Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №205/1899/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 205/1899/25

Провадження 2/201/5228/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі головуючого – судді Покопцевої Д.О, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивачка зазначила, що 22.10.2011р. уклала шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Позивачка перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , через смерть її батька ОСОБА_4 .

За період з березня 2021 по листопад 2024р.р. позивачці була виплачена пенсія у розмірі 101 713грн 55коп.

За бажанням дочки позивачка за рахунок цих пенсійних коштів придбала арку, квітник, художні роботи, епітафію, свічку, лампадку, ритуальну огорожу та оплатила роботи з установлення пам`ятника померлому ОСОБА_4 .

Загальна вартість пам`ятника разом із оздобленням, художніми роботами та встановленням становить 42 500грн.

Окрім цього, в ТЦ ‘Епіцентр’ було придбано штучне покриття для надгробної дошки на суму 1413грн 80коп.

10.04.2024р. позивачка разом із дочкою встановила надгробний пам`ятник з оздобленням і намогильним улаштування для ОСОБА_4 , на пам`ятнику було зазначено напис: ‘від любимої єдиної донечки’.

У вересні 2024р. позивачка виявила, що намогильний пам`ятник ОСОБА_4 демонтований; поліцією встановлено, що пам`ятник демонтували матір покійного ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_6 , після чого передали його на реставрацію ОСОБА_7 . Впродовж реставрації планувалася переробка та реконструкція пам`ятника, виготовлення нового фото та оновлення написів. Малолітня ОСОБА_8 була засмучена несправедливим ставленням до неї з боку бабусі по лінії батька, зазнала психологічної травми.

Позивачка просить суд стягнути з ОСОБА_3 43 913грн 80коп матеріальної шкоди, спричиненої незаконним демонтажем пам`ятника; стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_2 , в сумі 64 000грн., вирішити питання судових витрат.

Відповідачка подала відзив, в якому зазначила, що позивачка та її син ОСОБА_4 були одружені, в них народилася дочка ОСОБА_5 , але цей шлюб було розірвано за 6 років до смерті ОСОБА_4 . Участі у похороні колишнього чоловіка позивачка не приймала, відповідачка захоронила тіло свого сина у місці родинного поховання, біля могил своїх батьків, у вже встановленій нею оградці. Саме відповідачка в силу положень ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» є користувачем цієї вже огородженої земельної ділянки і утримувє її у належному стані. Вона планувала встановити надмогильні споруди своїм батькам та сину, але через брак коштів почала це робити у 2024р. Приїхавши на кладовище, вона побачила, що без узгодження із нею як користувачем земельної ділянки пам`ятник її сину вже встановлений. Відповідачка, в свою чергу, установила пам`ятник батькам та організувала реставрацію пам`ятника синові, впродовж якої були додані слова «від батьків та сестри» до слів «від любимої єдиної донечки», та підкориговано фото покійного ближче до образу, який зберігся в пам`яті рідних, а після реставрації повернула пам`ятника на могилу. Вважає, що матеріальної та моральної шкоди колишній невістці та онучці не завдала, оскільки цей пам`ятник як стояв на могилі її сина, так повторно встановлений і продовжує стояти після реставрації. Бажання онуки бути вказаною на цьому пам`ятнику відповідачка врахувала, фото підкоригувала, споруду над могилою свого сина удосконалила, встановивши додатково ще плиту. На думку відповідачки, моральна та матеріальна шкода нею не спричинена. Вказує, що право малолітньої дитини, в інтересах якої звертається до суду позивачка, на вирішення питання встановлення намогильних споруд чинним законодавством взагалі не передбачено.

Представник позивачки подав відповідь на відзив, указавши, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача про виділення місця для родинного поховання; доказів звернення відповідача для поховання ОСОБА_4 на місці для родинного поховання; свідоцтва встановленого зразка про поховання ОСОБА_4 , оригіналу або копії договору-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_4 .

