оплату праці.

Ухвалою від 01 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Від відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Свою позицію мотивує тим, що ОСОБА_1 проходив саме строкову військову службу у періоди з 07.11.2019 року по 05.05.2021 року. Відповідач зазначає, що за чинним законодавством, зокрема Наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, військовослужбовцям строкової військової служби посадові оклади виплачуються за спеціальним Додатком 12 до Постанови КМУ № 704, а такі види виплат як щомісячна премія, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям строкової служби взагалі не передбачені та не виплачувалися. Також відповідач зауважує, що Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481 встановлено сталу розрахункову величину 1762,00 грн, а виплата податкової компенсації (Порядок № 44) має похідний характер і проводиться лише при фактичному нарахуванні та утриманні ПДФО. На підставі цього відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Правом на подання відповіді на відзив позивач у визначений судом строк не скористався, будь-яких інших процесуальних заявок, клопотань або додаткових пояснень по суті спору від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на відсутність обґрунтованих клопотань учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та незначну складність справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення даного публічно-правового спору у порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами та матеріалами.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у період з 07 листопада 2019 року по 05 травня 2021 року проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця (що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 ).

05 травня 2021 року позивача звільнено зі строкової військової служби в запас.

У березні 2026 року представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 НГУ із заявою та адвокатським запитом, у яких просила здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження строкової служби з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку, премії та одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням для обчислення окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року.

Листами від 19.03.2026 року № 3/12/13-Є-65-Аз та від 02.04.2026 року № 3/12/13-Є-96-ЕП Військова частина НОМЕР_1 НГУ повідомила представника позивача про те, що розрахунок та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалися у суворій відповідності до вимог чинного законодавства. Зокрема відповідач роз`яснив, що як військовослужбовцю строкової військової служби посадовий оклад позивачу виплачувався за тарифними розрядами згідно з Додатком 12 до Постанови КМУ № 704 із застосуванням величини 1762,00 грн, а такі види виплат як допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та щомісячна премія для військовослужбовців строкової служби законодавством взагалі не передбачені.

Вважаючи дії та бездіяльність відповідача щодо обчислення грошового забезпечення та виплат при звільненні протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року.

Суд зауважує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та до 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на це, спір підлягає розгляду та вирішенню по суті без обмеження будь-яким строком, а процесуальні підстави для прийняття рішення про поновлення строку відсутні, оскільки такий строк щодо даної категорії вимог законодавчо не обмежений.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного системного аналізу норм матеріального та процесуального права, а також розширених мотивів і судової практики.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма є фундаментом принципу законності та верховенства права в діяльності суб`єктів владних повноважень.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704) затверджено системи та розміри окладів для різних категорій військовослужбовців.

Суд наголошує на необхідності чіткого розмежування правового статусу військовослужбовців, які проходять службу за контрактом (офіцерський, сержантський, старшинський склад), та військовослужбовців, які проходять строкову військову службу, оскільки для цих категорій законодавцем установлені принципово різні складові та порядок нарахування грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 у його первинній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 4, 12, 13, 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким пункт 4 Постанови № 704 був викладений у редакції, що передбачала використання застарілої розрахункової величини — прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у його первинній редакції, що імперативно вимагає застосування при обчисленні окладів військовослужбовців розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначає прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт. Законами України про Державний бюджет України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня встановлювався:

на 2020 рік (Закон № 294-IX) - 2 102,00 грн;

на 2021 рік (Закон № 1082-IX) - 2 270,00 грн.

Аналізуючи матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ у період з 07 листопада 2019 року по 05 травня 2021 року. За цей період відповідач обчислював його посадовий оклад (за 2 тарифним розрядом у 2020 році та за 3 тарифним розрядом у 2021 році згідно з Додатком 12 до Постанови № 704 “Схема посадових окладів військовослужбовців строкової військової служби”) виходячи зі застарілого показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн), а не з показників, встановлених на 01 січня 2020 року (2102,00 грн) та 01 січня 2021 року (2270,00 грн).

За таких обставин суд дійшов висновку, що застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу позивача за період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн є протиправною бездіяльністю. В цій частині позовні вимоги про проведення перерахунку та виплати посадового окладу виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року (2102,00 грн) та станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн) з урахуванням раніше виплачених сум підлягають задоволенню.

Разом з тим, надаючи всебічну юридичну оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 в частині перерахунку та виплати “окладу за військовим званням, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної премії та одноразової грошової допомоги при звільненні”, суд звертає увагу на спеціальні норми підзаконного регулювання.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України у спірний період врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 (далі - Інструкція № 200).

Детально дослідивши норми Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністрів внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 (далі - Інструкція № 200), та Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 704), суд зазначає наступне.