Відсутність у відповідача свідоцтва про поховання ОСОБА_4 не дає змоги встановити на якому місці, в якому ряду та на якій ділянці поховано померлого. Отже, фактично неможливо встановити, що ОСОБА_4 поховано у місці родинного поховання. Відсутність договору-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_4 унеможливлює встановлення, хто фактично ховав покійного. З наданих відповідачем доказів неможливо встановити, що ОСОБА_4 поховано у місці родинного поховання. За вказаних обставин позивач не знала та не могла знати що, користувачем місця поховання її чоловіка є відповідач і саме з нею потрібно узгоджувати встановлення намогильної споруди, як того вимагають приписи ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу». Також відповідачем не подано доказів беззаперечної обізнаності позивача стосовно поховання ОСОБА_4 на місці родинного поховання

ОСОБА_9 малолітньої доньки покійного ОСОБА_4 – ОСОБА_5 - було не «бути зазначеною у написі на пам`ятнику свого батька», а встановлення надгробного пам`ятника з оздобленням і намогильним улаштуванням, для чого позивачкою за кошти, отримані з пенсії у зв`язку з втратою годувальника було придбано арку, квітник, художні роботи, епітафію, свічку, лампадку, ритуальну огорожу, а також сплачено за роботи з установлення пам`ятника померлому батькові. Приписи Закону України «Про поховання та похоронну справу» не містять жодного посилання на те, що встановлення намогильної споруди вважається або може вважатись наругою над могилою.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.

22.10.2011р. позивачка уклала шлюб із ОСОБА_4 (а.с.5), який розірваний рішенням від 06.06.2014р. Ленінського районного суду міста Дніпропетровська (а.с.5зв).

Від шлюбу подружжя ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 (а.с7).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а.с.6).

10.03.2021р. Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-східного міжрегіонального управління бстиції (м. Дніпро) ОСОБА_11 видано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, відомості про померлу особу: ОСОБА_4 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка з 08.03.2021р. перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , через смерть її батька ОСОБА_4 (а.с.9).

За період з березня 2021 по листопад 2024р.р. позивачці була виплачена пенсія у розмірі 101 713грн 55коп (а.с.10).

Відповідно до довідки від 30.09.2024р. за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 встановлено, що мати та сестра її колишнього чоловіка ОСОБА_4 самовільно демонтували встановлений могильний пам`ятник з власних міркувань і передали його майстру на реставрацію (а.с.11).

Відповідно до висновків практичного психолога ОСОБА_12 , спеціаліста Комунального закладу соціального захисту ‘Центр соціальної підтримки дітей та сімей’ «ОБІЙМИ» Дніпровської міської ради, було встановлено, що загибель батька стала сильним психологічним ударом для ОСОБА_5 . Позивачка разом із донькою вирішили встановити пам`ятник колишньому чоловікові та батькові. Пам`ятник був встановлений, але незабаром зруйнований. Пізніше ОСОБА_13 та ОСОБА_5 дізналися, що це зробила родина бабусі — матері покійного батька. Ця подія завдала значної моральної шкоди та психологічної травми як ОСОБА_5 , так і її матері. Під час первинної бесіди цю інформацію підтвердила також ОСОБА_5 . Практичні психологи встановили, що дівчинка засмучена несправедливим ставленням до неї з боку бабусі по лінії батька. В результаті проведеної психологічної роботи емоційний стан матері та доньки значно покращився. Помітно, що вони підтримують одна одну. Проте наслідки психологічної травми, якої вони зазнали раніше, досі залишаються (а.с.13).

Згідно копії чеку, у відділі «Дім та ремонт» 10.07.2024р. витрачено 1 413грн 80коп (а.с.15).

Згідно фото, у оградці встановлено намогильний пам`ятник ОСОБА_4 , на якому зображена особа чоловічої статі, нижче - роки життя 19.08.1982-07.03.2021, ще нижче зображення свічки, що горить, під якою розміщено напис «від любимої, єдиної донечки» (а.с.20).

Згідно накладеної від 10.04.2024р., Батушан сплатила ФОП Ситник 42 500грн, з яких 3 800грн – установка пам`ятника, 34 900грн – за арку «Волна», тумб, квітник, художні роботи та додаткові художні роботи, епітафію № НОМЕР_1 , № 21, свічку, лампадку та рояльку (а.с.22).

Згідно довідки КП «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 похований на кладовищі за адресою: м. Дніпро, вул.Незламна та пров. Донецький; згідно даних книги реєстрації вхідної кореспонденції, протягом 2024р. звернень щодо благоустрою його могили не надходило.

Згідно наданих відповідачкою фото, за однією оградкою поховані її батько ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та її матір ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ; в цій оградці встановлено два пам`ятника: ОСОБА_14 та ОСОБА_15 один на двох, поруч встановлений намогильний пам`ятник ОСОБА_4 , на якому зображена особа чоловічої статі (ззовні схожа на особу на фото, які надала позивачка, але молодшого віку) нижче - роки життя 19.08.1982-07.03.2021, ще нижче зображення свічки, що горить, під якою розміщено напис «від батьків, сестри і любимої, єдиної донечки».

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 27.05.2021 у справі справа № 761/12945/19 (провадження № 61-15575св20) цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Викладений правовий висновок також застосовано Верховним Судом у постановах від 03.05.2022 у справі № 521/14202/14-ц, від 16.02.2022 у справі 201/2059/20, від 16.02.2022 у справі № 755/12796/20, від 02.02.2022 у справі № 447/938/14-ц, від 29.09.2021 у справі № 753/2965/20.

Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених у ч.5 ст. 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця похованню (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання)».

Статтею 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» встановлено, що користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, суд зазначає, що на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Процесуальне законодавство покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Також такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідний підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ) ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

У цій справі судом встановлено, що у 1986р. на кладовищі за адресою: м. Дніпро, вул.Незламна та пров. Донецький був похований батько відповідачки ОСОБА_14 , після чого земельна ділянка в місці його поховання була огороджена оградкою. У 2021р. на цій же огородженій земельній ділянці був похований син відповідачки ОСОБА_16 та матір відповідачки ОСОБА_15 .

Надгробні споруди покійним не встановлювались до 2024р., після чого ОСОБА_17 надмогильну споруду встановила позивачка як колишня дружина. Відповідачка, як матір покійного, в свою чергу, зняла сам пам`ятник (стелу із зображенням покійного), передала його на реставрацію, впродовж якої на пам`ятнику було дописано «батьків, сестри і» до вже написаного «від любимої, єдиної донечки», і фото покійного дещо перероблено, і після реставрації цей же самий пам`ятник знову встановила на могилу свого сина.

Суд вважає, що в даному конкретному випадку позивачкою належними та допустимим доказами не доведено, що вказана реставрація є знищенням або пошкодженням речі (пам`ятника). Як вбачається із наданих відповідачкою фото, пам`ятник (стела), який придбала позивачка, цілий, без фізичної деформації та втрати цільового призначення встановлений на могилі ОСОБА_18 . Позивачка також не надала суду доказів того, що внаслідок реставрації їй спричинені витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Суд не вбачає неправомірності дій відповідачки, оскільки дії з реставрації пам`ятника свого сина вона вчинила, будучи користувачем місця поховання, оскільки перше захоронення на цій земельній ділянці є захороненням її батька. Надалі була встановлена оградка, яка визначила площу цієї ділянки. З плином часу там же, в цій оградці, похований син відповідачки та матір відповідачки. Інших осіб на цій ділянці не захоронено.

Відтак слід відмовити у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди за недоведеністю.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22; постанову Верховного Суду у від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе (див. постанову Верховного Суду від 24.06.2024 у справі № 442/5177/21, провадження № 61-3736св23).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Суд звертає увагу, що позивачкою не доведено понесення втрат немайнового характеру, які настали у зв`язку з діями відповідачки, що полягали у реставрації надмогильної стели.

З урахуванням викладеного, виходячи з вимог розумності та справедливості суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивачки про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя: Д.О. Покопцева