Щодо виплати окладу за військовим званням:

Згідно з системним аналізом Додатку 14 до Постанови № 704 та норм розділу ІІ Інструкції № 200, оклад за військовим званням є окремою щомісячною складовою грошового забезпечення, яка нараховується та виплачується виключно військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом (офіцерам, сержантам, старшинам) або особам кадрового військового складу.

Натомість для військовослужбовців строкової військової служби виплата окремого окладу за військовим званням нормативно-правовими актами взагалі не передбачена. Структура грошового забезпечення військовослужбовців строкової служби чітко обмежена і формується виключно з посадового окладу, визначеного за спеціальною тарифною сіткою (Додаток 12 до Постанови № 704 “Схема посадових окладів військовослужбовців строкової військової служби”), а також окремих надбавок та доплат, прямо й вичерпно визначених нормами спеціального законодавства саме для цієї категорії осіб.

Щодо допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та щомісячної премії:

Відповідно до пунктів 1 та 5 Постанови № 704, а також розділів ХІХ, ХХ та ХХІ Інструкції № 200, право на отримання щорічної грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення) та щомісячної премії надано виключно військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби).

Законодавець чітко і вичерпно розмежував види грошових виплат залежно від виду військової служби. Для військовослужбовців строкової військової служби нарахування та виплата зазначених видів додаткового грошового забезпечення, стимулюючих виплат та матеріальної допомоги нормами чинного законодавства України не передбачені і не здійснюються.

Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні:

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII та розділом ХХХІІ Інструкції № 200, одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за контрактом або з кадрової військової служби.

Натомість порядок виплати вихідної допомоги при звільненні військовослужбовцям строкової військової служби регулюється окремими спеціальними нормами (абзац 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII та пункт 6 розділу ХХХІІ Інструкції № 200). Вказаним особами виплачується грошова допомога у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 (або у розмірі 8 посадових окладів - для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).

Як вбачається з матеріалів справи, вказана вихідна допомога позивачу нарахована та виплачена у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 оклад за військовим званням, допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, щомісячну премію та одноразову грошову допомогу при звільненні (у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби) є повністю безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягають відмові у задоволенні, оскільки позивач як військовослужбовець строкової військової служби в силу імперативних вказівок спеціального законодавства не володіє правом на отримання вказаних видів виплат.

Стосовно вимоги про перерахунок грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні:

Зазначена вимога судом визнається обґрунтованою з огляду на те, що відповідно до приписів розділу ХХХІ Інструкції № 200 обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець мав право на день звільнення зі служби.

Оскільки посадовий оклад є основною та базовою складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця строкової служби, і судом вже встановлено протиправність його обчислення відповідачем із застосуванням застарілого показника прожиткового мінімуму (1762,00 грн), вимога про проведення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку з урахуванням відновленого посадового окладу є повністю законною та підлягає задоволенню як похідна від основної вимоги.

Оцінюючи позовну вимогу про проведення виплати донарахованих сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі — Порядок № 44), суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 та пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, виплачується військовослужбовцям для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата такої компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача провести донарахування та виплату позивачу грошового забезпечення (посадового окладу) та грошової компенсації за невикористану відпустку, така виплата за законом підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб. Відтак, вимога позивача про виплату нарахованих сум із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку № 44 є повністю обґрунтованою та підлягає задоволенню похідно.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що в адміністративному судочинстві діє презумпція вини суб`єкта владних повноважень. Втім, відповідач частково спростував вимоги позивача, довівши на підставі належних та допустимих доказів відсутність у ОСОБА_1 як військовослужбовця строкової служби правових підстав та суб`єктивного права на отримання окладу за військовим званням, щомісячної премії, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Водночас, відповідач у порушення вимог статті 77 КАС України не довів правомірності та законності обчислення посадового окладу позивача виходячи з застарілої розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду заранее встановленої сили.

Згідно з частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав особи.

Зважаючи на викладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов беззаперечного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується статтями 132, 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступив відповідачем у справі.

Суд встановив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як особа, яка звернулася із позовом про стягнення заробітної плати та грошового забезпечення.

Оскільки судовий збір позивачем при зверненні до суду фактично не сплачувався, а інші документи на підтвердження понесення сторонами судових витрат у матеріалах справи відсутні, судові витрати у відповідності до норм КАС України розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 19, 72, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року грошового забезпечення (посадового окладу) та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року (2102,00 грн) та Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатком 12 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 травня 2021 року, а також грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні, обчисливши розмір посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року (2102,00 грн) та Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатком 12 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 з урахуванням виплачених сум.

4. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату окладу за військовим званням, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної премії та одноразової грошової допомоги при звільненні - відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31 липня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний